Частина IV. Пізнання

Психологія. Підручник

Близьким до праймінг-ефекту є ефект неусвідомлюваної установки. Д. М. Узнадзе виявив, що під впливом минулого досвіду суб’єкт демонструє неусвідомлювану готовність до реагування в певному напрямі або до здійснення певної дії. Експериментально були виявлені перцептивні (у сприйнятті), інтелектуальні (у мисленні) і моторні установки.

Праймінг-ефект виявляється і в образній пам’яті (при запам’ятовуванні малюнків різних об’єктів).

Процедурне навчання як прояв імпліцитної пам’яті — це процес, за допомогою якого досягається зміна поведінки в деякій проблемній ситуації у напрямі поліпшення її продуктивності. таке навчання відбувається при набутті моторних навичок, при засвоєнні граматики рідної мови і штучних граматик, при засвоєнні навичок комплексного контролю процесів у складних системах і т. ін.

Граматика генеративна, тобто об’єкти мови можуть комбінуватися і рекомбінуватися в різних граматичних (складених за правилами) і неграматичних (створених не за правилами) поєднаннях. Використовуючи цю обставину, А. Ребер пропонував своїм досліджуваним безліч ланцюжків букв (що складаються з декількох приголосних) в порядку, який визначався дуже складними правилами. Досліджувані ніяк не могли зрозуміти ці правила, проте демонстрували очевидний і швидкий прогрес в розвитку здатності розрізняти граматичні (тобто побудовані відповідно до правил) і негра-матичні буквенні ланцюжки. Вони засвоювали ці правила імпліцитно, але чітко розповісти про них не могли. Д. Бер-рі і Д. Бродбент розробили комп’ютерну гру типу «системної стратегії», в якій досліджуваний управляв цукровою фабрикою, контролював ефективність її роботи з урахуванням безлічі чинників (отримання і оптимізації початкової сировини, її зберігання і переробки, випуску готової продукції). тренуючись, досліджувані досягали в цій грі помітних успіхів, проте виразно пояснити, що саме вони для цього роблять, не могли. Незважаючи на ефективні дії, чітких екс-пліцитних уявлень про стратегію управління складним системним об’єктом у них не було. таким чином, велика частина навчання базується на імпліцитній пам’яті в тому сенсі, що ми можемо набувати навички, але не можемо точно повідомити, які знання при цьому набуваємо.

Особливим проявом імпліцитної пам’яті є описаний В. Урбанчичем у 1907 році і П. Баллардом у 1913-му ефект ремінісценції. Ремінісценція — це повніше і точніше відтворення збереженого в пам’яті матеріалу в порівнянні із спочатку збереженим за умови, що після збереження спроби повторювати матеріал не робилися.

Не слід думати, що експліцитна й імпліцитна пам’ять є ізольованими здібностями. Це різні, але при цьому взаємозв’язані прояви єдиної мнемічної системи людини. Так, в моделі Р. Шифріна психіка людини розуміється як сукупність автоматичних і контрольованих процесів переробки інформації. Автоматичні процеси, на яких переважно заснована імпліцитна пам’ять, — екстенсивні, охоплюють величезну кількість неусвідомлюваних стимулів, які людина враховує в організації поведінки, абсолютно їх не усвідомлюючи. Контрольовані процеси, на яких базується експліцитна пам’ять, пов’язані з усвідомленням і увагою, інтенсивні, забезпечують високу якість переробки невеликої за об’ємом інформації. Межа між автоматичними і контрольованими процесами рухлива. той самий матеріал за певних умов може переходити зі сфери автоматичної обробки в контрольовану і навпаки.

Вочевидь, наша пам’ять здатна утримувати одні відомості дуже довго — тижнями, роками, усе життя, а інші — зовсім нетривалий час — день, декілька годин або хвилин, а іноді образи, що виникають, такі швидкоплинні, що ми їх практично не помічаємо. Звідси народився розподіл пам’яті на короткочасну і довготривалу. Накопичення знань про мнемічні процеси дозволило розширити цей розподіл. Зараз в залежності від термінів зберігання і специфіки переробки інформації в пам’яті розрізняють такі її форми: миттєву, короткочасну, довготривалу. Особливою формою визнається оперативна пам’ять.

Усі форми пам’яті пов’язані одна з одною і складають єдину систему переробки і зберігання інформації.

Миттєва пам ’ять — це інерційність сенсорних систем, що подовжує на деякий час (від часток секунди до 1—2 с) дію сигналів. У психології відчуттів це явище дістало назву послідовного образу, або ефекту післядії подразника.

Завдяки цій пам’яті інформація, що надійшла на сенсорні входи, піддається первинній переробці, відбору, читанню (скануванню). Після цього частина інформації надходить у короткочасну і довготривалу пам’ять. Миттєва пам’ять характеризується надзвичайно малим терміном зберігання інформації, після чого вона або переводиться в іншу форму зберігання, або безповоротно втрачається. Ця пам’ять модально специфічна в тому сенсі, що «сліди» зорової, слухової, тактильної, нюхової та інших видів інформації зберігаються в ній окремо, не змішуючись, не взаємодіючи між собою.

Деякі різновиди миттєвої пам’яті дістали спеціальні назви. Так, зорова сенсорна пам’ять називається конічною, слухова — ехоїчною. Чинниками забування (втрати інформації) в миттєвій пам’яті є як час (з часом слід безповоротно втрачається), так і інтерференція (попередні сліди в аналізаторі стираються наступними сигналами, що надійшли на цей же сенсорний вхід). Слідами в миттєвій пам’яті неможливо довільно управляти. їх не вдається ні утримати будь-якими спеціальними зусиллями, ні зробити виразнішими, ні навмисно відтворити. Миттєва пам’ять зберігає сенсорний слід практично в незмінному вигляді. Тому зміст і форма сліду визначаються умовами подання інформації (освітленістю, фоном, гучністю, інтенсивністю подразника, тривалістю його дії на аналізатор, просторовим розташуванням тощо).

Важливими перевагами миттєвої пам’яті є: 1) її виключно великий обсяг (зберігається, хоча і ненадовго, інформація про безліч подразників, що впливають одночасно); 2) точність, повнота образів, високий ступінь їх відповідності сприйнятим об’єктам.

У деяких людей сенсорно-перцептивні образи в миттєвій пам’яті можуть зберігатися значно довше (десятки хвилин). Цей феномен дістав назву ейдетичної пам’яті.

Миттєва пам’ять виконує ряд важливих функцій, необхідних для повноцінного орієнтування суб’єкта у навколишньому світі. Передусім, вона подовжує час присутності інформації про об’єкти в системах аналізаторів організму. З припиненням дії подразника інформація про нього не зникає негайно. Вона ще деякий час може продовжувати залучатися до процесів обробки на вищих, узагальнених образних і концептуальних рівнях віддзеркалення реальності. Забезпечується злитне сприйняття світу, незважаючи на неминучі розриви в інформаційних потоках (переривання зорової стимуляції при морганні, акустичної — при ковтанні і т. ін.). Стає можливим цілісне віддзеркалення явищ, що мають процесуальну, розтягнуту в часі природу (наприклад, сприйняття мови, віддзеркалення динаміки рухів власного тіла). М. О. Бернштейн, що вивчав механізми побудови рухів, підкреслював, що «свіжий» кінестетичний слід від попередньої фази руху негайно включається як еталон, з яким звіряються кинестетичні відчуття від наступної фази цього ж руху. Завдяки таким включенням моторного досвіду руховий акт набуває цілісності і завершеності.

Миттєва пам’ять як початкова стадія обробки інформації ще не може забезпечувати константності перцептивних образів через свою модальну специфічність. Окремо іко-нічні, ехоїчні, кінестетичні, нюхові та інші сліди, що зберігаються, не взаємодіють між собою і не можуть «підко-ригувати» один одне за рахунок дії механізмів прямого і зворотного зв’язку. Це завдання вирішується в короткочасній пам’яті. Проте вже в миттєвій пам’яті створюється важлива умова для отримання майбутньої константності — просторова локалізація образу (прив’язка до певної точки простору) і його предметна віднесеність (зв’язування сліду з конкретним об’єктом).

У короткочасній пам’яті інформація зберігається від декількох секунд до декількох хвилин. За цей час вона піддається перетворенням (впізнанню, декодуванню, ухваленню рішень і т. ін.). Тут відбувається попереднє сортування (облік значущих подій, відсіювання випадкових) і переробка (первинна схематизація, узагальнення, забезпечення наочності) інформації, що поступає, переведення її в довготривалу пам’ять. Наприклад, читаючи текст, людина сприймає і розуміє значення кожного слова завдяки тому, що зіставляє образ тексту з еталонами, витягнутими з довготривалої пам’яті. Витягнутий з тексту смисл переводиться в довготривалу пам’ять. Короткочасна пам’ять забезпечує включення елементів досвіду, актуалізованого в довготривалій пам’яті, в поточну діяльність і повернення збагаченого досвіду в довготривалу пам’ять.

У короткочасній пам’яті синтезується інформація, що надходить на всі сенсорні входи. Інформаційні потоки різної модальності зв’язуються між собою і, що дуже важливо, з відомостями від кінестетичного аналізатора. З цієї причини перцептивні образи набувають властивість константності (тобто відносної незалежності від умов надання інформації про об’єкт). Короткочасна пам’ять не має модальної специфіки, і сліди в ній представлені абстрактними послідовними кодами.

Об’єм короткочасної пам’яті людини невеликий; він складає 7±2 одиниці інтегрованої (цілісної) інформації. Об’єм же самих одиниць може бути різним і залежить від здатності людини організувати сприйняття інформації, її використання в діяльності. Людина з розвиненими когні-тивними здібностями використовує великі оперативні одиниці сприйняття (наприклад, читає текст цілими реченнями, не затримуючись на окремих словах). Відповідно й одиниці пам’яті у такої людини концентрують великий об’єм інформації. Таким чином, об’єм короткочасної пам’яті вимірюється не в абсолютних, а в структурних одиницях. Людина може істотно збільшити кількість інформації в короткочасній пам’яті за рахунок укрупнення мнемічних одиниць, тобто перекодування їх в нові, більші структурні одиниці. Саме це відбувається в процесі розумового розвитку. Більше того, сам інтелектуальний прогрес як окремої людини, так і людства в цілому можна назвати засобом подолання обмеженості об’єму короткочасної пам’яті. Бар’єр короткочасної пам’яті — потужний стимул узагальнення інформації. Зростання узагальненості понять збільшує місткість оперативних одиниць і оперативного поля короткочасної пам’яті, робить людину здатною до ухвалення все більш складних рішень.

Сліди в короткочасній пам’яті ушкоджуються наступною інформацією, якщо вона надходить до закінчення консолідації цих слідів і переведення попередніх відомостей в довготривалу пам’ять. Порушити процес консолідації сліду можуть несподівані і сильні подразники, травматичні і стресові дії, відволікаючі сигнали, кисневе голодування, наркоз. Чим коротший часовий інтервал між навчанням і діями, що ушкоджують (або відволікають), тим більше порушується інформація в короткочасної пам’яті. Людина не може згадати події, що безпосередньо передували моменту отримання травми, яка викликала шок або втрату свідомості. Виникає ретроградна (обернена назад) амнезія. Подолання втрати пам’яті йде шляхом відновлення інформації від віддалених в часі подій до подій, що безпосередньо примикають до моменту нещастя.

Процесами в короткочасній пам’яті можна довільно управляти за допомогою застосування різних психологічних прийомів: 1) промовляння (вербального кодування образної інформації), 2) дублювання модальностей (слухових зоровими — замалювання почутого; зорових руховими — обмацування; зорових слуховими — маркування зорових образів музичними, голосовими «мітками» і т. ін.); 3) розбиття на групи (ритмічні, смислові); 4) повторення (тобто багаторазового довільного відтворення інформації) та ін.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 25. Приємного читання.