Частина IV. Пізнання

Психологія. Підручник

Завдяки значенням, які мають слова, і пов’язаної з ними узагальнювальної функції мовлення і мови, мовленнєва діяльність набуває ще однієї найважливішої — когні-тивної, або пізнавальної функції. Мовний знак — слово, що є узагальненим віддзеркаленням навколишньої предметної дійсності, функціонує як універсальне знаряддя пізнання людиною навколишнього світу.

С. Л. Рубінштейн зазначав, що слово, будучи об’єктивним віддзеркаленням предмета, пов’язане з ним внутрішнім зв’язком щодо спільності змісту. Цей зв’язок опосередкований через узагальнений зміст слова — через поняття або образ. При цьому слово у свідомості людини заміщає об’єкти (предмети, явища), що відображуються, заміщає їх як об’єкти сприйняття, скасовує необхідність їх безпосереднього сприйняття і маніпулювання ними; слово представляє предмети (зокрема, при рішенні інтелектуальних завдань), означаючи сам предмет або його властивості, ознаки, якості. Така предметна співвіднесеність слова лежить в основі первинної за походженням номінативної функції мови. Номінативна функція формується в онтогенезі мови на основі виділення істотних ознак предмета і власне найменування, позначення цих ознак, і стає нерідко ім’ям усього предмета (наприклад, слово «свічка» — виділення істотної ознаки — світло, світити). Слово як найменування і вказівка — первинна функція в онтогенетичному розвитку мови, з якої можна вивести всі інші.

Специфічною для мовленнєвої діяльності у сфері спілкування є функція опанування суспільно-історичним досвідом людства, у межах якої виділяють також національно-культурну функцію та ін.

Окрім функцій, указаних вище і властивих мовній діяльності загалом, мовлення, як вважає О. О. Леонтьєв, виконує ще ряд функцій, характерних для живої розмовної мови; ці функції не обов’язково проявляються в кожному висловлюванні. До них належить функція вираження, яка полягає в тому, що за допомогою мовлення людина висловлює своє ставлення до певного предмета, явища і до себе. Як правило, при висловлюванні нашого ставлення до чого-небудь мовлення має певне емоційне забарвлення, що сприяє розумінню оточуючих нашого ставлення до предмета, про який йдеться. Ця функція з’являється вже в новонародженої дитини в її першому крикові, у якому можуть фіксуватися інтонації невдоволення і протесту. Велику роль у регулюванні функції вираження відіграють самоконтроль, спостереження за самим собою, своїм голосом, мовленням. Експерименти показали, що в разі тихої і повільної розмови на тему, неприємну для особи, яка говорить, у неї падає кров’яний тиск, а серцева реактивність зменшується. Якщо на цю ж тему говорити швидко і голосно, то у реципієнтів відзначаються значне підвищення тиску і посилення серцевої реактивності. Інакше кажучи, відбувається ніби самогенерація емоційного явища завдяки його зовнішнім пусковим механізмам.

Ще одна функція живої розмовної мови — діакритична функція, яка служить для позначення тієї або іншої немовної ситуації і виразно проявляється в трудовій діяльності. Наприклад, широко відомі мовні вирази типу: «майна», «віра» в портових робітників. Важливу роль у живій мові відіграє також функція маркування, пов’язана із вживанням найменувань, — імен, назв місць (міст, вулиць, географічних областей). До власне мовленнєвих належить і функція контакту — разом із загальновживаними, вона використовує мовні засоби, які служать для встановлення контакту; у цьому випадку в мовному спілкуванні можуть мати місце і певні вокалізми.

Якщо мати на увазі різноманіття проявів мовленнєвої комунікації (функціональну і змістовну неоднорідність мовних ситуацій), необхідно виділити якусь головну характеристику мовленнєвої діяльності, яка, з одного боку, склала б її специфічну рису, відмежовуючи від інших, неспецифічних людських видів комунікації, а з другого — охоплювала б усі можливі варіанти її реалізації, усі потенційно можливі мовні ситуації. Такою загальною характеристикою мовленнєвої діяльності є єдність спілкування й узагальнення в мовній комунікації. Мовленнєва діяльність як органічна єдність спілкування і узагальнення проявляється в одночасному здійсненні в ній декількох функцій мови. У сфері спілкування такими функціями є функції передачі інформації і регуляції поведінки. У мовленнєвій діяльності ці функції виявляються в одному з трьох можливих варіантів:

• як індивідуально-регулятивні функції, тобто як «функції виборчої дії» на поведінку одного або декількох людей;

• як колективно-регулятивні функції в умовах так званої масової комунікації, розрахованої на велику і недифе-ренційовану аудиторію;

• як саморегулятивні функції — при плануванні власної поведінки і діяльності.


Питання для самоконтролю


1. Дайте загальну характеристику мови.

2. Розкажіть про основні історичні етапи розвитку людської мови і мовлення.

3. Дайте характеристику мовлення як засобу спілкування.

4. Охарактеризуйте основні положення концепції Л. С. Ви-готського щодо мовних (мовленнєвих) процесів.

5. Розкрийте зміст моделі процесу породження мовленнєвого висловлювання за О. О. Леонтьєвим.

6. Що ви знаєте про фізіологічні основи мовлення?

7. Які ви знаєте порушення мовлення?

8. Охарактеризуйте основні види усного мовлення.

9. Надайте характеристику письмового мовлення.

10. Що таке кінетичне мовлення?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 57. Приємного читання.