Розділ «Частина IV. Пізнання»

Виділення прихованих ознак об’єкта або ситуації. Застосовується якщо для розв’язання завдання необхідно виділити неочевидні, приховані ознаки. Пропонуємо як приклад таке завдання. У великій кімнаті зі стелі звисають дві мотузки. Потрібно вхитритися утримувати їх одночасно у руках. Відстань, на якій вони прибиті, дещо більша довжини розмаху рук. У кімнаті є: сірники, свічка, пакет вати, олівець, пасатижі і металева кулька. Для розв’язання цієї задачі потрібно виділити дві неочевидні ознаки (які не кидаються в око, не акцентовані у тексті): здатність мотузки, що висить, колихатися мов маятник, якщо до неї підвісити достатньо важкий тягар, — і завдання стає вирішуваним.

Уточнення очевидного. Основне для цього прийому — уточнити, здавалося б, цілком зрозумілий факт або закономірність шляхом виявлення та постановки проблемних питань для проникнення в глибини сутності. Цікаво, що цей прийом-уточнення, ніби всім зрозумілий, — був використаний як один із основних Альбертом Ейнштейном при створенні спеціальної теорії відносності. він задавався питаннями: що означає одночасність двох подій? Якщо вони відбуваються поряд — зрозуміло. А якщо на великій відстані? Як тоді зафіксувати факт одночасності? Як вплине на сприймане рух суб’єкта сприйняття відносно об’єктів? І так крок за кроком видатний вчений уточнював цілком звичне поняття одночасності — і завдяки цьому проник в глибинні таємниці всесвіту.

Розумове експериментування — це проведення системи взаємопов’язаних експериментів не практично, у реальності, а виключно (або переважно) про себе, в уяві. так, у наведеному вище прикладі Ейнштейн подумки створював моделі різних ситуацій. Мисленнєве експериментування зазвичай проводиться у ситуаціях, коли постановка реальних дослідів неможлива, але завжди спираючись на результати реальних експериментів та чітко встановлені факти і закономірності.

Зближення різного та пошук підказок. Зазвичай складну задачу вдається розв’язати, якщо її співставити з чимось досить віддаленим, зовсім не пов’язаним з нею за змістом. Наприклад, хімік Кекуле довго розмірковував над проблемою розташування атомів у молекулі бензольного кільця, а рішення до нього прийшло тоді, коли він побачив, як декілька хлопчаків пустували, взявшись за руки та збираючись один на одного.

Це, звичайно, далеко не вичерпний перелік способів мислення, що застосовуються при розв’язанні різноманітних завдань, проте й наведені способи, сподіваємось, допоможуть вам успішно впоратись із різними навчальними, побутовими, особистісними, науковими та професійними задачами.

14.3. Логічні форми мислення 

Питання про логічні форми мислення (тобто форми, в яких фіксуються, закріплюються, здійснюються кінцеві та проміжні процеси мислення, форми, в яких воно здійснюється) тісно пов’язані з питанням про способи мислення. Кожній формі мислення відповідають пов’язані з нею способи, спрямовані на її формування, збагнення, уточнення і використання у загальному процесі мислення.

Поняття — це думка про предмет або явище, яка відображає його загальні та суттєві ознаки. Наприклад, «вантажівка» — це автомобіль для перевезення вантажів. При цьому неважливо, якого він кольору, старий чи новий, завантажений у даний момент чи порожній, їде дорогою чи стоїть на узбіччі — це все ознаки несуттєві й у понятті не відображаються. Але вони можуть відображатись в образі сприймання, в уявленні, що зберігається у пам’яті — в цих формах відображення суттєві і несуттєві ознаки не роздільні. У понятті, на відміну від них, фіксуються ознаки лише суттєві і лише загальні для цілого класу подібних предметів.

Поняття бувають різного ступеня загальності: від конкретних до загальних. такий рух до узагальненості виявляється, наприклад, у таких рядах понять: вантажівка—автомо-біль—транспортний засіб—створений людиною механізм; сіамська кішка—кішка—ссавець—тварина—жива істота. важливо, щоб у кожному понятті відображались саме всі загальні і суттєві ознаки, жодного несуттєвого.

Далеко не кожне поняття можна визначити так чітко, іноді ці ознаки виділяються й відображаються інтуїтивно, і хоча загалом зрозуміло, про що йде мова, можуть бути різночитання у нюансах, наприклад, поняття: «справедливість», «порядність», «інколи», «недовго», що мають як соціальний, так і індивідуальний зміст.

Поняття існують і функціонують не ізольовано, а у системі, у взаємозв’язках з іншими поняттями, і лише через співвіднесеність з ними набувають своєї визначеності. Наприклад, поняття «друг» стає набагато точнішим через його співставлення з такими поняттями, як: приятель, знайомий, сусід, співробітник, брат, попутник, ворог, суперник та ін., а поняття «інколи» — через співвіднесеність з: ніколи, завжди, часто, рідко, майже завжди та ін.

Судження — це фіксація зв’язку між двома (інколи і більше) поняттями або їх властивостями. Вони бувають одиничними («Він порядна людина»), частковими («Деякі студенти вивчають лінгвістику») та загальними («Всі студенти здають сесію»); а також стверджуючими (всі щойно наведені приклади) і заперечуючими («У кішок немає зябр»); а також оповідальними (всі вищенаведені приклади) і умовними («Якщо йде дощ, то дорога мокра»); істинними («Тіла складаються з молекул»), сумнівними («Можливо, існують “гравітони” — що переносять гравітацію») або хибними (2 χ 2 = 5).

Судження також зазвичай існують та функціонують лише у системі, і у своїй сукупності вони один одного взає-моуточнюють та взаємодоповнюють. Наприклад, будь-яке коротке речення із цього підручника, що містить судження, звичайно, несе певну інформацію, і ви її зможете зрозуміти. Однак набагато глибше ви її зрозумієте, якщо прочитаєте також сусідні судження: вони доповнюють, уточнюють, розширюють або звужують інформацію, що міститься тільки у тому реченні, яке ви прочитали спочатку.

Судження утворюються двома способами: а) безпосередньо на основі подій та явищ, які сприймаємо («Ця палка — дуже важка», «Всі м’ячі легко відскакують від сті-ни»), та б) на основі висновків, поза безпосереднього спостереження ситуації.

Умовивід — це перехід від двох (або декількох) вихідних суджень до деякого якісно нового. Особлива цінність висновку полягає у тому, що ці нові знання добуваються не безпосередньо із досвіду, зі спостереження ситуації, а із знань, які маємо (можна сказати, інформація породжує інформацію).

У найпростішому випадку умовивід складається із двох вихідних посилань та зробленого на їх основі висновку (породженого із них нового знання), наприклад: «Числа, написання яких закінчується двома нулями, діляться на 4. Число 3100 закінчується двома нулями. Значить, число 3100 поділиться на 4».

Серед великого розмаїття висновків особливо виділимо два їх види, що відіграють важливу роль у процесі мислення: дедуктивний та індуктивний.

Дедуктивний являє собою перехід від знання загального до конкретного, наприклад: «Усі люди — смертні. Сократ — людина. Отже Сократ — смертний». Індуктивний являє собою, навпаки, перехід від конкретних знань до більш загальних.

Більш складні форми мислення, такі як гіпотеза, моделювання, теорія, торкаються вже особливостей вирішення поставленої проблематики в цілому і поєднують у собі, певним чином, вищезазначені більш прості форми й пов’язані з ними способи мислення.

14.4. Види мислення та рівні його протікання