Забування посилюється у міру того, як проходить час. Г. Еббінгаус проводив експерименти на собі за допомогою безглуздих складів. Він вивчив 169 переліків (списків), у кожному з яких було по 13 складів, а потім повертався до них через різні проміжки часу — від 21 хвилини до 31 дня. Кожного разу мало місце забування, але якась кількість складів зберігалася в пам’яті. Г. Еббінгаус доучував ці переліки і при цьому фіксував час, необхідний для цього. На рис. 13.1 зображена крива забування Г. Еббінгауса, що відбиває зв’язок між пам’яттю і часом.
Найінтенсивніше забування відбувається відразу після заучування, поступово уповільнюючись. Через дві доби в пам’яті залишається приблизно 28% інформації, яка потім з незначними втратами зберігається 30 діб.
Рис. 13.1. Крива забування, отримана Г. Еббінгаусом (Ebbinghaus, 1913)
Матеріал, який в процесі заучування піддається смисловій обробці, менше піддається забуванню, тому динаміка забування осмисленого матеріалу істотно відрізняється від кривої забування Еббінгауса. Так, у навчальній діяльності школярів і студентів можна спостерігати такі стадії поступової втрати інформації: 1) зменшення об’єму відтворення за рахунок втрати другорядних деталей; 2) поява по-милок-пропусків, що призводять до втрати істотних елементів; 3) поява помилок-спотворень, при великій кількості яких якість відтворення різко знижується; 4) неможливість відтворити інформацію самостійно, потреба в суттєвих підказках; 5) здатність лише до впізнавання інформації; 6) відсутність впізнавання. Однак відсутність впізнавання свідчить про втрату інформації на функціонально-психологічному рівні. Зберігання слідів на нейрофізіологічному і біохімічному рівнях може тривати, про що свідчать експерименти з активації давно забутих спогадів за допомогою електростимуляції мозку.
Забування може бути повним, коли інформація зникає безслідно, або частковим, коли її неможливо згадати, але можна впізнати пред’явлений об’єкт (явище, ситуацію), які суб’єктові були колись знайомі. У численних експериментах доведено, що впізнавання завжди легше за відтворення. Тести на впізнавання свідчать, що в пам’яті зберігається більше інформації, ніж виходить з результатів тестування відтворення. Тому Е. Тульвінг запропонував розрізняти присутність спогаду в когнітивній системі (зберігається він чи ні) і його доступність (чи може людина до нього «дістатися», якщо він там зберігається). Втрата сліду в пам’яті не підкоряється принципу «усе або нічого»: вона відбувається поступово.
Руйнування мнемічного сліду з часом полягає в: 1) зниженні рівня активації сліду, 2) деградації структурних елементів сліду (руйнування синаптичних зв’язків, смерть нейронів мозку).
Істотним чинником забування є контекстуальна флуктуація. З часом змінюється не лише якість сліду, але й умови (контекст), в яких відбувалося запам’ятовування. Будь-яке кодування інформації відбувається в якомусь зовнішньому (особливості оточення, обстановки) і внутрішньому (психічний стан, настрій, самопочуття суб’єкта) контексті. Інформація запам’ятовується в тісному зв’язку з контекстуальними ознаками. Але світ змінюється і змінюється сама людина (у неї з’являються нові думки, почуття, оцінки себе тощо). Контекстуальна флуктуація частково пояснює амнезію раннього дитинства (нездатність людини згадувати події перших трьох років свого життя). Контексти маленьких дітей настільки сильно відрізняються від контекстів дорослих людей, що мнемічні сліди неможливо витягнути.
Ще один важливий чинник забування — інтерференція, тобто гальмування відтворення, викликане тим, що людина змушена зберігати в пам’яті схожі один на одного спогади. З роками пам’ять людини поповнюється новими знаннями; перервати процес вступу нових вражень неможливо. Доступ до певного спогаду ми маємо завдяки тому, що зберігаємо в пам’яті ознаку пошуку цього спогаду. Проте з часом ця ознака зв’язується і з іншими схожими спогадами, вони починають конкурувати між собою і з цільовим спогадом (тобто таким, який ми хочемо відтворити). Спогади, пов’язані з тією самою ознакою відтворення, автоматично заважають відтворенню один одного при пред’явленні ознаки. Ознака відтворення поступово стає переобтяженою зв’язками з різними об’єктами: мнемічні сліди цих об’єктів інтерферують між собою (див. рис. 13.2).
Мнемічні сліди унікальних подій в житті людини ефективно протистоять забуванню через те, що піддаються інтерференції значно менше, ніж однотипні події. З цим, зокрема, пов’язаний ефект «ізоляції» (ефект Г. фон Ресторф). Так, при запам’ятовуванні довгого ряду стимулів (наприклад, списку слів) і ще одного-двух об’єктів (наприклад, малюнків), що фізично відрізняються від слів, спостерігається забування багатьох стимулів. Проте унікальні об’єкти (у цьому випадку — малюнки) відтворюються завжди.
Рис. 13.2. Конкуренція при витяганні спогадів через їх інтерференції: А — витягання без інтерференції (ознака пошуку асоціюється тільки з цільовим спогадом);Б, Б — витягання в умовах інтерференції (ознака пошуку «обростає» конкурентними спогадами)
Свіжіша інформація може перешкоджати відтворенню старої інформації (ретроактивна інтерференція). Кожне нове відвідування університету студентом, кожна вранішня поїздка на транспорті, щоденне читання газет, робота за комп’ютером роблять спогади про попередні відвідування роботи, поїздки, читання недоступними. При іншому типі інтерференції (проактивної) раніше засвоєні знання сприяють забуванню нової інформації. Так, людина може забути місце, де вона залишила свій автомобіль вдень через те, що постаралася добре запам’ятати те місце, де вона поставила машину вранці. Декому важко згадати новий номер свого мобільного телефону через нав’язливе відтворення старого номера.
Розрізняють також стійке й тимчасове забування. Останнє може бути пов’язане або з ефектом інтерференції, або з позамежним гальмуванням, викликаним перенапруженням відповідних нервових клітин (стомлення, перевантаження, безсоння).
Процес забування вибірковий. Тому, крім мимовільного, виділяють мотивоване забування. Забувається краще те, що перестає відігравати для особистості істотну роль, а іноді те, що йде врозріз з її спрямованістю, те, що неприємно. При мотивованому забуванні людина здійснює певну активність, яка робить інформацію менш доступною. У психоаналізі З. Фрейда ця активність дістала назву витіснення. Витіснення — це психологічний захисний механізм, що переміщує небажані думки й почуття в підсвідомість з метою позбавлення від психічного дискомфорту. За допомогою витіснення спогад віддаляється зі свідомості без жодної участі людини, яка про це навіть і не підозрює. Якщо людина видаляє зі свідомості який-небудь спогад навмисне, то цей процес називають пригніченням.
Необхідно розрізняти також умисне і мотивоване забування. Умисне забування є наслідком процесів, свідомо ініційованих людиною з метою забути. При цьому суб’єкт використовує спеціальні прийоми забування, такі як пригнічення або умисне зрушення контексту (наприклад, ухилення від зустрічі з неприємною людиною, відвертання голови від предмета, який нагадує про небажану подію і т. ін.). Мотивоване забування — більш широке поняття. Воно включає мотиваційно обумовлене забування, але при цьому забуте навмисно. Особливий різновид мотивованого забування — психогенна амнезія, яка викликається сильними психологічними стресовими чинниками й полягає в тому, що людина забуває події свого минулого
Питання для самоконтролю
1. Які функції пам’ять виконує в організації психічного життя суб’єкта?
2. За якими параметрами можна охарактеризувати пам’ять людини?
3. Охарактеризуйте видову, індивідуально-видову й індивідуальну (прижиттєву) пам’ять.
4. Дайте характеристику рухової, емоційної, образної і словесно-логічної пам’яті.
5. Порівняєте мимовільну й довільну пам’ять.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 30. Приємного читання.
