Довготривала пам’ять, будучи інформаційною основою діяльності, зберігає протягом тривалого часу усі засвоєні людиною знання і навички. У ній зберігаються не лише образи об’єктів, поняття, еталони і програми дій, але і мотиваційні установки, принципи відбору вхідної інформації, правила декодування, гедонічні моделі приємного і неприємного, моральні критерії, системи самовідображень і оцінок власного «Я», цілі і плани на майбутнє, образи біографічних подій, включених в соціальний і культурний контекст. Через універсальність характеру довготривалої пам’яті втрачає сенс проблема визначення її об’єму: він надзвичайно великий і не може бути точно визначений. Множення кількості інформації, яку може утримувати один нейрон, на кількість нейронів мозку у середньостатистичної людини дає дуже приблизні результати, які відбивають не стільки реальні, скільки теоретично допустимі, умовні можливості довготривалої пам’яті. Іноді пропонують зіставляти об’єм інформації, що зберігається в довготривалій пам’яті, із загальною кількістю си-напсів в головному мозку (1015). Це ж можна сказати і про час зберігання інформації: можливо, він співпадає з часовими межами людського життя.
Довготривала пам’ять — це «кінцевий пункт» на шляху інформації з миттєвої пам’яті. Зміст довготривалої пам’яті переводиться в короткочасну пам’ять, оскільки розв’язання будь-якої життєвої задачі вимагає зіставлення нової інформації з «вже наявною». Цей зміст обов’язково присутній в структурі будь-якої «відповіді» загальної системи переробки інформації (мовного висловлювання, практичної дії, перцептивного і розумового акту, емоційного переживання).
Довготривала пам’ять — найбільш складна і найбільш важлива з усіх підсистем пам’яті. її можна порівняти з величезним складом, певним чином організованим і структу-рованим. Інформація в пам’яті має різнорідний характер і представлена в різних кодах.
Феноменологічне багатство змісту довготривалої пам’яті свідчить про її неоднорідність (негомогенний характер). У структурі довготривалої пам’яті можна виділити окремі підструктури. Так, А. Пайвіо припустив існування відносно незалежних підсистем довготривалої пам’яті — образної і символічної. Одиницями образної підсистеми є імагени, які зберігають інформацію в цілісній, аналоговій формі. Імагени організовуються за просторово-часовим принци-пом, відповідають за збереження зорових картин. Вони обслуговують інтеграційні, синхронні процеси обробки інформації в психіці. Одиниці символічної підсистеми довготривалої пам’яті дістали назву логогенів. З їх допомогою зовнішня стимуляція перетворюється в послідовність абстрактних символічних кодів.
У центрі наукової проблематики довготривалої пам’яті знаходяться питання доступності інформації, що зберігається в ній, форми зберігання, організації й участі знань в психічній регуляції діяльності. Міра доступності різної інформації різна і визначається особливостями її організації в пам’яті. У зв’язку з цим доцільно розрізняти два типи довготривалого зберігання: 1) довготривалу пам’ять, до якої людина має довільний доступ; 2) довготривале сховище, до якого немає довільного доступу. У пам’яті першого типу інформація увесь час перетворюється у відповідності до цілей поточної і можливої майбутньої діяльності і конкретних завдань, що вирішуються. У пам’яті другого типу інформація зберігається в початковому, не переробленому виді.
Психологічні особливості першого типу довготривалої пам’яті («доступного сховища») такі: 1) вона дає можливість людині жити в двох світах одночасно (у минулому і сьогоденні) і не бути поглиненою нескінченним потоком безпосереднього досвіду; 2) в ній зберігаються уявлення про вірогідність різних подій, тому людина може до них заздалегідь підготуватися, тобто перенести із минулого в майбутнє успішні способи дій; 3) вона фіксує досвід, що відбиває істотне, таке, що повторюється, важливе для організації цілеспрямованої діяльності, абстраговане від випадкового; 4) вона як би «стискує масштаб часу», тобто дає можливість за рахунок відбору і фіксації інформації про значущі тривалі події відтворити їх послідовність протягом невеликого часового проміжку, виділивши головне і відкинувши несуттєве; 5) в ній відбувається обробка інформації — укрупнення і узагальнення за деякими логічними принципами, утворення груп спогадів; при цьому, як правила угрупу-вання використовуються різні асоціації (за схожістю, суміжністю, причинно-наслідкові); сліди не зберігають свою початкову форму — вони вступають у нові відносини з інформацією, що знову надходить, зв’язуються з нею невидимими нитками — асоціаціями, «обростають» мережею асоціацій, семантичними полями.
Витягнути що-небудь з довготривалої пам’яті другого типу за власнею волею людина не може. Проте, при деяких обставинах інформація, що зберігається в ній, все-таки може бути витягнута, але це витягання має характер примусовості. так, нейрофізіолог У. Е. Пенфілд в ході хірургічних операцій з усунення епілептичних вогнищ проводив електричну стимуляцію скроневих доль кори великих півкуль головного мозку пацієнтів, які в цей час знаходилися у свідомості. Усі вони повідомляли про яскраві спогади (в основному — з дитинства), які були їм не доступні в звичайному стані.
Примусове витягання, здавалося б, абсолютно недоступної інформації, порівняно легко відбувається під час сеансів гіпнозу. При регресійному гіпнозі досліджуваного можна повернути в дитинство і викликати у нього безліч ранніх спогадів. Спостерігаються навіть відповідні викликаному віку зміни в голосі, інтонації, почерку. Довготривала пам’ять може спонтанно почати продукувати певні спогади в гарячкових і хворобливих станах. При цьому людина може бути здивована змістом цих спогадів, оскільки вона й гадки не має про їх існування, і тільки ретельний та об’єктивний аналіз обставин її життя переконує, що це саме спогади, а не фантазії. Ряд таких випадків описано в класичних працях з клінічної психології та психіатрії.
У всіх цих станах примусово витягнута інформація має такі особливості. По-перше, ці спогади детальні, яскраві, барвисті. По-друге — їх переживання супроводжується почуттям реальності, відчуттям присутності в тих же місцях, при тих же подіях. По-третє, відтворені образи конкретні, індивідуально своєрідні, не узагальнені. По-четверте, якщо примусово витягнутий спогад відбиває якийсь розтягнутий в часі процес, то масштаб відтворюваного часу реальний, не стислий. По-п’яте, незмінність інформації, що викликається, при повторних спробах витягання; інформація відновлюється без всяких змін навіть через десятиліття після її введення. По-шосте, непоінформованість людини у свідомому стані про знання, що містяться в цьому сховищі.
Можливо, цей тип пам’яті служить основою інтуїції людини. Закономірно припустити, що саме уміння звертатися до цього типу пам’яті лежить в основі феноменальних рахункових і мнемічних здібностей. Історія свідчить про унікальну пам’ять Наполеона Бонапарта, який знав на ім’я дуже багатьох солдатів своєї армії. Леонард Ейлер пам’ятав шість перших ступенів усіх чисел від 2 до 100. Академік А. Ф. Йоффе по пам’яті користувався таблицею логарифмів, а російський шахіст О. Альохін проводив наосліп до 40 партій одночасно. Знаменитий мнемоніст В. Шерешевський при запам’ятанні списків слів чув світло, бачив звук, сприймав слова на смак і колір. Завдяки такій синтетичній образній пам’яті він без помилок повторював послідовність з декількох сотень слів навіть через 20 років. Але, запам’ятовуючи практично усе конкретне, він важко уявляв собі абстрактні поняття, які неможливо візуалізувати. Сучасний іспанський мнемоніст Роман Компайо свій перший рекорд поставив у 18 років: він запам’ятав список з 23 200 слів, який йому одноразово зачитували протягом 72 годин. При відтворенні цього списку він допустив всього дві помилки!
Довготривалу пам’ять розділяють також на процедурну і декларативну. Процедурна пам’ять містить інформацію типу «як», тобто послідовність програм і підпрограм дій, не пов’язану з уявленнями. Вона потрібна для процесу навчання навичкам, умінням. Декларативна пам’ять зберігає змістовний аспект знань, тобто інформацію типу «що». її відмінна особливість — зв’язок з уявленнями.
Е. Тульвінг розрізняє в структурі довготривалої пам’яті семантичне й епізодичне сховища. Семантична пам’ять містить слова, їх символічні репрезентації і правила їх використання в мові. Крім того, в цьому різновиді довготривалої пам’яті знаходиться інформація про факти поза прив’язкою до якого-небудь часу і місця їх отримання. Семантична пам’ять відносно стабільна в часі, стійка до дії чинників забування.
Епізодична пам’ять має певною мірою протилежні властивості. Вона зберігає інформацію про події, що тісно асоціюються з конкретним місцем і часом. Зміст епізодичної пам’яті значно менш стійкий, ніж зміст пам’яті семантичної. Основна функція епізодичної пам’яті — орієнтування в життєвому контексті, впізнання подій, місць, людей, що зустрічалися у минулому. Епізодична пам’ять частіше активується і використовується, ніж семантична. Будь-яка її активація вносить корективи і зміни до образів життєвих епізодів.
Епізодична пам’ять має виражений зв’язок з емоційною пам’яттю, оскільки деякі епізоди фіксуються в асоціації з інтенсивними чуттєвими переживаннями і станами. Особливим різновидом епізодичної пам’яті є біографічна пам’ять. Вона зберігає образи подій, в які суб’єкт був залучений у минулому і які мають особливу значущість для особи, утворюють біографічні віхи її життєвого шляху.
За динамічними аспектами виділяють оперативну і постійну пам’ять. Ця класифікація виникла під впливом комп’ютерної метафори на пояснення механізмів пізнавальної діяльності людини. Вона не тотожна, але близька до класифікації, в якій виділяють короткочасну і довготривалу пам’ять. як і довготривала, постійна пам’ять містить набір базових програм, необхідних для функціонування всієї системи. Проте ця аналогія умовна, оскільки довготривала пам’ять динамічна. У ній відбуваються зміни, зумовлені тим, що частина її змісту витягається короткочасною і оперативною пам’яттю для вирішення різних життєвих завдань. Використана в черговому циклі діяльності і збагачена новим змістом інформація повертається в довготривалу пам’ять, викликаючи в ній певні зміни. Д. Норман і Д. Румельхарт вказували на три типи динамічних змін в довготривалої пам’яті: 1) акрецію (нарощування) — додавання нового знання до вже наявних відомостей; 2) створення структур — утворення нових понять, нове осмислення чого-небудь; 3) налаштування — тонке пристосування, адаптацію наявного знання до конкретного життєвого завдання. Тому поняття постійної пам’яті є певною мірою невдалим.
Проте введення в 1958 році М. І. Жинкіним поняття «оперативна пам’ять» виявилося евристичним. Мала тривалість зберігання інформації характерна і для короткочасної, і для оперативної пам’яті. Проте в другому понятті акцентований не стільки «часовий», скільки «діловий» аспект пам’яті. Оперативна пам’ять обслуговує безпосередньо здійснювані людиною операції і дії. Вона дозволяє утримувати проміжні результати дій для досягнення кінцевого результату. Читання тексту, виконання обчислювальних операцій подумки, управління машинами і механізмами, безпосереднє керівництво групою людей, що спільно вирішують будь-яку задачу, та інші — усе це приклади форм активності людини, в яких легко виявляється виключно важлива роль оперативної пам’яті, тобто запам’ятовування невеликих шматків «ділової» інформації на короткий проміжок часу до моменту, поки ця інформація не буде використана у дії. В оперативній пам’яті знаходиться «робоча суміш» з матеріалів, що надходять і з довготривалої, і з короткочасної пам’яті. Часовий аспект роботи оперативної пам’яті не зводиться до простої тривалості зберігання інформації, як це виявляється в пам’яті короткочасній. Час збереження інформації в оперативній пам’яті визначається метою і завданнями діяльності, виявляється в швидкості її застосування, гнучкості зміни напрямів у використанні цієї інформації в обстановці, що безперервно змінюється.
Проміжні результати дій, які оперативна пам’ять утримує деякий час, називаються оперативними одиницями пам’яті. Інформаційна місткість оперативних одиниць пам’яті може бути різною. У міру їх використання і просування до кінцевого результату, вони забуваються, звільняють робоче місце для нових оперативних одиниць.
Основними характеристиками оперативної пам’яті є об’єм, точність, лабільність (рухливість), швидкість запам’ятовування, тривалість збереження, завадостійкість. Характеристики оперативної пам’яті істотно залежать від завдань, в які вона включається. Оперативні одиниці пам’яті не є константними особливостями людини. Вони мають ієрархічну будову і складаються в процесі навчання цьому виду діяльності.
Зарубіжні психологи використовують поняття робочої пам’яті, яке близьке за смислом поняттю оперативної пам’яті. Поняття робочої пам’яті запропонували (але не розробили детально) американські психологи Дж. Міллер, Е. Галантер і К. Прібрам (I960). Автор однієї з сучасних моделей робочої пам’яті англійський психолог А. Бадлі підкреслює, що це поняття покликане перемістити увагу дослідників з питання зберігання інформації в короткочасній пам’яті на важливішу проблему її функціональної ролі в психіці. Робоча пам’ять — це система, що забезпечує нашу здатність здійснювати складні когнітивні дії, виконувати розумову роботу, логічно мислити.
У багатокомпонентній моделі робочої пам’яті А. Бадлі і Г. Хітча виділяються три компоненти робочої пам’яті: 1) фонологічна (артикуляційна) петля; 2) система введення зорово-просторової інформації; 3) головний оператор. Перший компонент — фонологічна петля — дає можливість оперативно зберігати акустичні (передусім — мовні) сигнали. Промовляння слів подумки (внутрішнє мовлення) покращує семантичне (смислове) кодування. Повторення цифр номера телефону, який нам потрібний, але який немає можливості записати на папері — приклад оперативної активності фонологічної петлі. Фонологічна петля як розумова здатність сформувалася в еволюції як засіб надання допомоги в розумінні людиною мови інших людей. Вона важлива для опанування мовою (особливо іноземною), оскільки з її допомогою створюються словесні асоціації. Вона також важлива як засіб спрямування людиною регулюючої дії на саму себе (автостимулювання в контролі поведінки).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 26. Приємного читання.
