а) з виділенням лише головної, суттєвої ознаки об’єкта і відвернення від решти інших, несуттєвих. Так, у чашці суттєва ознака — це «чашечність», можливість із неї пити. А її колір, товщина стінок, розмір, форма — це все не важливо, не суттєво, ці деталі ми ігноруємо;
б) з виділенням будь-якої ознаки, що в цілому для об’єкта не є суттєвою, але становить для нас інтерес у конкретній життєвій ситуації. Знову ж, у чашці можна виділити лише округлість верху (або дна), якщо потрібно на аркуші намалювати окружність, а циркуль відсутній; при цьому відбувається відволікання не лише від її кольору, товщини стінок, матеріалу, але навіть і від її основної властивості — «чашечності».
Складні операції мислення. До них відносять класифікацію та систематизацію. Вони передбачають складну взаємодію та взаємопроникнення вищезазначених елементарних операцій.
Класифікація — це віднесення одиничних об’єктів до якоїсь більш загальної групи об’єктів на основі виділення у кожному із них відповідних узагальнених ознак. А систематизація (типологізація) — це більш складна процедура, коли група виділених загальних об’єктів відноситься, у свою чергу, до ще більш загальної групи, а також коли таке віднесення здійснюється почергово, одночасно за двома і більш різними загальними ознаками.
І класифікація, і систематизація можуть здійснюватися як за суттєвими, так і за несуттєвими ознаками. Так, класифікуючи ряд тварин, ми можемо спиратись не на першочергову з точки зору біології ознаку — спосіб пересування (або середовище існування), а, спираючись на суттєві ознаки, провести систематизацію, що вже не є класифікацією, тому що розгалуження буде ієрархічне, і є класи проміжного рівня спільності. Ще більш складну систематизацію (схематизацію) можна отримати, враховуючи одночасно і суттєві, і несуттєві ознаки.
Отже, завдяки операціям класифікації та систематизації мислення упорядковує окремі об’єкти: розділяє їх на групи, співставляє одні групи з іншими, будує між об’єктами складні співвідношення як по вертикалі, так і по горизонталі.
Прийоми мислення. Це деякі поодинокі, типові і досить універсальні методи, застосування яких зазвичай виправдано практикою для розв’язання широкого спектру різноманітних завдань. Усі прийоми зазвичай ґрунтуються на раніш розглянутих розумових операціях, але являють собою такі об’єднання, що функціонують досить самостійно, як цілісні одиниці процесу мислення. Повного переліку таких прийомів немає. Ми перерахуємо лише деякі, основні, які корисно включати у процес розв’язання завдань.
Переструктурування вихідної ситуації — це розумові переміщення, перестановки, повороти окремих елементів ситуації, а також поєднання їх у нові структури. Так, для того щоб вирахувати площу складної фігури, достатньо лише по-іншому розташувати її елементи. Зауважимо, що для більш чіткого переструктурування ситуації іноді корисно проводити додаткові дії — для фігури це лінії, що з’єднують або роз’єднують.
Перецентрація — це почергове висунення до центру розгляду то одного, то другого, то третього елементу ситуації, під яким вона розглядається; один із таких ракурсів може виявитись плідним у розв’язанні задачі. так, ситуацію можна аналізувати з точки зору людини-спостерігача, яка знаходиться поза ситуацією, або окремого з об’єктів, що включений у ситуацію, і тоді у центрі розгляду виявляються найрізноманітніші аспекти ситуації.
Переформулювання вихідних даних або переклад їх на іншу «мову». Особливо корисним цей прийом є для розуміння наукових та навчальних текстів. Наприклад, є фраза: «Результат будь-якого впливу на предмет чи явище залежить не лише від тіла або явища, що на нього впливають, а й від власних внутрішніх властивостей того предмета чи явища, на які цей вплив здійснюється». Якщо перефразувати цей вислів, отримаємо звичайний, прозорий текст: «Є об’єкт. Хтось на нього тисне. Результат залежить і від того, чим і як тиснуть, і від якостей об’єкта».
Виділення прихованих ознак об’єкта або ситуації. Застосовується якщо для розв’язання завдання необхідно виділити неочевидні, приховані ознаки. Пропонуємо як приклад таке завдання. У великій кімнаті зі стелі звисають дві мотузки. Потрібно вхитритися утримувати їх одночасно у руках. Відстань, на якій вони прибиті, дещо більша довжини розмаху рук. У кімнаті є: сірники, свічка, пакет вати, олівець, пасатижі і металева кулька. Для розв’язання цієї задачі потрібно виділити дві неочевидні ознаки (які не кидаються в око, не акцентовані у тексті): здатність мотузки, що висить, колихатися мов маятник, якщо до неї підвісити достатньо важкий тягар, — і завдання стає вирішуваним.
Уточнення очевидного. Основне для цього прийому — уточнити, здавалося б, цілком зрозумілий факт або закономірність шляхом виявлення та постановки проблемних питань для проникнення в глибини сутності. Цікаво, що цей прийом-уточнення, ніби всім зрозумілий, — був використаний як один із основних Альбертом Ейнштейном при створенні спеціальної теорії відносності. він задавався питаннями: що означає одночасність двох подій? Якщо вони відбуваються поряд — зрозуміло. А якщо на великій відстані? Як тоді зафіксувати факт одночасності? Як вплине на сприймане рух суб’єкта сприйняття відносно об’єктів? І так крок за кроком видатний вчений уточнював цілком звичне поняття одночасності — і завдяки цьому проник в глибинні таємниці всесвіту.
Розумове експериментування — це проведення системи взаємопов’язаних експериментів не практично, у реальності, а виключно (або переважно) про себе, в уяві. так, у наведеному вище прикладі Ейнштейн подумки створював моделі різних ситуацій. Мисленнєве експериментування зазвичай проводиться у ситуаціях, коли постановка реальних дослідів неможлива, але завжди спираючись на результати реальних експериментів та чітко встановлені факти і закономірності.
Зближення різного та пошук підказок. Зазвичай складну задачу вдається розв’язати, якщо її співставити з чимось досить віддаленим, зовсім не пов’язаним з нею за змістом. Наприклад, хімік Кекуле довго розмірковував над проблемою розташування атомів у молекулі бензольного кільця, а рішення до нього прийшло тоді, коли він побачив, як декілька хлопчаків пустували, взявшись за руки та збираючись один на одного.
Це, звичайно, далеко не вичерпний перелік способів мислення, що застосовуються при розв’язанні різноманітних завдань, проте й наведені способи, сподіваємось, допоможуть вам успішно впоратись із різними навчальними, побутовими, особистісними, науковими та професійними задачами.
14.3. Логічні форми мислення
Питання про логічні форми мислення (тобто форми, в яких фіксуються, закріплюються, здійснюються кінцеві та проміжні процеси мислення, форми, в яких воно здійснюється) тісно пов’язані з питанням про способи мислення. Кожній формі мислення відповідають пов’язані з нею способи, спрямовані на її формування, збагнення, уточнення і використання у загальному процесі мислення.
Поняття — це думка про предмет або явище, яка відображає його загальні та суттєві ознаки. Наприклад, «вантажівка» — це автомобіль для перевезення вантажів. При цьому неважливо, якого він кольору, старий чи новий, завантажений у даний момент чи порожній, їде дорогою чи стоїть на узбіччі — це все ознаки несуттєві й у понятті не відображаються. Але вони можуть відображатись в образі сприймання, в уявленні, що зберігається у пам’яті — в цих формах відображення суттєві і несуттєві ознаки не роздільні. У понятті, на відміну від них, фіксуються ознаки лише суттєві і лише загальні для цілого класу подібних предметів.
Поняття бувають різного ступеня загальності: від конкретних до загальних. такий рух до узагальненості виявляється, наприклад, у таких рядах понять: вантажівка—автомо-біль—транспортний засіб—створений людиною механізм; сіамська кішка—кішка—ссавець—тварина—жива істота. важливо, щоб у кожному понятті відображались саме всі загальні і суттєві ознаки, жодного несуттєвого.
Далеко не кожне поняття можна визначити так чітко, іноді ці ознаки виділяються й відображаються інтуїтивно, і хоча загалом зрозуміло, про що йде мова, можуть бути різночитання у нюансах, наприклад, поняття: «справедливість», «порядність», «інколи», «недовго», що мають як соціальний, так і індивідуальний зміст.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 36. Приємного читання.
