Розділ «Частина IV. Пізнання»

Мислення людини надзвичайно різноманітне. Мисленням називають не одне-єдине психічне явище, а цілий ряд досить різних явищ, іноді за зовнішніми своїми проявами зовсім не схожих одне на інше, але такі, що володіють істотними ознаками, які характеризують будь-яке мислення, незалежно від нюансів його протікання. Мислення, звичайно, проявляється не саме по собі в абстрактній якості, а через численні конкретні свої види. Існують різні класифікації видів мислення. Нижче наведено основні з них.

1. Образне й словесне (понятійне) мислення. Образне мислення — це такий мисленнєвий процес, який заснований на побудові та використанні образів, що існують в пам’яті, відтворюються уявою або засновані на сприйнятті. Він здійснюється безпосередньо при сприйнятті оточуючої дійсності і передбачає маніпулювання образами з метою отримання конкретного відображення, тобто вирішення задачі. Словесне ж мислення використовує певні поняття, тобто не спирається на чуттєвий досвід, а оперує готовими знаннями, які накопичені людством та особистістю в процесі життєдіяльності.

Ця класифікація тісно пов’язана з етапами розвитку мислення у дитини: наочно-образним і словесно-логічним мисленням. Наочно-образне мислення переважає у дитини у віці 3—6 років, зберігається й у наступні вікові періоди, при цьому змінюється у двох основних напрямках: залишаючись образним за суттю, значною мірою втрачає властивість наочності. Тобто з’являється можливість маніпулювати цими образами поза сприйняттям предметів: з пам’яті за участю уяви. Воно також стає більшою чи меншою мірою логічним, враховує глибинні, істотні зв’язки й відношення об’єктів, а не тільки й не стільки те, що лежить на поверхні — яскраві, помітні властивості, які часто виявляються несуттєвими. Це є характерним для мислення старшої дитини (після 7—8 років) і дорослого.

Стосовно наочно-дійового мислення можна сказати, що це такий вид мислення, який полягає у практичній діяльності з реальними предметами для їх пізнання та перетворення. Цей вид найбільш властивий дитині 1—3 років; а згодом він пронизується компонентами наступних етапів і вступає з ними у нероздільний синтез.

Важливо зазначити, що будь-який більш ранній вид мислення, змінившись наступним, більш пізнім, аж ніяк нікуди не зникає й не розчиняється в ньому. Він у всіх своїх якостях зберігається й продовжує існувати поряд з наступним. Більше того, він розвивається й удосконалюється, у тому числі й за рахунок включення в його склад деяких можливостей і досягнень наступного етапу. Вони трансформуються і співіснують у дорослого. При цьому яке із них виявиться переважаючим визначається сполученням таких факторів, як особливості навчання, виконувана діяльність й здобутий досвід, а також вродженими особливостями мозку, зокрема, перевагою лівої півкулі, тобто словесного мислення, або правої й образного мислення.

2. Дискурсивне й інтуїтивне мислення. Перше припускає більш-менш розгорнуте міркування (уголос або у внутрішній мові); вихідні посилання, проміжні висновки, гіпотези, що перевіряються і добре усвідомлюються. Кінцевого результату людина досягає через ланцюжок послідовних кроків. Друге характеризується відсутністю подібних обґрунтувань і кроків, а результат досягається як би відразу, «зненацька». Людина може з ходу обґрунтувати отриманий результат, хоча він досягається не поступовими кроками, а немов одним стрибком.

Для розуміння двох наступних класифікацій мислення варто мати на увазі, що в них термін «теоретичне» вживається в зовсім різних значеннях, які важливо не плутати, бо в психології склалась певна двозначність цього терміну.

3. Практичне й теоретичне мислення. вони різняться за сферами свого застосування. Перше націлене на рішення завдань прикладних, пов’язаних з організацією конкретних предметів або побудовою конкретних дій. Теоретичне ж мислення спрямоване на зміст відстороненого від життя характеру: на наукові знання, світоглядні установки, рішення проблем життєдіяльності тощо.

4. Емпіричне й теоретичне мислення. Вони різняться за ступенем глибини аналізу явищ і за змістом застосовуваних для цього способів. Емпіричне відображає окремі ознаки предметів і явищ і на цій основі дозволяє порівнювати їх (виділяти загальне й різне). Воно ґрунтується на зовнішніх, не обов’язково істотних, формально загальних властивостях. Таке мислення обмежене рухом у сфері зовнішніх сторін буття й відображує світ у його готовому, «застиглому» виді. Теоретичне ж спрямоване на виділення сутності, глибин буття й відображує приховані, але істотні відношення в предметах і явищах, схоплюючи їхню внутрішню основу, становлення й розвиток. Такій специфіці змісту теоретичного мислення відповідають і специфічні способи його здійснення: на основі аналізу фактичних даних і їхнього узагальнення виділяється змістовна, реальна абстракція, що фіксує сутність досліджуваного конкретного явища; потім, шляхом розкриття протиріч і виявлення способів вирішення, здійснюється поступове сходження від абстракції загального до єдності різноманітних сторін, до конкретних проявів.

5. Об’єктне, соціальне й особистісне мислення. Об’єктне — про різні предмети і явища зовнішнього світу, які безпосередньо не пов’язані з людьми й їхніми взаєминами, наприклад: рішення завдань з математики або фізики, рішення головоломок, виробничі питання та ін.

Соціальне — про інших людей, їхні взаємини, а також різноманітні соціальні ситуації, наприклад: взаємини лю-дей; що очікувати від конкретної людини в конкретній ситуації; як вплинути на людину тощо.

Особистісне — про самого себе й рішення своїх осо-бистісних проблем, про планування свого життєвого шляху на найближчі роки, питання самоорганізації, професійного вибору і т. ін.

6. Догматичне, нігілістичне, плюралістичне й критичне мислення.

Догматичне мислення ґрунтується на раз і назавжди жорстко обраних (або нав’язаних) посиланнях, принципах, які не піддаються перегляду або корекції, а, навпаки, наполегливо реалізуються навіть у ситуаціях, коли вони недоречні; воно пронизане стереотипами, що закріпилися, і підлягає непорушним правилам.

Нігілістичне мислення, на противагу першому, націлене на повалення будь-яких посилок, канонів, стереотипів, їхнє ігнорування або навіть заперечення; при цьому вістря мислення спрямоване на доказ того, що всі вони невірні, а замість них пропонуються якісь досить сумнівні принципи або не пропонується нічого.

Плюралістичне ж мислення припускає визнання й врахування одночасно самих різних посилок і правил, широкий діапазон різних підходів, і все це різноманіття мирно уживається в процесі мислення й іноді навіть плідно одне з одним взаємодіє.

Критичне мислення припускає детальний аналіз і дослідження певних підстав та тверджень, у результаті чого деякі з них визнаються й затверджуються, деякі відкидаються як неспроможні, а деякі в тому або іншому ступені уточнюються, корегуються.

Існують також такі основні види мислення.

1. Довільне й мимовільне мислення. Перше відбувається цілеспрямовано, з нашої ініціативи, під нашим (менш або більш повним) контролем, а іноді навіть і з деяким зусиллям. Друге починається й триває наче б само собою, без нашого (принаймні скільки-небудь виразного) наміру й зусилля.

2. Свідоме й несвідоме мислення. Свідоме нами визначається в тому розумінні, що ми усвідомлюємо, по-перше, сам факт наявності в нас такого мислення, по-друге, його зміст (про що конкретно ми мислимо), по-третє, ті або інші етапи, нюанси, способи процесу мислення. Друге нами не усвідомлюється (або усвідомлюється лише надзвичайно смутно) у всіх цих трьох аспектах. Несвідоме мис-лення часто пов’язане з мисленням інтуїтивним, а також з рішенням різноманітних особистісних проблем.