Розділ «Частина IV. Пізнання»

1. Горелов И. Н, Седов К. Ф. Основы психолингвистики. — М.: Лабиринт, 1997. — 224 с.

2. Горошко Е. И. языковое сознание: гендерная парадигма. — М.: иД иНЖЭК, 2003. — 440 с.

3. Гумбольдт В. фон. язык и философия культуры. — М.: Прогресс, 1985. — 451 с.

4. Жинкин Н. И. Речь как проводник информации. — М.: Наука, 1982. — 157 с.

5. Засєкіна Л. В., Засєкін С. В. Психолінгвістична діагностика: навч. посіб. — Луцьк: Рвв «вежа», 2008. — 188 с.

6. Лурия А. Р. язык и мышление. — М.: изд-во Моск. ун-та, 1979. — 320 с.

Розділ 17. Інтелект

17.1. Поняття інтелекту 

Інтелект — це багатовимірне психологічне явище, яке на сьогодні в психологічній науці має багато потрактувань. Основним критерієм виділення інтелекту як окремого поняття є його функція в регуляції поведінки.

Перші дослідження інтелектуальних здібностей були здійснені Ф. Гальтоном, Дж. Кеттеллом, А. Біне напри-кинці ХІХ — на початку ХХ століття. У 1904 році було розроблено першу шкалу виміру інтелекту (інтелектуальна шкала Біне-Сімона) для обчислення загального коефіцієнта індивідуального рівня інтелектуального розвитку, при цьому його оцінка відбувалася шляхом співвідношення розумового та хронологічного віку людини (так званий «коефіцієнт інтелекту» або IQ). Потім протягом тривалого часу поняття «інтелект» використовувалося тестологією, але в її межах дослідники так і не змогли надати цьому поняттю коректного визначення (розповсюджений жарт: «Інтелект — це те, що вимірюють тести інтелекту»).

Інтелект (з латин. intellectus — розуміння, осягнення) — це система психологічних механізмів, які обумовлюють можливість створення людиною суб’єктивної картини того, що відбувається, тобто здатність здобувати, відтворювати й використовувати знання для розуміння конкретних та абстрактних понять і відносин між об’єктами та ідеями, і використовувати знання свідомо.

17.2. Розвиток інтелекту в онтогенезі 

Інтелект нерівномірно змінюється протягом життя людини. У перші 20 років життя відбувається основний інтелектуальний розвиток, найбільш інтенсивно — від 2 до 12 років. Після 19—20 років настає фаза стабілізації, а з 30— 40 років відбувається певний незначний спад продуктивності деяких інтелектуальних функцій. Більш виражене падіння рівня інтелекту спостерігається після 60 років, однак інтелектуальні професійні здібності зберігаються, особливо за умови збереження суб’єктом пізнавальної активності.

У найвідомішій концепції інтелектуального розвитку дитини Ж. Піаже інтелект розуміється як найбільш досконала форма адаптації суб’єкта до зовнішнього світу. Для характеристики механізму адаптації було використано модель взаємодії та єдності двох функцій — асиміляції та акомодації. Внутрішнім регулятором розвитку інтелекту виступає чинник рівноваги суб’єкта з реальністю (рівновага — це механізм, який забезпечує компенсацію активності суб’єкта змінами в зовнішньому середовищі на основі здійснюваних ним операцій). Адаптація — досягнута рівновага, стан суб’єктно-об’єктних взаємодій, що компенсуються.

Інтелектуальний розвиток дитини Піаже характеризує рухом від загальної егоцентричності (об’єктивною є та реальність, яка виявляється в безпосередньому сприйнятті та безпосередній дії) до інтелектуальної децентрації (об’єктивного групування об’єктів та їх відносин). Шляхом послідовної зміни стадій у трансформації здійснюваних дитиною дій спочатку формуються сенсомоторні структури — системи координованих дій, що виконуються матеріально і послідовно (сенсомоторний інтелект). На наступному етапі формуються структури конкретних операцій — це системи дій, що виконуються подумки, але з опорою на зовнішні, наочні дані (репрезентативний інтелект: конкретні операції). Після цього настає період формування формальних операцій, що забезпечують процеси формальної логіки, гіпотетико-дедуктивного міркування (репрезентативний інтелект: формальні операції). У розвитку відбувається не просте заміщення нижчої стадії вищою, а інтеграція раніше сформованих структур. Попередня стадія завжди готує подальшу і перебудовується на більш високому рівні.

Не будь-яка система дій дозволяє дати точну форму опе-раціональному розвитку, а угрупування. Угрупування — це скоординована сукупність дій, що підпорядковується п’яти формальним критеріям: комбінативності, оборотності, асоціативності, загальній ідентичності й тавтології. Перші угрупування виникають до кінця першого року життя і на кожній стадії розвитку інтелекту являють собою доступну форму рівноваги. Рівновага повністю здійснюється з формуванням операціонального інтелекту (до 14—15 років), оскільки «мислення стає вільним щодо реального світу» і може передбачати можливі зміни в середовищі, що постійно змінюється.

17.3. Теорії інтелекту в західній та вітчизняній психології 

Тривалий час у науці панував факторний підхід щодо розуміння сутності поняття «інтелект» (теорії Ч. Спірме-на, Дж. Кеттелла, Д. Векслера та ін.), у процесі створення і розробки теорій використовували кореляційний та факторний аналіз.

Відомий англійський учений Ч. Спірмен припустив, що успіх будь-якої інтелектуальної роботи визначають:

1) певний загальний фактор, загальна здібність;