Частина IV. Пізнання

Психологія. Підручник

Зміст, що відкривається мисленню, — це не тільки окремі предмети та явища (їх сутність, що ховається за світом видимих проявів), але й сутнісні зв’язки та відношення між різними об’єктами.

Опосередкованість та узагальненість мислення. Опосе-редкованість виявляється в тому, що відношення ми схоплюємо не тактильно або візуально, а через ряд складних і точних розумових вимірів, що характеризують відношення. Узагальненість проявляється в тому, що це відношення має місце не тільки для окремого об’єкта, а й для інших об’єктів типової групи: іншого кольору, розміру, матеріалу тощо. Разом з тим ці зв’язки часто замасковані другорядними ознаками. Таке відкриття сутнісних зв’язків буває спрямованим на аналіз подій як загальних, існуючих завжди та скрізь, так і подій поодиноких, унікальних. вони можуть бути локалізовані як в минулому (аналіз минулих подій: стрижневі зв’язки, основні діючі сили, головні та суттєві етапи тощо), так і в майбутньому (планування та прогнозування розвитку подій).

Мислення нерідко переборює те, що нав’язує йому сприйняття. Зазначимо, що хоча основу мислення складає віддзеркалення саме змістовних зв’язків, воно може й успішно класифікувати ці зв’язки і за ступенем суттєвості (для того, щоб відобразити суттєве, треба його відділити від несуттєвого через його відображення). Наприклад, для характеристики трамвая ознаки «дзвонить» та «червоний» явно не суттєві, проте ми їх можемо виділити та порівняти із суттєвими — різновид міського транспорту, працює на електриці. А для характеристики дзеркала несуттєвими є ознаки: крихкість, пласка поверхня, а суттєвим є здатність віддзеркалювати світлові промені.

Таким чином, опосередкованість означає, що до цих сут-тєвостей ми приходимо не одразу, а через щось інше, певні проміжні ланки. Ними можуть бути інші предмети та явища, цілі сукупності взаємопов’язаних інших явищ, порівняння невідомого з вже відомим або створення обхідного шляху. У будь-якому випадку діє принцип не прямого з’ясування, а через щось інше, через поступові переходи; а узагальненість означає чистоту відкритих сутностей від конкретики — тільки спільне: спільне правило, принцип, якість.


14.2. Мислення як процес. Етапи розумового процесу 


Мислення як процес означає: 1) воно розгорнуте в часі; 2) воно складається з якісно відмінних етапів; 3) воно включає в себе різні блоки якостей, до складу яких входять його операції, прийоми, регуляція; 4) воно протікає на якісно різних рівнях. Мислення здійснюється послідовно та припускає активність людини (іноді навіть великі зусилля). Розкриємо ці основні аспекти мислення як процесу.

Розгорнутість мислення у часі означає, що відкриття сутності явищ трапляється не одномоментно, а поступово, протягом деякого часу, від досить невеликого до років та десятиліть. Це результат структури мислення, яке включає в себе декілька етапів та передбачає наявність великого набору різноманітних операцій та прийомів.

Сам процес мислення можна поділити на три великих стадії-етапи: 1) початковий етап; 2) «стрижень процесу» — саме процес мислення; 3) фінальний етап (рис. 14.1).

Рис. 14.1. Етапи розумового процесу

Відзначимо, що ці стадії можуть не чітко йти одна за одною, а здійснюватися паралельно, а також на стадії процесу вирішення завдання може виникнути необхідність повернутися на початкові етапи.

Початкові етапи найбільш відповідальні для процесу мислення: вони його організують, стимулюють та задають напрямок руху. Нижче запропоновані їхні короткі характеристики:

1. Зіткнення з проблемою. Зазвичай мислення починається із зустрічі з чимось новим, невідомим, незрозумілим. таке незрозуміле називається проблемою, а зіткнення — потраплянням в проблемну ситуацію. Проблемні ситуації бувають практичними (коли потрібно вирішити життєве або технічне завдання) та пізнавальними (коли виникає необхідність розібратися в новій інформації або звести в єдине суперечливу інформацію). Головним у проблемі є протиріччя — з одного боку, гостре бажання її вирішити, а з іншого — відсутність єдиного способу її вирішення. Останнє виявляється у виборі вдалого способу, одного серед багатьох, або в тому, що не існує ефективного способу і ситуація зводиться до його пошуку або створення.

2. Прийняття проблеми. Зіткнувшись із проблемою та хоча б частково розуміючи це, людина має можливість або прийняти проблему та приступити до її вирішення, або відмовитися від неї. Саме прийняття проблеми стимулює процес мислення, а також може включати емоційну сферу, яка надалі підтримує процес мислення (так званий стан інтелектуального азарту). Хоча, відмова від прийняття проблеми, якщо це обґрунтовано, теж може бути цілком правильним рішенням. Наприклад, філолог або біолог знає про існування в фізиці проблеми гравітаційних сил, але відмовляється від її розробки через брак спеціальних знань.

3. Постановка завдання. це результат уточнення та конкретизації проблеми. На відміну від проблеми, яка завжди виступає як враження сильне, проте неясне, мало зрозуміле, постановка завдання дає деяку, хоча і попередню, конкретизацію проблеми, уточнення її аспектів. При цьому виявляються: початкові умови (що дано, що відомо), вимоги, питання (що треба зробити), а також виділяється інформація, що має відношення до вирішення завдання. також з’ясовується система загальних знань, принципів, правил, залучення яких може бути корисним.

Перший варіант постановки завдання може виявитися неправильним, проте важливо, що він конкретизує початкову проблему, завдяки чому з нею можна працювати. Якщо виявиться неефективність першого варіанту, завжди є можливість повернутися до етапу постановки завдання, але для початку процесу мислення необхідне хоча б орієнтовне розуміння поставленого завдання.

Процес розв’язання завдання («серцевина» процесу мислення). Перш за все зазначимо, що у психології термін «завдання» використовується у широкому сенсі: завданням може бути знаходження чогось нового, незнайомого; розуміння незрозумілого матеріалу; вибір одного оптимального варіанту із декількох; вдале комбінування якихось відомих способів; удосконалення відомого способу, прогнозування можливих майбутніх подій і т. ін., тобто все те, на що спрямовані зусилля людини і чого вона намагається домогтися.

Процес розв’язання завдання за тривалістю може бути різним: від кількох секунд до декількох років (наприклад, розв’язання наукової проблеми) й може мати різну успішність: оптимальне розв’язання, часткове розв’язання, відсутність рішення, обґрунтування неможливості розв’язання за даних умов; набір якісно різних рішень та ін.

При цьому типовий перебіг розв’язання завдання зазвичай містить такі блоки (елементи) процесу мислення:

1) способи мислення, що включають в себе операції (більш прості способи) та прийоми (більш складні способи);

2) фонтанування різних підходів до розв’язання, поглядів на задачу, перебирання різноманітних способів;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 34. Приємного читання.