Частина IV. Пізнання

Психологія. Підручник

3) організованість, упорядкованість, цілеспрямованість та контроль за процесом розв’язання.

Щоб зрозуміти суть кожного із цих трьох блоків якостей мислення та особливості взаємодії між ними, розглянемо такі аналогії. Перша: у вас є набір кубиків, паралелепіпедів, пірамід та інших об’ємних фігур різного розміру, кольору, з яких вам потрібно скласти піраміду певної форми. Коли ви кладете поряд дві фігури, то порівнюєте їх за розміром, потім ставите на них наступну фігуру, вона повинна триматися міцно, — усе це окремі способи ваших дій, мовби елементарні «цеглинки», із яких складається процес. При побудові мовлення відбувається подібний процес — ви згадуєте окремі слова, поєднуєте їх одне з одним за родом, числом, відмінком, — це теж способи дій, ті найпростіші одинички, на яких і тримається канва мислення. Якщо ці елементарні дії виключити, то здійснення мислення не можливо.

Проте самих по собі тільки способів-одиничок зовсім недостатньо. Повинен бути і перебір різноманітних способів, висунення нових варіантів (варіантів взаєморозта-шування фігурок або слів). Адже немає жодної гарантії, що ми одразу, з першої спроби, зможемо знайти оптимальне поєднання цих елементів. Потрібно пробувати вирішувати завдання різними способами — іноді спрацьовує щось зовсім несподіване. Таке фонтанування різних підходів та способів дій має сенс не тільки на початку, але й протягом усього часу вирішення завдання, лише за цієї умови ми можемо поступово (інколи відразу) віднайти та вибрати найкращий варіант із можливих.

Звернемо увагу на те, що присутність блоку фонтанування варіантів неминуче приводить і до деяких помилкових або неоптимальних кроків, і це нормально. Адже щоб знайти правильний хід, іноді корисно співставити його з ходами помилковими, або зіткнувшись з помилковими, далі рухатись до правильного шляхом постійного їх уточнення. Чим більше пропонується і розглядається найрізноманітніших варіантів, у тому числі і помилкових, тим більша вірогідність, що все ж таки буде знайдено й обрано найкращий.

Для нормального ходу мислення потрібен іще один блок його якостей: організованість процесу, його цілеспрямованість. Уявимо собі, що ми вміємо непогано накладати фігурки одна на одну (способи, рішення) і видаємо безліч варіантів таких взаєморозположень (активне фонтанування ідей). Але чи буде у результаті тільки цього досягнута мета? Не завжди. Адже ми можемо досить сильно відхилитись від заданої побудови, того, заради чого дія і здійснюється (піраміда у нашому прикладі). Результат, можливо, буде цікавий, але це вже не те, чого ми прагнули, це крах нашого завдання. Щоб цього не трапилось, мислення повинне весь час (за будь-яких умов) мати на увазі та міцно утримувати кінцеву мету, яка надає усьому процесу чіткої спрямованості. Для цього кожен крок ми повинні зіставляти, порівнювати з очікуваним результатом. А якщо все ж таки відволіклись від мети, то потрібна негайна відповідна корекція дій. тобто, для того, щоб розумовий процес виявився успішним, його способи повинні весь час балансувати між двома полюсами: перший — фонтанування ідей, цілковита свобода, спонтанність, вихід за будь-які обмеження, другий — чітка спрямованість на мету, самоконтроль, слідування правилам. Саме у боротьбі цих двох суперечливих тенденцій і може народитись високоякісне рішення. При цьому ступінь такого коливання та його нюанси можуть бути різними в залежності від особливостей конкретного завдання. так, при розв’язанні особливо важких завдань рекомендують ці тенденції чергувати: спершу зробити крен у сторону вільного фонтанування, повністю відключивши самоконтроль та критику, далі критично зважити висунуті підходи до розв’язання і відібрати найбільш реалістичні, потім вже у межах обраного підходу знову повторити процедуру.

Отже, способи мислення — це ті конкретні дії, «цеглинки», операції з яких складається канва мислення як процесу. Вони досить різноманітні і повного їх переліку не існує. Проте можна виділити деякі основні, найбільш типові. їх зручніше розділити на дві великі групи: операції мислення (порівняно більш прості) та прийоми мислення (дещо більш складні та зазвичай включають в себе «сплав» декількох операцій). Операції мислення, у свою чергу, зручно розділити на дві підгрупи: елементарні та складні.

Зазначимо, що в психології іноді зустрічається різночитання: те, що один автор відносить до операцій, інший — до прийомів і навпаки. Отже, питання про склад, класифікацію і співвідношення різних способів мислення у сучасній психології не є остаточно вирішеним.

Елементарні операції мислення. До цієї підгрупи відносяться наступні елементарні «цеглинки», із яких складається процес мислення: аналіз, порівняння, синтез, узагальнення й абстрагування.

Аналіз — це уявне розділення об’єкта (явища) на його частини, елементи, сторони, ознаки з метою самостійного дослідження як частини цілого. Аналіз об’єкта за ознаками може виділити його колір, вагу, розмір, фактуру його поверхні (м’який, гладенький, шорсткий) тощо.

Порівняння — це співставлення об’єктів (явищ) один з одним, на основі якого виявляється або їх тотожність (вони однакові, не відрізняються), або відмінність (не тотожні, відрізняються за якоюсь з ознак: кольором, розміром, матеріалом тощо). При цьому може проводитись порівняння як об’єктів у цілому, так і лише окремих їх властивостей. Наприклад, квадрат і трикутник можуть бути однаковими за кольором і матеріалом, але є різними за формою; або два квадрати — однакові за формою (обидва є квадратами), але можуть бути різними за розміром або за кольором. Іноді тотожність і розбіжність бувають відносними, малопомітними — наприклад, відмінність інтенсивності, насиченості кольору при загальній його тотожності (світло- та темно-зелений).

Аналіз та порівняння розглядаються багатьма психологами як найбільш елементарні, найпростіші операції мислення. Вони обидві ґрунтуються одна на одній та досить часто розглядаються у поєднанні. Так, аналіз ґрунтується на порівнянні: тобто потрібно співставляти окремі елементи та виявляти їх розбіжності для подальшого розділу. З іншої сторони, таке порівняння неминуче передбачає аналіз: щоб порівняти ці частини, необхідно перш за все об’єкт розкласти на ознаки і тільки потім здійснювати порівняння. Тобто виокремлення елементарних операцій мислення досить штучне, оскільки у реальному процесі розв’язання завдання вони тісно переплетені.

Синтез — уявне об’єднання або декількох об’єктів в одне ціле, або окремих елементів і властивостей одного об’єкта у нероздільне ціле. Так, оцінюючи іншу людину або прогнозуючи її поведінку, ми розглядаємо у поєднанні і взаємозв’язку, цілісно, усі її якості: і моральні, і комунікативні, і інтелектуальні, а також враховуємо всю сукупність її попередніх вчинків (а не робимо висновок лише за однією-єдиною ознакою чи вчинком); намагаючись довести конкретну теорему широко застосовуємо всю систему існуючих знань — і тільки на основі такого узагальнення вирішується завдання.

У реальному розумовому процесі аналіз та синтез бувають настільки взаємопов’язані й постійно переходять один в одного, що іноді навіть виділяють ще дві додаткові розумові операції, засновані на їх єдності: аналіз через синтез і синтез через аналіз.

Аналіз через синтез — це така їх взаємодія, за якої досліджуваний об’єкт у процесі мислення почергово включається, залучається у все нові й нові зв’язки і відношення то з одним предметом, то з другим, то з третім, то в одну ситуацію, то в іншу — і як наслідок цього у ньому відкриваються для мислення все нові і нові ознаки, властивості, можливості взаємодії з іншими предметами. За рахунок того, що, включаючись у нові зв’язки, у ньому одне за іншим відкриваються нові властивості, можна сказати, що із нього мовби черпається все новий зміст. У цьому випадку ми маємо включення об’єкта у різні зв’язки, — це синтез, а виділення властивостей, які при цьому проявляються, — аналіз.

Синтез через аналіз — це така взаємодія синтезу і аналізу, за якої цілісна ситуація спочатку дрібниться на окремі елементи, сторони, властивості, а потім із декількох відібраних частковостей будується нова конструкція, яка і використовується для розв’язання завдання.

Узагальнення — це виділення в одному чи декількох об’єктах такої властивості (іноді двох-трьох властивостей), на основі якої вони можуть бути включені до більш широкого ряду (класу) об’єктів; це пов’язане з відображенням в об’єктах узагальнених ознак — загальних для цілого ряду об’єктів (а не лише властивих одиничному). Ось приклад узагальнення одного об’єкта: перед нами не просто Мурка (єдиний у своєму роді об’єкт, унікальність) — вона при цьому ще і кішка (належить до широкого ряду — кішок взагалі і має безліч загальних з ними ознак: анатомо-фізіологічні особливості, хромосомний набір, особливості поведінки), і більш того, якщо зробити ще ширше узагальнення, домашня тварина (тут кішки об’єднуються разом із собаками, морськими свинками тощо у групу, якій властиві такі загальні ознаки: живуть з людьми, люди про них піклуються); за ще більш широкого узагальнення утворюється ряд «тварини взагалі» (і тоді виділяються ознаки загальні для всякої тварини). Будь-які переходи від унікального об’єкту (індиві-ду) до виду, а від нього до роду (конкретна моя улюблена чашка — чашка взагалі — посуд взагалі) і є узагальнення.

Узагальнення буває двох видів: а) з опорою на суттєві ознаки, б) з опорою на несуттєві, будь-які, що можуть становити інтерес стосовно якої-небудь конкретної ситуації. Приклади узагальнень за суттєвою ознакою наведені вище. А ось приклади узагальнення за несуттєвою ознакою: якщо в кішці виділяється ознака не «тваринність», а «пухнастість поверхні», і на основі цієї ознаки вона об’єднується з хутряною шапкою; а якщо у неї виділити ознаку «чотирьохлапість», то її можна об’єднати зі столом (вони «чотирьохопорні»). Для того, щоб вміти швидко і точно узагальнювати за суттєвою ознакою, потрібно добре орієнтуватися в узагальненні і за несуттєвими ознаками — щоб якісно їх розрізняти.

Конкретизація — це операція зворотня узагальненню, тобто перехід від узагальнених ознак або об’єктів до більш суттєвих конкретних. Наприклад, беручи за основу узагальнення «тварина», ми можемо, добавляючи до нього певні поодинокі ознаки, здійснювати конкретизацію — ссавці — копитні, гризуни та ін. і далі перейти на конкретні види.

Абстрагування — це виділення, виокремлення однієї якої-небудь сторони, властивості об’єкта (рідше відразу двох-трьох) за повного відвернення від решти, їх ігнорування. Так, наприклад, коли вітер роздмухує папери, у книзі може бути виділена лише одна-єдина її властивість — важкість, і саме ця властивість і використовується як захист від вітру; при цьому ми ігноруємо інші властивості книги: колір обкладинки, формат, її зміст, ім’я її автора тощо.

При цьому абстрагування, як і узагальнення, буває двох видів:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 35. Приємного читання.