Розділ «Частина IV. Пізнання»

5) розподіл «розумових ресурсів»;

6) контроль за перебігом вирішення проблем;

7) оцінка ефективності рішення.

II. Виконавчі компоненти — процеси більш низького рівня ієрархії. Зокрема, у так званий процес «індуктивного мислення» входять, на думку Р. Стернберга, кодування, виявлення відносин, приведення у відповідність, застосування порівняння, обґрунтування, відповідь.

III. Компоненти набуття знань необхідні для того, щоб суб’єкт навчився робити те, що роблять метакомпоненти й виконавчі компоненти. Р. Стернберг відносить до них:

1) вибіркове кодування;

2) вибіркове комбінування;

3) вибіркове порівняння.

Головне для людини у процесі пізнання — відокремити релевантну інформацію від нерелевантної, сформувати з відібраної інформації несуперечливе ціле.

У процесі вирішення завдання компоненти працюють узгоджено: метакомпоненти регулюють функціонування виконавчих компонентів і «пізнавальних», а ті у свою чергу забезпечують зворотний зв’язок для метакомпонентів.

Найбільш детально і обґрунтовано в концепції Р. Стер-нберга описаний рівень метакомпонента. На думку автора, основні труднощі під час вирішення завдань полягають не в самому вирішенні, а в правильному розумінні суті завдання.

У теорії інтелекту, розробленій під керівництвом Б. Г. Ана-ньєва, інтелект — це інтегрована система пізнавальних процесів. Структура інтелекту зводиться до характеру внутріш-ньофункціональних і міжфункціональних зв’язків, виявлених за допомогою процедур кореляційного і факторного аналізу (когнітивна диференціація-інтеграція, що веде психічний процес тощо). Міра інтегрованості когнітивних процесів (психомоторики, уваги, пам’яті, мислення) — критерій розвитку інтелекту. Інтеграція характеризується зростанням ви-раженості властивостей окремих пізнавальних функцій і посиленням міжфункціональних зв’язків між ними. Зростання кількості й величини кореляційних зв’язків інтерпретується як прояв міри інтегрованості пізнавальних функцій і, відповідно, як показник становлення цілісної структури інтелекту.

У рамках теорії функціональної організації пізнавальних процесів Б. М. Величковського інтелект розглядається як гетерархія рівнів пізнавального відображення. На відміну від ієрархій, гетерархії не мають фіксованого «центру», з якого здійснювалося б управління усією системою. Цілі розподіляються між декількома відносно автономними рівнями. Гетерархічний (поліфонічний) принцип координації пізнавальних процесів підкреслює самостійний характер функціонування кожного рівня пізнавального відображення.

Виділено шість рівнів — A, B, C, D, E, F. Нижчі рівні (А, В) пов’язані з реалізацією рухів і локалізацією об’єктів у просторі, передбачають точну метричну прив’язку до ре-левантних властивостей об’єктів. Рівні C, D координують розгорнуті предметні дії в умовах побудови предметного образу ситуації. Рівні E, F — це «вищі символічні координації», що відповідають за представлення і зберігання знань і стратегії перетворення знань. Базові рівні пізнавального відображення характеризують природу окремих когнітивних процесів: відчуття, пов’язане з роботою рівнів

А, В, С, сприйняття — C, D, пам’ять і мислення — D, E, F, уява і розуміння — E, F, увага — результат управління впливу рівня F на Е і Е на D.

М. О. Холодна виділила мінімум базових властивостей інтелекту:

1) рівневі властивості, які характеризують досягнутий рівень розвитку окремих пізнавальних функцій (як вербальних, так і невербальних), і презентації дійсності, що лежать в основі процесів (сенсорне розрізнення, оперативна пам’ять і довгострокова пам’ять, обсяг і розподіл уваги, поінформованість у певній змістовній сфері тощо);

2) комбінаторні властивості, що характеризуються здатністю до виявлення й формування різного роду зв’язків і відносин у широкому сенсі слова — здатність комбінувати в різних сполученнях (просторово-часових, причинно-на-слідкових, категоріально-змістовних) компоненти досвіду;

3) процесуальні властивості, що характеризують опера-ціональний склад, прийоми й відбиття інтелектуальної діяльності аж до рівня елементарних інформаційних процесів;

4) регуляторні властивості, що характеризують забезпечувані інтелектом ефекти координації, управління й контролю психічної активності.