• вербальне розуміння — здатність розкривати значення слів;
• швидкість мови — здатність швидко підібрати слово за заданим критерієм;
• пам’ять — здатність запам’ятовувати і відтворювати інформацію;
• логічне міркування — здатність виявляти закономірність у низці літер, цифр, фігур.
Здійснюючи свій факторний аналіз, Х. Гарднер виділив сім окремих та незалежних інтелектуальних компетенцій, визначених як навички, що відповідають двом базовим стандартам: формулювання й творчого вирішення проблем або нового підходу до вирішених проблем; широкого використання й високої оцінки суспільством.
1. Лінгвістичний інтелект, що базується на чутливості до змісту слів і ефективній вербальній пам’яті.
2. Логіко-математичний інтелект — здатність досліджувати категорії, взаємини і структури шляхом маніпулювання об’єктами, символами, поняттями.
3. Просторовий інтелект — здатність сприймати і створювати зорово-просторові композиції, подумки маніпулювати об’єктами.
4. Тілесно-кінестетичний інтелект — здатність використовувати рухові навички у спорті, виконавському мистецтві, у ручній праці.
5. Музичний інтелект — здатність виконувати, складати і сприймати емоційно музику.
6. Інтраперсональний інтелект — здатність розуміти й пізнавати власні почуття.
7. Інтерперсональний інтелект — здатність зауважувати й розрізняти темперамент, мотивацію та наміри інших людей.
Пізніше вчений виділив ще натуралістичний інтелект — здатність розрізняти об’єкти в природі, а також відмітив наявність ще екзистенціального та духовного інтелекту.
Часто різні види інтелекту виступають разом, наприклад, кінестетичний і просторовий інтелект дають компетентність у сфері механіки.
Тож було зроблено висновок про те, що для опису індивідуального інтелекту не можна використовувати єдиний IQ-показник, натомість, скоріше, індивідуальні інтелектуальні здібності мають описуватись як профіль рівня розвитку первинних розумових здібностей, які виявляються незалежно одна від одної й відповідають за певну групу інтелектуальних операцій. Тому теорія Х. Гарднера отримала назву «багатофакторної теорії інтелекту».
Р. Кеттелл, використовуючи процедуру факторного аналізу (техніку східної ротації), описав п’ять вторинних факторів інтелекту. Два з них характеризували спірменівський G-фактор, але вже розділений на два компоненти: gc — «кристалізований інтелект», представлений тестами на запас слів, читання, врахуваня соціальних нормативів тощо, і фактор gf — «плинний інтелект», представлений тестами на виявлення закономірності в ряді фігур і цифр, обсягу оперативної пам’яті, просторових операцій тощо. Крім цих базових інтелектуальних здатностей, Кеттелл ідентифікував три додаткових фактора: gv — «візуалізація» (здатність маніпулювати образами під час вирішення дивергентних завдань), gm — «пам’ять» (здатність зберігати й відтворювати інформацію) і gs — «швидкість» (здатність підтримувати високий темп реагування).
Таким чином, Р. Кеттелл виділив дві сторони в роботі інтелекту: одна з них обумовлюється впливами навколишнього середовища («кристалізований інтелект»), інша — особливостями будови й функціонування головного мозку («плинний інтелект»). Кристалізований (або ще «зв’язаний») інтелект — це результат утворення й різних культурних впливів, його основна функція полягає в накопиченні та організації знань і навичок. Фактор «зв’язаного» інтелекту визначається сукупністю знань та інтелектуальних навичок особистості, набутих у процесі соціалізації з раннього дитинства до кінця життя і є мірою оволодіння культурою того суспільства, до якого належить індивід. Фактор «зв’язаного» інтелекту позитивно корелює з вербальним і арифметичним факторами, проявляється під час вирішення тестів, що вимагають навченості.
Плинний (або «вільний») інтелект характеризує біологічні можливості нервової системи; його основна функція — швидко й точно обробляти поточну інформацію. Фактор «вільного» інтелекту позитивно корелює з фактором «зв’язаного» інтелекту, тому що «вільний» інтелект визначає первинне накопичення знань. З погляду Р. Кеттелла, «вільний» інтелект абсолютно незалежний від ступеня залученості до культури. Його рівень визначається загальним розвитком «третинних» асоціативних зон кори великих півкуль головного мозку і виявляється під час вирішення перцептивних завдань, коли реципієнтові потрібно знайти відносини різних елементів у зображенні. Парціальні фактори визначаються рівнем розвитку окремих сенсорних і моторних зон кори великих півкуль головного мозку. Сам Р. Кеттелл виділив лише один парціальний фактор — візуалізації, — який проявляється при операціях із зоровими образами.
Г. Айзенк вважав, що фундаментальним для психології є генетично детермінований біологічний інтелект. Він розглядав ті або інші фізіологічні показники, зіставляючи їх з даними тестування IQ, і тим самим наділяв їх статусом інтелектуальних показників. Г. Айзенк відзначав, що завдання тестів інтелекту, на перший погляд, надзвичайно різноманітні, завжди тестують певний загальний фактор. Про це свідчать результати кореляційного й факторного аналізів. Завжди фактор G виявляється як фактор або першого, або другого порядку, тобто як результат кореляції первинних факторів.
Г. Айзенк висловлював думку про існування трьох основних параметрів, що характеризують IQ, серед яких: швидкість, наполегливість (кількість спроб вирішити важке завдання) і число помилок. Як одиницю виміру інтелекту він пропонував використовувати логарифм від часу, затрачуваного реципієнтом на виконання завдань такого рівня складності, при якому вирішуються всі завдання тесту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 60. Приємного читання.
