Розділ «Частина IV. Пізнання»

Примусове витягання, здавалося б, абсолютно недоступної інформації, порівняно легко відбувається під час сеансів гіпнозу. При регресійному гіпнозі досліджуваного можна повернути в дитинство і викликати у нього безліч ранніх спогадів. Спостерігаються навіть відповідні викликаному віку зміни в голосі, інтонації, почерку. Довготривала пам’ять може спонтанно почати продукувати певні спогади в гарячкових і хворобливих станах. При цьому людина може бути здивована змістом цих спогадів, оскільки вона й гадки не має про їх існування, і тільки ретельний та об’єктивний аналіз обставин її життя переконує, що це саме спогади, а не фантазії. Ряд таких випадків описано в класичних працях з клінічної психології та психіатрії.

У всіх цих станах примусово витягнута інформація має такі особливості. По-перше, ці спогади детальні, яскраві, барвисті. По-друге — їх переживання супроводжується почуттям реальності, відчуттям присутності в тих же місцях, при тих же подіях. По-третє, відтворені образи конкретні, індивідуально своєрідні, не узагальнені. По-четверте, якщо примусово витягнутий спогад відбиває якийсь розтягнутий в часі процес, то масштаб відтворюваного часу реальний, не стислий. По-п’яте, незмінність інформації, що викликається, при повторних спробах витягання; інформація відновлюється без всяких змін навіть через десятиліття після її введення. По-шосте, непоінформованість людини у свідомому стані про знання, що містяться в цьому сховищі.

Можливо, цей тип пам’яті служить основою інтуїції людини. Закономірно припустити, що саме уміння звертатися до цього типу пам’яті лежить в основі феноменальних рахункових і мнемічних здібностей. Історія свідчить про унікальну пам’ять Наполеона Бонапарта, який знав на ім’я дуже багатьох солдатів своєї армії. Леонард Ейлер пам’ятав шість перших ступенів усіх чисел від 2 до 100. Академік А. Ф. Йоффе по пам’яті користувався таблицею логарифмів, а російський шахіст О. Альохін проводив наосліп до 40 партій одночасно. Знаменитий мнемоніст В. Шерешевський при запам’ятанні списків слів чув світло, бачив звук, сприймав слова на смак і колір. Завдяки такій синтетичній образній пам’яті він без помилок повторював послідовність з декількох сотень слів навіть через 20 років. Але, запам’ятовуючи практично усе конкретне, він важко уявляв собі абстрактні поняття, які неможливо візуалізувати. Сучасний іспанський мнемоніст Роман Компайо свій перший рекорд поставив у 18 років: він запам’ятав список з 23 200 слів, який йому одноразово зачитували протягом 72 годин. При відтворенні цього списку він допустив всього дві помилки!

Довготривалу пам’ять розділяють також на процедурну і декларативну. Процедурна пам’ять містить інформацію типу «як», тобто послідовність програм і підпрограм дій, не пов’язану з уявленнями. Вона потрібна для процесу навчання навичкам, умінням. Декларативна пам’ять зберігає змістовний аспект знань, тобто інформацію типу «що». її відмінна особливість — зв’язок з уявленнями.

Е. Тульвінг розрізняє в структурі довготривалої пам’яті семантичне й епізодичне сховища. Семантична пам’ять містить слова, їх символічні репрезентації і правила їх використання в мові. Крім того, в цьому різновиді довготривалої пам’яті знаходиться інформація про факти поза прив’язкою до якого-небудь часу і місця їх отримання. Семантична пам’ять відносно стабільна в часі, стійка до дії чинників забування.

Епізодична пам’ять має певною мірою протилежні властивості. Вона зберігає інформацію про події, що тісно асоціюються з конкретним місцем і часом. Зміст епізодичної пам’яті значно менш стійкий, ніж зміст пам’яті семантичної. Основна функція епізодичної пам’яті — орієнтування в життєвому контексті, впізнання подій, місць, людей, що зустрічалися у минулому. Епізодична пам’ять частіше активується і використовується, ніж семантична. Будь-яка її активація вносить корективи і зміни до образів життєвих епізодів.

Епізодична пам’ять має виражений зв’язок з емоційною пам’яттю, оскільки деякі епізоди фіксуються в асоціації з інтенсивними чуттєвими переживаннями і станами. Особливим різновидом епізодичної пам’яті є біографічна пам’ять. Вона зберігає образи подій, в які суб’єкт був залучений у минулому і які мають особливу значущість для особи, утворюють біографічні віхи її життєвого шляху.

За динамічними аспектами виділяють оперативну і постійну пам’ять. Ця класифікація виникла під впливом комп’ютерної метафори на пояснення механізмів пізнавальної діяльності людини. Вона не тотожна, але близька до класифікації, в якій виділяють короткочасну і довготривалу пам’ять. як і довготривала, постійна пам’ять містить набір базових програм, необхідних для функціонування всієї системи. Проте ця аналогія умовна, оскільки довготривала пам’ять динамічна. У ній відбуваються зміни, зумовлені тим, що частина її змісту витягається короткочасною і оперативною пам’яттю для вирішення різних життєвих завдань. Використана в черговому циклі діяльності і збагачена новим змістом інформація повертається в довготривалу пам’ять, викликаючи в ній певні зміни. Д. Норман і Д. Румельхарт вказували на три типи динамічних змін в довготривалої пам’яті: 1) акрецію (нарощування) — додавання нового знання до вже наявних відомостей; 2) створення структур — утворення нових понять, нове осмислення чого-небудь; 3) налаштування — тонке пристосування, адаптацію наявного знання до конкретного життєвого завдання. Тому поняття постійної пам’яті є певною мірою невдалим.

Проте введення в 1958 році М. І. Жинкіним поняття «оперативна пам’ять» виявилося евристичним. Мала тривалість зберігання інформації характерна і для короткочасної, і для оперативної пам’яті. Проте в другому понятті акцентований не стільки «часовий», скільки «діловий» аспект пам’яті. Оперативна пам’ять обслуговує безпосередньо здійснювані людиною операції і дії. Вона дозволяє утримувати проміжні результати дій для досягнення кінцевого результату. Читання тексту, виконання обчислювальних операцій подумки, управління машинами і механізмами, безпосереднє керівництво групою людей, що спільно вирішують будь-яку задачу, та інші — усе це приклади форм активності людини, в яких легко виявляється виключно важлива роль оперативної пам’яті, тобто запам’ятовування невеликих шматків «ділової» інформації на короткий проміжок часу до моменту, поки ця інформація не буде використана у дії. В оперативній пам’яті знаходиться «робоча суміш» з матеріалів, що надходять і з довготривалої, і з короткочасної пам’яті. Часовий аспект роботи оперативної пам’яті не зводиться до простої тривалості зберігання інформації, як це виявляється в пам’яті короткочасній. Час збереження інформації в оперативній пам’яті визначається метою і завданнями діяльності, виявляється в швидкості її застосування, гнучкості зміни напрямів у використанні цієї інформації в обстановці, що безперервно змінюється.

Проміжні результати дій, які оперативна пам’ять утримує деякий час, називаються оперативними одиницями пам’яті. Інформаційна місткість оперативних одиниць пам’яті може бути різною. У міру їх використання і просування до кінцевого результату, вони забуваються, звільняють робоче місце для нових оперативних одиниць.

Основними характеристиками оперативної пам’яті є об’єм, точність, лабільність (рухливість), швидкість запам’ятовування, тривалість збереження, завадостійкість. Характеристики оперативної пам’яті істотно залежать від завдань, в які вона включається. Оперативні одиниці пам’яті не є константними особливостями людини. Вони мають ієрархічну будову і складаються в процесі навчання цьому виду діяльності.

Зарубіжні психологи використовують поняття робочої пам’яті, яке близьке за смислом поняттю оперативної пам’яті. Поняття робочої пам’яті запропонували (але не розробили детально) американські психологи Дж. Міллер, Е. Галантер і К. Прібрам (I960). Автор однієї з сучасних моделей робочої пам’яті англійський психолог А. Бадлі підкреслює, що це поняття покликане перемістити увагу дослідників з питання зберігання інформації в короткочасній пам’яті на важливішу проблему її функціональної ролі в психіці. Робоча пам’ять — це система, що забезпечує нашу здатність здійснювати складні когнітивні дії, виконувати розумову роботу, логічно мислити.

У багатокомпонентній моделі робочої пам’яті А. Бадлі і Г. Хітча виділяються три компоненти робочої пам’яті: 1) фонологічна (артикуляційна) петля; 2) система введення зорово-просторової інформації; 3) головний оператор. Перший компонент — фонологічна петля — дає можливість оперативно зберігати акустичні (передусім — мовні) сигнали. Промовляння слів подумки (внутрішнє мовлення) покращує семантичне (смислове) кодування. Повторення цифр номера телефону, який нам потрібний, але який немає можливості записати на папері — приклад оперативної активності фонологічної петлі. Фонологічна петля як розумова здатність сформувалася в еволюції як засіб надання допомоги в розумінні людиною мови інших людей. Вона важлива для опанування мовою (особливо іноземною), оскільки з її допомогою створюються словесні асоціації. Вона також важлива як засіб спрямування людиною регулюючої дії на саму себе (автостимулювання в контролі поведінки).

Другий компонент робочої пам’яті — система введення зорово-просторової інформації — відповідальний за оперативне зберігання і використання зорової і просторової інформації. Іноді цей компонент називають «внутрішнім гравіруванням», зорово-просторовим аналогом «мови про себе».

Основна функція третього компонента робочої пам’яті — головного оператора (чи «центрального процесора») — концентрація уваги. Він забезпечує здатність людини звертати увагу на те, чим вона в даний момент займається. Головний оператор забезпечує розподіл уваги між декількома заняттями, тобто коли людина виконує дві (або більше) операції.

13.3. Психофізіологічні основи пам’яті 

Існує три основні підходи (рівня) в трактуванні механізмів утворення мнемічних слідів: 1) психологічний (рівень цілісного організму, особистості); 2) фізіологічний (рівень окремого органу, тобто мозку і його частин — гіпо-кампу, ретикулярної формації, лобових доль та ін.); 3) біохімічний (рівень окремої клітини й її молекулярного складу). Особливим є інформаційний підхід в трактуванні пам’яті. Він заснований на комп’ютерній метафорі, тобто припущенні про деяку схожість процесів переробки і зберігання інформації в психіці людини і в електронно-обчислювальних пристроях.

Відповідно до біохімічних теорій пам’яті під час дії подразника в клітинах мозку відбувається короткочасна (в межах декількох хвилин) електрохімічна реакція, що викликає зворотні фізіологічні зміни. Вони стають субстратом короткочасних форм пам’яті. При повторній або довгій дії подразника в клітинах відбуваються безповоротні зміни хімічної природи, пов’язані з утворенням нових білкових речовин. Синтезуються зміни в рибонуклеїновій кислоті (РНК), міняється контур її компонентів, їх послідовність і розташування в просторі. РНК перебудовується відповідно до структури подразників. Ці зміни — субстрат довготривалої пам’яті.

У фізіологічних теоріях утворення слідів пам’яті розуміється як утворення нейронних ансамблів у відповідь на дію подразників. Об’єкт, що сприймається, немов зашифровується у вигляді комплексу просторових, часових і енергетичних показників цієї групи нейронів. Нервовий імпульс, проходячи через групу нейронів, залишає після себе «слід» у вигляді електричних і механічних змін синапсів (місця контакту між нервовими клітинами). Ці зміни полегшують вторинне проходження імпульсу знайомим шляхом. При цьому в синапсах відбуваються додаткові структурно-функціональні зміни (синаптична консолідація), які сприяють міцнішому закріпленню інформації. Закріплення інформації пов’язане навіть з анатомічними змінами — розвитком колатеральних гілок, спрямованих від одного збудженого нейрона до іншого з утворенням синапсу. Кожен нейрон здатний утворити близько 1000 синапсів. Між клітинами складаються стійкі синаптичні з’єднання, які набувають статус матеріальних носіїв пам’яті — енграм.

Утворення мнемічного сліду на психологічному рівні — це закріплення асоціацій. Відповідно до принципу асоціації присутність у свідомості двох або більше образів (думок, емоцій та ін.) призводить до утворення зв’язку між ними. Надалі поява у свідомості одного із членів асоціативної пари призводить до актуалізації іншого члена пари. встановлення асоціацій забезпечується або просторово-часовою суміжністю сприйманих об’єктів, або їх схожістю, або їх протилежністю, або їх смисловим зв’язком. Відповідно до цих видів стосунків між об’єктами світу виділено і типи асоціацій: 1) за суміжністю; 2) за подібністю; 3) за контрастом; 4) за смисловими асоціаціями. Асоціювання — це лише передумова для пояснення психологічного механізму утворення енграми пам’яті. Утворення слідів будь-якого матеріалу в пам’яті визначається тим, яке місце в діяльності людини він займає.