Розділ «Частина IV. Пізнання»

Початкові етапи найбільш відповідальні для процесу мислення: вони його організують, стимулюють та задають напрямок руху. Нижче запропоновані їхні короткі характеристики:

1. Зіткнення з проблемою. Зазвичай мислення починається із зустрічі з чимось новим, невідомим, незрозумілим. таке незрозуміле називається проблемою, а зіткнення — потраплянням в проблемну ситуацію. Проблемні ситуації бувають практичними (коли потрібно вирішити життєве або технічне завдання) та пізнавальними (коли виникає необхідність розібратися в новій інформації або звести в єдине суперечливу інформацію). Головним у проблемі є протиріччя — з одного боку, гостре бажання її вирішити, а з іншого — відсутність єдиного способу її вирішення. Останнє виявляється у виборі вдалого способу, одного серед багатьох, або в тому, що не існує ефективного способу і ситуація зводиться до його пошуку або створення.

2. Прийняття проблеми. Зіткнувшись із проблемою та хоча б частково розуміючи це, людина має можливість або прийняти проблему та приступити до її вирішення, або відмовитися від неї. Саме прийняття проблеми стимулює процес мислення, а також може включати емоційну сферу, яка надалі підтримує процес мислення (так званий стан інтелектуального азарту). Хоча, відмова від прийняття проблеми, якщо це обґрунтовано, теж може бути цілком правильним рішенням. Наприклад, філолог або біолог знає про існування в фізиці проблеми гравітаційних сил, але відмовляється від її розробки через брак спеціальних знань.

3. Постановка завдання. це результат уточнення та конкретизації проблеми. На відміну від проблеми, яка завжди виступає як враження сильне, проте неясне, мало зрозуміле, постановка завдання дає деяку, хоча і попередню, конкретизацію проблеми, уточнення її аспектів. При цьому виявляються: початкові умови (що дано, що відомо), вимоги, питання (що треба зробити), а також виділяється інформація, що має відношення до вирішення завдання. також з’ясовується система загальних знань, принципів, правил, залучення яких може бути корисним.

Перший варіант постановки завдання може виявитися неправильним, проте важливо, що він конкретизує початкову проблему, завдяки чому з нею можна працювати. Якщо виявиться неефективність першого варіанту, завжди є можливість повернутися до етапу постановки завдання, але для початку процесу мислення необхідне хоча б орієнтовне розуміння поставленого завдання.

Процес розв’язання завдання («серцевина» процесу мислення). Перш за все зазначимо, що у психології термін «завдання» використовується у широкому сенсі: завданням може бути знаходження чогось нового, незнайомого; розуміння незрозумілого матеріалу; вибір одного оптимального варіанту із декількох; вдале комбінування якихось відомих способів; удосконалення відомого способу, прогнозування можливих майбутніх подій і т. ін., тобто все те, на що спрямовані зусилля людини і чого вона намагається домогтися.

Процес розв’язання завдання за тривалістю може бути різним: від кількох секунд до декількох років (наприклад, розв’язання наукової проблеми) й може мати різну успішність: оптимальне розв’язання, часткове розв’язання, відсутність рішення, обґрунтування неможливості розв’язання за даних умов; набір якісно різних рішень та ін.

При цьому типовий перебіг розв’язання завдання зазвичай містить такі блоки (елементи) процесу мислення:

1) способи мислення, що включають в себе операції (більш прості способи) та прийоми (більш складні способи);

2) фонтанування різних підходів до розв’язання, поглядів на задачу, перебирання різноманітних способів;

3) організованість, упорядкованість, цілеспрямованість та контроль за процесом розв’язання.

Щоб зрозуміти суть кожного із цих трьох блоків якостей мислення та особливості взаємодії між ними, розглянемо такі аналогії. Перша: у вас є набір кубиків, паралелепіпедів, пірамід та інших об’ємних фігур різного розміру, кольору, з яких вам потрібно скласти піраміду певної форми. Коли ви кладете поряд дві фігури, то порівнюєте їх за розміром, потім ставите на них наступну фігуру, вона повинна триматися міцно, — усе це окремі способи ваших дій, мовби елементарні «цеглинки», із яких складається процес. При побудові мовлення відбувається подібний процес — ви згадуєте окремі слова, поєднуєте їх одне з одним за родом, числом, відмінком, — це теж способи дій, ті найпростіші одинички, на яких і тримається канва мислення. Якщо ці елементарні дії виключити, то здійснення мислення не можливо.

Проте самих по собі тільки способів-одиничок зовсім недостатньо. Повинен бути і перебір різноманітних способів, висунення нових варіантів (варіантів взаєморозта-шування фігурок або слів). Адже немає жодної гарантії, що ми одразу, з першої спроби, зможемо знайти оптимальне поєднання цих елементів. Потрібно пробувати вирішувати завдання різними способами — іноді спрацьовує щось зовсім несподіване. Таке фонтанування різних підходів та способів дій має сенс не тільки на початку, але й протягом усього часу вирішення завдання, лише за цієї умови ми можемо поступово (інколи відразу) віднайти та вибрати найкращий варіант із можливих.

Звернемо увагу на те, що присутність блоку фонтанування варіантів неминуче приводить і до деяких помилкових або неоптимальних кроків, і це нормально. Адже щоб знайти правильний хід, іноді корисно співставити його з ходами помилковими, або зіткнувшись з помилковими, далі рухатись до правильного шляхом постійного їх уточнення. Чим більше пропонується і розглядається найрізноманітніших варіантів, у тому числі і помилкових, тим більша вірогідність, що все ж таки буде знайдено й обрано найкращий.

Для нормального ходу мислення потрібен іще один блок його якостей: організованість процесу, його цілеспрямованість. Уявимо собі, що ми вміємо непогано накладати фігурки одна на одну (способи, рішення) і видаємо безліч варіантів таких взаєморозположень (активне фонтанування ідей). Але чи буде у результаті тільки цього досягнута мета? Не завжди. Адже ми можемо досить сильно відхилитись від заданої побудови, того, заради чого дія і здійснюється (піраміда у нашому прикладі). Результат, можливо, буде цікавий, але це вже не те, чого ми прагнули, це крах нашого завдання. Щоб цього не трапилось, мислення повинне весь час (за будь-яких умов) мати на увазі та міцно утримувати кінцеву мету, яка надає усьому процесу чіткої спрямованості. Для цього кожен крок ми повинні зіставляти, порівнювати з очікуваним результатом. А якщо все ж таки відволіклись від мети, то потрібна негайна відповідна корекція дій. тобто, для того, щоб розумовий процес виявився успішним, його способи повинні весь час балансувати між двома полюсами: перший — фонтанування ідей, цілковита свобода, спонтанність, вихід за будь-які обмеження, другий — чітка спрямованість на мету, самоконтроль, слідування правилам. Саме у боротьбі цих двох суперечливих тенденцій і може народитись високоякісне рішення. При цьому ступінь такого коливання та його нюанси можуть бути різними в залежності від особливостей конкретного завдання. так, при розв’язанні особливо важких завдань рекомендують ці тенденції чергувати: спершу зробити крен у сторону вільного фонтанування, повністю відключивши самоконтроль та критику, далі критично зважити висунуті підходи до розв’язання і відібрати найбільш реалістичні, потім вже у межах обраного підходу знову повторити процедуру.

Отже, способи мислення — це ті конкретні дії, «цеглинки», операції з яких складається канва мислення як процесу. Вони досить різноманітні і повного їх переліку не існує. Проте можна виділити деякі основні, найбільш типові. їх зручніше розділити на дві великі групи: операції мислення (порівняно більш прості) та прийоми мислення (дещо більш складні та зазвичай включають в себе «сплав» декількох операцій). Операції мислення, у свою чергу, зручно розділити на дві підгрупи: елементарні та складні.

Зазначимо, що в психології іноді зустрічається різночитання: те, що один автор відносить до операцій, інший — до прийомів і навпаки. Отже, питання про склад, класифікацію і співвідношення різних способів мислення у сучасній психології не є остаточно вирішеним.

Елементарні операції мислення. До цієї підгрупи відносяться наступні елементарні «цеглинки», із яких складається процес мислення: аналіз, порівняння, синтез, узагальнення й абстрагування.

Аналіз — це уявне розділення об’єкта (явища) на його частини, елементи, сторони, ознаки з метою самостійного дослідження як частини цілого. Аналіз об’єкта за ознаками може виділити його колір, вагу, розмір, фактуру його поверхні (м’який, гладенький, шорсткий) тощо.

Порівняння — це співставлення об’єктів (явищ) один з одним, на основі якого виявляється або їх тотожність (вони однакові, не відрізняються), або відмінність (не тотожні, відрізняються за якоюсь з ознак: кольором, розміром, матеріалом тощо). При цьому може проводитись порівняння як об’єктів у цілому, так і лише окремих їх властивостей. Наприклад, квадрат і трикутник можуть бути однаковими за кольором і матеріалом, але є різними за формою; або два квадрати — однакові за формою (обидва є квадратами), але можуть бути різними за розміром або за кольором. Іноді тотожність і розбіжність бувають відносними, малопомітними — наприклад, відмінність інтенсивності, насиченості кольору при загальній його тотожності (світло- та темно-зелений).