Поняття існують і функціонують не ізольовано, а у системі, у взаємозв’язках з іншими поняттями, і лише через співвіднесеність з ними набувають своєї визначеності. Наприклад, поняття «друг» стає набагато точнішим через його співставлення з такими поняттями, як: приятель, знайомий, сусід, співробітник, брат, попутник, ворог, суперник та ін., а поняття «інколи» — через співвіднесеність з: ніколи, завжди, часто, рідко, майже завжди та ін.
Судження — це фіксація зв’язку між двома (інколи і більше) поняттями або їх властивостями. Вони бувають одиничними («Він порядна людина»), частковими («Деякі студенти вивчають лінгвістику») та загальними («Всі студенти здають сесію»); а також стверджуючими (всі щойно наведені приклади) і заперечуючими («У кішок немає зябр»); а також оповідальними (всі вищенаведені приклади) і умовними («Якщо йде дощ, то дорога мокра»); істинними («Тіла складаються з молекул»), сумнівними («Можливо, існують “гравітони” — що переносять гравітацію») або хибними (2 χ 2 = 5).
Судження також зазвичай існують та функціонують лише у системі, і у своїй сукупності вони один одного взає-моуточнюють та взаємодоповнюють. Наприклад, будь-яке коротке речення із цього підручника, що містить судження, звичайно, несе певну інформацію, і ви її зможете зрозуміти. Однак набагато глибше ви її зрозумієте, якщо прочитаєте також сусідні судження: вони доповнюють, уточнюють, розширюють або звужують інформацію, що міститься тільки у тому реченні, яке ви прочитали спочатку.
Судження утворюються двома способами: а) безпосередньо на основі подій та явищ, які сприймаємо («Ця палка — дуже важка», «Всі м’ячі легко відскакують від сті-ни»), та б) на основі висновків, поза безпосереднього спостереження ситуації.
Умовивід — це перехід від двох (або декількох) вихідних суджень до деякого якісно нового. Особлива цінність висновку полягає у тому, що ці нові знання добуваються не безпосередньо із досвіду, зі спостереження ситуації, а із знань, які маємо (можна сказати, інформація породжує інформацію).
У найпростішому випадку умовивід складається із двох вихідних посилань та зробленого на їх основі висновку (породженого із них нового знання), наприклад: «Числа, написання яких закінчується двома нулями, діляться на 4. Число 3100 закінчується двома нулями. Значить, число 3100 поділиться на 4».
Серед великого розмаїття висновків особливо виділимо два їх види, що відіграють важливу роль у процесі мислення: дедуктивний та індуктивний.
Дедуктивний являє собою перехід від знання загального до конкретного, наприклад: «Усі люди — смертні. Сократ — людина. Отже Сократ — смертний». Індуктивний являє собою, навпаки, перехід від конкретних знань до більш загальних.
Більш складні форми мислення, такі як гіпотеза, моделювання, теорія, торкаються вже особливостей вирішення поставленої проблематики в цілому і поєднують у собі, певним чином, вищезазначені більш прості форми й пов’язані з ними способи мислення.
14.4. Види мислення та рівні його протікання
Мислення людини надзвичайно різноманітне. Мисленням називають не одне-єдине психічне явище, а цілий ряд досить різних явищ, іноді за зовнішніми своїми проявами зовсім не схожих одне на інше, але такі, що володіють істотними ознаками, які характеризують будь-яке мислення, незалежно від нюансів його протікання. Мислення, звичайно, проявляється не саме по собі в абстрактній якості, а через численні конкретні свої види. Існують різні класифікації видів мислення. Нижче наведено основні з них.
1. Образне й словесне (понятійне) мислення. Образне мислення — це такий мисленнєвий процес, який заснований на побудові та використанні образів, що існують в пам’яті, відтворюються уявою або засновані на сприйнятті. Він здійснюється безпосередньо при сприйнятті оточуючої дійсності і передбачає маніпулювання образами з метою отримання конкретного відображення, тобто вирішення задачі. Словесне ж мислення використовує певні поняття, тобто не спирається на чуттєвий досвід, а оперує готовими знаннями, які накопичені людством та особистістю в процесі життєдіяльності.
Ця класифікація тісно пов’язана з етапами розвитку мислення у дитини: наочно-образним і словесно-логічним мисленням. Наочно-образне мислення переважає у дитини у віці 3—6 років, зберігається й у наступні вікові періоди, при цьому змінюється у двох основних напрямках: залишаючись образним за суттю, значною мірою втрачає властивість наочності. Тобто з’являється можливість маніпулювати цими образами поза сприйняттям предметів: з пам’яті за участю уяви. Воно також стає більшою чи меншою мірою логічним, враховує глибинні, істотні зв’язки й відношення об’єктів, а не тільки й не стільки те, що лежить на поверхні — яскраві, помітні властивості, які часто виявляються несуттєвими. Це є характерним для мислення старшої дитини (після 7—8 років) і дорослого.
Стосовно наочно-дійового мислення можна сказати, що це такий вид мислення, який полягає у практичній діяльності з реальними предметами для їх пізнання та перетворення. Цей вид найбільш властивий дитині 1—3 років; а згодом він пронизується компонентами наступних етапів і вступає з ними у нероздільний синтез.
Важливо зазначити, що будь-який більш ранній вид мислення, змінившись наступним, більш пізнім, аж ніяк нікуди не зникає й не розчиняється в ньому. Він у всіх своїх якостях зберігається й продовжує існувати поряд з наступним. Більше того, він розвивається й удосконалюється, у тому числі й за рахунок включення в його склад деяких можливостей і досягнень наступного етапу. Вони трансформуються і співіснують у дорослого. При цьому яке із них виявиться переважаючим визначається сполученням таких факторів, як особливості навчання, виконувана діяльність й здобутий досвід, а також вродженими особливостями мозку, зокрема, перевагою лівої півкулі, тобто словесного мислення, або правої й образного мислення.
2. Дискурсивне й інтуїтивне мислення. Перше припускає більш-менш розгорнуте міркування (уголос або у внутрішній мові); вихідні посилання, проміжні висновки, гіпотези, що перевіряються і добре усвідомлюються. Кінцевого результату людина досягає через ланцюжок послідовних кроків. Друге характеризується відсутністю подібних обґрунтувань і кроків, а результат досягається як би відразу, «зненацька». Людина може з ходу обґрунтувати отриманий результат, хоча він досягається не поступовими кроками, а немов одним стрибком.
Для розуміння двох наступних класифікацій мислення варто мати на увазі, що в них термін «теоретичне» вживається в зовсім різних значеннях, які важливо не плутати, бо в психології склалась певна двозначність цього терміну.
3. Практичне й теоретичне мислення. вони різняться за сферами свого застосування. Перше націлене на рішення завдань прикладних, пов’язаних з організацією конкретних предметів або побудовою конкретних дій. Теоретичне ж мислення спрямоване на зміст відстороненого від життя характеру: на наукові знання, світоглядні установки, рішення проблем життєдіяльності тощо.
4. Емпіричне й теоретичне мислення. Вони різняться за ступенем глибини аналізу явищ і за змістом застосовуваних для цього способів. Емпіричне відображає окремі ознаки предметів і явищ і на цій основі дозволяє порівнювати їх (виділяти загальне й різне). Воно ґрунтується на зовнішніх, не обов’язково істотних, формально загальних властивостях. Таке мислення обмежене рухом у сфері зовнішніх сторін буття й відображує світ у його готовому, «застиглому» виді. Теоретичне ж спрямоване на виділення сутності, глибин буття й відображує приховані, але істотні відношення в предметах і явищах, схоплюючи їхню внутрішню основу, становлення й розвиток. Такій специфіці змісту теоретичного мислення відповідають і специфічні способи його здійснення: на основі аналізу фактичних даних і їхнього узагальнення виділяється змістовна, реальна абстракція, що фіксує сутність досліджуваного конкретного явища; потім, шляхом розкриття протиріч і виявлення способів вирішення, здійснюється поступове сходження від абстракції загального до єдності різноманітних сторін, до конкретних проявів.
5. Об’єктне, соціальне й особистісне мислення. Об’єктне — про різні предмети і явища зовнішнього світу, які безпосередньо не пов’язані з людьми й їхніми взаєминами, наприклад: рішення завдань з математики або фізики, рішення головоломок, виробничі питання та ін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 37. Приємного читання.
