Розділ «Частина IV. Пізнання»

2) фактор, специфічний для цієї діяльності.

Успіх вирішення інтелектуальних завдань залежить від рівня розвитку в суб’єкта загальної здібності (генерального G-фактора) і відповідної спеціальної здібності (S-фактора). У своїх міркуваннях Ч. Спірмен використовував політичну метафору. Безліч здібностей він представляв як велику кількість людей — членів суспільства. У суспільстві здібностей може панувати анархія — здібності ніяк не пов’язані й не скоординовані одна з одною. Може панувати «олігархія» — успішність діяльності детермінують кілька основних здібностей. Нарешті, може правити «монарх» — G-фактор, якому підпорядковані S-фактори.

G-фактор визначається як загальна «розумова енергія». За Ч. Спірменом, роль G-фактора буває максимальною під час вирішення складних математичних завдань, завдань на понятійне мислення, на дії, що протікають у внутрішньому «розумовому плані», і мінімальною — під час виконання сенсомоторних дій, у безпосередніх взаємодіях індивіда з об’єктами навколишнього середовища. Загальний фактор є латентним, тобто поданий тільки через різні непрямі прояви при рішенні життєвих завдань.

У подальшому Ч. Спірмен крім факторів G і S виділив критеріальний рівень механічних, арифметичних і лінгвістичних (вербальних) здібностей. Ці здібності (він їх назвав «груповими факторами інтелекту») посіли проміжне становище в ієрархії факторів інтелекту за рівнем їх узагальненості.

У роботах опонентів Ч. Спірмена заперечувалася наявність загальної основи інтелектуальних дій. Вони вважали, що певний інтелектуальний акт є результатом взаємодії безлічі окремих факторів. Л. Терстоун за допомогою методу багатофакторного аналізу матриць кореляцій одержав більше 10 групових факторів, сім із яких були ним ідентифіковані й названі «первинними розумовими здатностями»:

• просторовий — здатність подумки оперувати просторовими відносинами;

• сприйняття — здатність деталізувати зорові образи;

• обчислювальний — здатність виконувати основні арифметичні дії;

• вербальне розуміння — здатність розкривати значення слів;

• швидкість мови — здатність швидко підібрати слово за заданим критерієм;

• пам’ять — здатність запам’ятовувати і відтворювати інформацію;

• логічне міркування — здатність виявляти закономірність у низці літер, цифр, фігур.

Здійснюючи свій факторний аналіз, Х. Гарднер виділив сім окремих та незалежних інтелектуальних компетенцій, визначених як навички, що відповідають двом базовим стандартам: формулювання й творчого вирішення проблем або нового підходу до вирішених проблем; широкого використання й високої оцінки суспільством.

1. Лінгвістичний інтелект, що базується на чутливості до змісту слів і ефективній вербальній пам’яті.

2. Логіко-математичний інтелект — здатність досліджувати категорії, взаємини і структури шляхом маніпулювання об’єктами, символами, поняттями.

3. Просторовий інтелект — здатність сприймати і створювати зорово-просторові композиції, подумки маніпулювати об’єктами.

4. Тілесно-кінестетичний інтелект — здатність використовувати рухові навички у спорті, виконавському мистецтві, у ручній праці.

5. Музичний інтелект — здатність виконувати, складати і сприймати емоційно музику.

6. Інтраперсональний інтелект — здатність розуміти й пізнавати власні почуття.

7. Інтерперсональний інтелект — здатність зауважувати й розрізняти темперамент, мотивацію та наміри інших людей.