13. Нуркова В. В. Свершенное продолжается: психология автобиографической памяти личности. — М.: изд-во УРАО, 2000. — 320 с.
14. Середа Г. К. избранные психологические труды. — Харьков: ХНУ имени в. Н. Каразина, 2010. — 352 с.
15. Старовойтенко Е. Б. Современная психология: формы интеллектуальной жизни. — М.: Академический проект, 2001. — 544 с.
16. Ховланд К. Научение и сохранение заученного у человека // Экспериментальная психология / под ред. С. С. Стивенса. — Т. 2. — М., 1963. — С. 124—223.
17. Хомуленко Т. Б. Развитие высших форм памяти. — Харьков, 1998. — 222 с.
18. Черемошкина Л. В. Психология памяти. — М.: издательский центр «Академия», 2002. — 368 с.
Розділ 14. Мислення
14.1. Загальна характеристика мислення
Серед пізнавальних процесів людини мислення посідає особливе місце та відіграє особливу роль. «Я мислю, отже я існую», — говорив Декарт. Ми дуже часто незадоволені своїм характером, пам’яттю, увагою, проте майже ніколи — своїм мисленням.
Якщо пізнання через сприйняття завжди обмежене лише існуючими конкретними об’єктами, з якими людина взаємодіє безпосередньо, то завдяки мисленню розширюються наші пізнавальні можливості, ми можемо виходити на пізнання того, що недосяжне для сприйняття лежить за межами чуттєвого досвіду. Ми можемо сприймати світ, що лежить за конкретними предметами, світ незримих сутнос-тей, суттєвих зв’язків між предметами, які складають основу існуючого світу. Великі пізнавальні можливості мислення — одна з основних ознак, завдяки якій людина зробила великий крок зі світу тварин у світ цивілізації.
Отже, мислення можна визначити як процес пізнання об’єктивної дійсності, встановлення зв’язків та відношень між об’єктами, що пізнаються. У науковій термінології мислення — це процес опосередкованого та узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу та синтезу.
Мислення — процес складний і неоднозначний, що виявляє себе різноманітно, при чому різні його прояви часто зовсім не схожі на інші, проте ми зробимо спробу виділити головні його риси.
Мислення як форма відображення й як процес. Перше та головне, що важливо розуміти, — наявність в мисленні двох аспектів. Мислення виступає як форма відображення дійсності та як складний процес, що складається з окремих етапів та процедур.
Схарактеризувати мислення як форму відображення — відповісти на питання: що саме воно відображає, які саме специфічні знання про світ воно дає, які особливості світу воно сприймає та як саме їх фіксує. Охарактеризувати мислення як процес — відповісти на питання: як конкретно таке знання отримується, які операції при цьому здійснюються, тобто що людина робить, яку саме активну діяльність виявляє. Ці два аспекти тісно пов’язані один з одним. Те, що відображається, принципово пов’язане з тим, як це відбувається. При цьому, чим більш досконалим буде процес пізнання, тим більш якісним буде отриманий результат, тобто відображення.
Мислення як засвоєння готового та як відкриття принципово нового. Мислення завжди спрямоване на отримання такого знання, яке на даний час відсутнє та не може бути отримане в результаті більш простого процесу — сприйняття. Наявність невідомого, незрозумілого — це початковий момент мислення. Проте, що таке «невідоме»? Воно буває двох видів: 1) невідоме для конкретної людини, проте відо-ме для суспільства в цілому; 2) невідоме в принципі: і для окремої людини, і для суспільства. У першому випадку мислення спрямоване на засвоєння вже готового знання, інформації, що існує в суспільстві. У другому випадку мислення зорієнтоване на відкриття нового, ще не відомого нікому. Наприклад, сучасні школярі на уроці фізики засвоюють 3 закони механіки, які були відкриті більше 300 років тому Ньютоном. Для школярів ця інформація є новою, невідомою, вони пізнають сутність цього питання зусиллями власних роздумів. Проте об’єктивно ці знання існують, відомі. Розуміння цього існуючого набору інформації — не нового для суспільства, але абсолютно нового для дитини — складають головний напрям її мислення. Проте для Ньютона, першовідкривача цих законів, ситуація була принципово іншою. Для нього їх розуміння було не засвоєнням вже існуючого, а відкриттям абсолютно нового. Не варто вважати, що відкриття принципово нового — виняток, який стосується лише великих вчених. Оскільки кожна життєва ситуація, в якій ми опиняємося, індивідуальна, то ми на кожному кроці створюємо своїм мисленням щось нове.
Крім того, знання, якими володіє суспільство, утворюють загальний фонд знань. А для того, щоб дитина засвоїла щось готове, краще за все ці знання давати не в готовому виді, а організувати діяльність таким чином, щоб вона вважала це відкриття певною мірою «своїм». У психології це називається псевдовідкриттям. Такий підхід до навчання забезпечує більш глибоке розуміння дитиною того, що вона засвоює, та розвиток її мислення, а також формує цікавість до знань.
Таким чином, засвоєння вже готових знань та відкриття принципово нових — два основних завдання мислення, проте вони тісно пов’язані один з одним. У випадку засвоєння готового початковим моментом мислення виступає прийняття завдання на засвоєння, потреба отримати деяку інформацію. У випадку відкриття нового цьому передує ще й формулювання проблеми, бажання її розв’язувати.
Мислення як віддзеркалення світу. Запитання про те, що саме, яку частину світу віддзеркалює мислення — одне з найважчих у цій темі. Основна трудність пов’язана з тим, що мислення — багатогранне, його конкретні прояви дуже різноманітні. Щоб визначити особливості мислення порівняємо його з іншим пізнавальним процесом — сприйняттям.
Сприйняття віддзеркалює окремі предмети в сукупності зовнішніх їх ознак і все розмаїття їх конкретних якостей (м’яч круглий, червоний) при безпосередньому контакті їх з нашими органами чуття (його має бути видно очима, він має відчуватися руками). Мислення ж відображає зовсім інші аспекти навколишнього світу: не самі предмети, а їх суть та сутнісні зв’язки між ними. вони відкриваються нам не безпосередньо, а опосередковано. Тобто між органами чуття та віддзеркаленими мисленням сутностями знаходяться інші предмети та засоби, тому що самі по собі ці сутнісні аспекти непомітні та нечутні. І віддзеркалюються вони не конкретно, а узагальнено. таким чином, віддзеркалений мисленням зміст має дві основні ознаки: 1) сутність речей та існування зв’язку між ними; 2) узагальненість.
Наприклад, якщо сприйняття нам демонструє лише гілки дерев, що хитаються за вікном, чи площу, яка повна прикрас, мислення відкриває нам інше, що на цей момент неможливо сприймати — в першому випадку — вітер, у другому — вчорашнє свято. Це зовсім інші аспекти реальності, вони показують світ сутності. ці два явища нам відкриваються не у всій повноті своєї конкретики, як це було б в сприйманні (не просто вітер, а теплий чи холодний, сухий або вологий тощо), а без урахування повноти окремих ознак. Проте мислення може відображати і те, що не належить сприйняттю в принципі, хоча в реальності воно існує об’єктивно. Так, у результаті різних експериментів фізики не тільки відкрили цілий ряд елементарних часток, які не доступні сприйманню, а й змалювали ряд законів їх взаємодії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 33. Приємного читання.
