Розділ «Частина IV. Пізнання»

3. Мислення на рівні дій, умінь і навичок. У найбільш яскравому виді рівень дій виявляється тоді, коли людина вперше стикається з незнайомою ситуацією, незвичним завданням — і починає поступово відшукувати шлях до його рішення. Мислення на рівні вмінь — коли людина знає схему вирішення завдання та спосіб її застосування. Кажуть, що такий тип завдань вона вирішувати «вміє», тобто знає як. А на рівні навичок — коли в ході тренування рішенням подібних завдань вона настільки добре освоює цю систему, що застосовує її майже автоматично, не замислюючись над нею.

У реальному процесі мислення на рівні дій, умінь і навичок перемежовуються — якісь стадії мислення реалізуються на рівні дії (стосовно них готові вміння відсутні), якісь на рівні вмінь, а якісь на рівні навичок. Часто на рівень навичок передаються деякі рутинні операції, які можна легко формалізувати, і для цього необхідне тривале тренування.

Таким чином, процес мислення є складним поєднанням різних мисленнєвих способів, форм, видів, а також включає активність самої особистості, яка спрямовує сам процес та зумовлює перехід на вищий рівень.

14.5. Співвідношення придбаного та вродженого у мисленні людини 

Це питання являє собою досить складну наукову проблему, існують різні точки зору, на захист яких приводяться різні аргументи. На додаток це питання має ще й науково-ідеологічне підґрунтя: одним науковцям вигідно доводити біологічне, спадкове походження мислення, іншим — його соціальне походження. Коротко про суть цих підходів: 1) мислення, сам факт його існування і його якість детерміновано факторами набутими: вихованням, навчанням, спілкуванням з іншими людьми, доступом до знань і культури, власною активною діяльністю, і 2) воно детерміновано факторами вродженими: спадковістю та сформованими в ембріогенезі й у період новонародженості особливостями мозку.

Де ж істина? Погляду, який би поділяли усі дослідники, ще не існує. Наявні факти та аргументи різноманітні і зазвичай суперечливі. Певне наближення до істини складає, мабуть, така система посилань:

1. Мислення людини має соціально-культурне походження. Воно і за своїм змістом, і за своїми способами, і за закономірностями проявів у дитини має соціальну природу й у ході психічного розвитку дитини нею постійно набува-ється, засвоюється. Конкретизуємо цю тезу:

а) усі структурні складові процесу мислення: його способи, операції, прийоми, логічні форми (за винятком, можливо, найпростіших варіантів операцій аналізу та синтезу, а також фонтанування різних варіантів — див. попередній підрозділ про структуру процесу мислення) дитині задаються ззовні, формуються у неї у ході спілкування з дорослими і у процесі навчання; вони у неї ні в якій мірі не прорізаються самі по собі, незалежно від соціуму, як це відбувається з появою, наприклад, зубів чи волосся; дитина їх не відкриває для себе сама у ході своєї активності у світі, як це, наприклад, трапляється з появою у неї ліворукості: вона це у себе виявляє, діючи з предметами самостійно і часто навіть наперекір впливам ззовні; всі аспекти, усі складові частини свого мислення дитина отримує ззовні: конкретно — через інших людей, з якими спілкується, абстрактно — від суспільства, оскільки ці окремі люди є представниками суспільства і носіями соціальної культури;

б) мислення значною мірою ґрунтується на знаннях, які органічно включаються у розумовий процес: це, перш за все, знання про суттєві ознаки та зв’язки об’єктів; наприклад: палка — тверда, не гнеться; принцип дії важеля; конкретні знання з математики (числа, правила додавання, формули площі фігур), з лінгвістики (мовні правила), з фізики (закони механіки, оптики та ін.), які з необхідністю беруть участь у процесі мислення, входячи у склад вихідних посилань умовиводів, у змісті гіпотез, що висуваються, тощо. Так ось, ці знання дитина отримує від соціуму (а не спонтанно раптом вони виникають в її голові, тобто вона не створює їх самостійно); цей інформаційний фундамент, на якому тримається мислення дитини, — результат саме соціальних впливів на неї;

в) мислення тісно пов’язане з мовою, мова наскрізь пронизує його і знаходиться з ним у нерозривній єдності (зауважимо: з мовою пов’язана переважна більшість проявів мислення, особливо найбільш складних, але далеко не всіх — згадаємо мислення образне та інтуїтивне); а мова — це явище, безсумнівно, соціальне; суспільство задає дитині систему мови, яку вона і використовує у своєму мисленні (і без якої воно неможливе, за винятком лише небагатьох випадків);

г) суттєву роль у здійсненні мислення відіграє діалог, зіткнення різних точок зору, спільне обговорення проблем; вони часто виникають в ігровому спілкуванні дітей, коли вони у суперечках намагаються віднайти істину; не рідкість і у житті дорослих людей: згадаємо наради, спільні обговорення проблем та пошуки рішень; але навіть тоді, коли людина мислить самостійно, наодинці, вона зазвичай веде внутрішній діалог сама з собою (наприклад: почну я мабуть звідси!.., ні, а може, звідси?.., а якщо так!..), який є інтери-орізованою формою реального спілкування; така діалогічність мислення має, безсумнівно, соціальне походження;

ґ) досить переконливим підтвердженням соціальної природи мислення дитини є багаточисельні результати розвиваючого навчання школярів; на відміну від традиційного навчання у розвиваючому в якості соціального завдання не стільки даються конкретні знання, скільки формується мислення дітей, і саме на це спрямована ціла система педагогічних впливів на дитину; як наслідок діти, які пройшли через розвиваюче навчання, демонструють набагато вищі показники мислення, ніж діти за звичної системи надання знань;

д) поза соціумом (спілкування з людьми, навчання, отримання знань, оволодіння мовою) мислення у дитини не виникає (за винятком, можливо, простих варіантів операцій аналізу та синтезу), — згадайте літературний персонаж Мауглі; крім того, науці відомі численні випадки, коли дитина росла з тваринами (мавпами, вовками) — результати невтішні.

Усі ці факти у своїй сукупності переконливо доводять, що мислення має соціальну природу і дитиною поступово засвоюється, набувається у процесі спілкування з дорослими.

2. Разом з тим мислення людини має частково і вроджену основу. Конкретизуємо, що тут мається на увазі:

а) якою б не була великою роль соціальних факторів розвитку мислення, але ж кінець кінцем його засвоює конкретний мозок дитини, який має свої специфічні особливості й у кожного індивідуальний. І у подальшому саме цей мозок буде здійснювати фізіологічні процеси, проявом яких буде мислення. З огляду на це, мислення, будучи функцією мозку, просто не може не відчувати на собі влив різних його індивідуальних особливостей, які значною мірою визначаються генетичними факторами, мають вроджену основу;

б) у численних дослідженнях однозначно встановлено, що міра схожості мислення (за сукупністю різних показників) помітно вище у однояйцевих близнят (у них тотожні генетичні програми), яких розлучили у ранньому дитинстві і виростили у різних умовах, ніж між рідними та усиновленими дітьми (у них різні генетичні програми), що виросли в одній сім’ї й отримали однотипне навчання і виховання (у першому випадку коефіцієнти кореляції коливаються від +0,55 до +0,90; у другому від +0,15 до +0,35). Отже, однакові генетичні фактори у різних соціальних умовах детермінують особливості мислення дитини більше, ніж схожі соціальні умови за різних генетичних факторів; тобто сам факт наявності генетичної детермінації якості мислення не підлягає сумніву;

в) є також досить переконливі дані про те, що й загальний рівень розвитку мислення, і деякі його конкретні характеристики у дитини пов’язані з аналогічними показниками її батьків — навіть якщо дитина у віці немовляти була з ними розлучена і виховувалась в іншій сім’ї. Це доказ того, що якості мислення, поза сумнівом, передаються генетично. Правда, далеко не повністю, лише частково і порівняно незначною мірою. При цьому показано, що міра схожості мислення дитини будь-якої статі у середньому дещо вище з мисленням матері, ніж батька, тобто якість мислення передається переважно по материнській лінії;

г) установлено, що серед численних аспектів мислення, зокрема його характеристик (глибина, широта та ін.) більшою мірою мають вроджену детермінацію такі: швидкість (швидкість процесу або виконання певної операції чи прийому) і гнучкість (легкість та спритність переходу від одних способів до інших, а також зміни різних варіантів рішення) — тобто у першу чергу показники, пов’язані з часовими параметрами мислення; меншою мірою таку ж детермінацію мають характеристика глибини мислення (міра проникання до найбільш прихованих суттєвих зв’язків, що не лежать на поверхні) та рівень досягнення розвитку внутрішнього плану дій (тобто дій «в умі» без зовнішніх переміщень предметів та без опори на їх уявні образи). Щодо інших показників мислення (ефективність застосування способів, якість їх перенесення із однієї задачі на іншу, якість сформованих понять, правильність умовиводів та багатьох інших), то їх генетична детермінація не доведена, рівень розвитку, якого вони набувають, визначається цілком факторами соціальними;

ґ) переконливо доведено, що міра переважання у людини мислення образного над словесним або навпаки значною мірою визначається факторами вродженими, зокрема, особливостями функціональних асиметрій мозку (образне пов’язане з роботою правої півкулі, словесне — лівої); при цьому різні характеристики мислення образного мають порівняно зі словесним більшу генетичну детермінацію.