Розділ «Частина IV. Пізнання»

Усі форми пам’яті пов’язані одна з одною і складають єдину систему переробки і зберігання інформації.

Миттєва пам ’ять — це інерційність сенсорних систем, що подовжує на деякий час (від часток секунди до 1—2 с) дію сигналів. У психології відчуттів це явище дістало назву послідовного образу, або ефекту післядії подразника.

Завдяки цій пам’яті інформація, що надійшла на сенсорні входи, піддається первинній переробці, відбору, читанню (скануванню). Після цього частина інформації надходить у короткочасну і довготривалу пам’ять. Миттєва пам’ять характеризується надзвичайно малим терміном зберігання інформації, після чого вона або переводиться в іншу форму зберігання, або безповоротно втрачається. Ця пам’ять модально специфічна в тому сенсі, що «сліди» зорової, слухової, тактильної, нюхової та інших видів інформації зберігаються в ній окремо, не змішуючись, не взаємодіючи між собою.

Деякі різновиди миттєвої пам’яті дістали спеціальні назви. Так, зорова сенсорна пам’ять називається конічною, слухова — ехоїчною. Чинниками забування (втрати інформації) в миттєвій пам’яті є як час (з часом слід безповоротно втрачається), так і інтерференція (попередні сліди в аналізаторі стираються наступними сигналами, що надійшли на цей же сенсорний вхід). Слідами в миттєвій пам’яті неможливо довільно управляти. їх не вдається ні утримати будь-якими спеціальними зусиллями, ні зробити виразнішими, ні навмисно відтворити. Миттєва пам’ять зберігає сенсорний слід практично в незмінному вигляді. Тому зміст і форма сліду визначаються умовами подання інформації (освітленістю, фоном, гучністю, інтенсивністю подразника, тривалістю його дії на аналізатор, просторовим розташуванням тощо).

Важливими перевагами миттєвої пам’яті є: 1) її виключно великий обсяг (зберігається, хоча і ненадовго, інформація про безліч подразників, що впливають одночасно); 2) точність, повнота образів, високий ступінь їх відповідності сприйнятим об’єктам.

У деяких людей сенсорно-перцептивні образи в миттєвій пам’яті можуть зберігатися значно довше (десятки хвилин). Цей феномен дістав назву ейдетичної пам’яті.

Миттєва пам’ять виконує ряд важливих функцій, необхідних для повноцінного орієнтування суб’єкта у навколишньому світі. Передусім, вона подовжує час присутності інформації про об’єкти в системах аналізаторів організму. З припиненням дії подразника інформація про нього не зникає негайно. Вона ще деякий час може продовжувати залучатися до процесів обробки на вищих, узагальнених образних і концептуальних рівнях віддзеркалення реальності. Забезпечується злитне сприйняття світу, незважаючи на неминучі розриви в інформаційних потоках (переривання зорової стимуляції при морганні, акустичної — при ковтанні і т. ін.). Стає можливим цілісне віддзеркалення явищ, що мають процесуальну, розтягнуту в часі природу (наприклад, сприйняття мови, віддзеркалення динаміки рухів власного тіла). М. О. Бернштейн, що вивчав механізми побудови рухів, підкреслював, що «свіжий» кінестетичний слід від попередньої фази руху негайно включається як еталон, з яким звіряються кинестетичні відчуття від наступної фази цього ж руху. Завдяки таким включенням моторного досвіду руховий акт набуває цілісності і завершеності.

Миттєва пам’ять як початкова стадія обробки інформації ще не може забезпечувати константності перцептивних образів через свою модальну специфічність. Окремо іко-нічні, ехоїчні, кінестетичні, нюхові та інші сліди, що зберігаються, не взаємодіють між собою і не можуть «підко-ригувати» один одне за рахунок дії механізмів прямого і зворотного зв’язку. Це завдання вирішується в короткочасній пам’яті. Проте вже в миттєвій пам’яті створюється важлива умова для отримання майбутньої константності — просторова локалізація образу (прив’язка до певної точки простору) і його предметна віднесеність (зв’язування сліду з конкретним об’єктом).

У короткочасній пам’яті інформація зберігається від декількох секунд до декількох хвилин. За цей час вона піддається перетворенням (впізнанню, декодуванню, ухваленню рішень і т. ін.). Тут відбувається попереднє сортування (облік значущих подій, відсіювання випадкових) і переробка (первинна схематизація, узагальнення, забезпечення наочності) інформації, що поступає, переведення її в довготривалу пам’ять. Наприклад, читаючи текст, людина сприймає і розуміє значення кожного слова завдяки тому, що зіставляє образ тексту з еталонами, витягнутими з довготривалої пам’яті. Витягнутий з тексту смисл переводиться в довготривалу пам’ять. Короткочасна пам’ять забезпечує включення елементів досвіду, актуалізованого в довготривалій пам’яті, в поточну діяльність і повернення збагаченого досвіду в довготривалу пам’ять.

У короткочасній пам’яті синтезується інформація, що надходить на всі сенсорні входи. Інформаційні потоки різної модальності зв’язуються між собою і, що дуже важливо, з відомостями від кінестетичного аналізатора. З цієї причини перцептивні образи набувають властивість константності (тобто відносної незалежності від умов надання інформації про об’єкт). Короткочасна пам’ять не має модальної специфіки, і сліди в ній представлені абстрактними послідовними кодами.

Об’єм короткочасної пам’яті людини невеликий; він складає 7±2 одиниці інтегрованої (цілісної) інформації. Об’єм же самих одиниць може бути різним і залежить від здатності людини організувати сприйняття інформації, її використання в діяльності. Людина з розвиненими когні-тивними здібностями використовує великі оперативні одиниці сприйняття (наприклад, читає текст цілими реченнями, не затримуючись на окремих словах). Відповідно й одиниці пам’яті у такої людини концентрують великий об’єм інформації. Таким чином, об’єм короткочасної пам’яті вимірюється не в абсолютних, а в структурних одиницях. Людина може істотно збільшити кількість інформації в короткочасній пам’яті за рахунок укрупнення мнемічних одиниць, тобто перекодування їх в нові, більші структурні одиниці. Саме це відбувається в процесі розумового розвитку. Більше того, сам інтелектуальний прогрес як окремої людини, так і людства в цілому можна назвати засобом подолання обмеженості об’єму короткочасної пам’яті. Бар’єр короткочасної пам’яті — потужний стимул узагальнення інформації. Зростання узагальненості понять збільшує місткість оперативних одиниць і оперативного поля короткочасної пам’яті, робить людину здатною до ухвалення все більш складних рішень.

Сліди в короткочасній пам’яті ушкоджуються наступною інформацією, якщо вона надходить до закінчення консолідації цих слідів і переведення попередніх відомостей в довготривалу пам’ять. Порушити процес консолідації сліду можуть несподівані і сильні подразники, травматичні і стресові дії, відволікаючі сигнали, кисневе голодування, наркоз. Чим коротший часовий інтервал між навчанням і діями, що ушкоджують (або відволікають), тим більше порушується інформація в короткочасної пам’яті. Людина не може згадати події, що безпосередньо передували моменту отримання травми, яка викликала шок або втрату свідомості. Виникає ретроградна (обернена назад) амнезія. Подолання втрати пам’яті йде шляхом відновлення інформації від віддалених в часі подій до подій, що безпосередньо примикають до моменту нещастя.

Процесами в короткочасній пам’яті можна довільно управляти за допомогою застосування різних психологічних прийомів: 1) промовляння (вербального кодування образної інформації), 2) дублювання модальностей (слухових зоровими — замалювання почутого; зорових руховими — обмацування; зорових слуховими — маркування зорових образів музичними, голосовими «мітками» і т. ін.); 3) розбиття на групи (ритмічні, смислові); 4) повторення (тобто багаторазового довільного відтворення інформації) та ін.

Довготривала пам’ять, будучи інформаційною основою діяльності, зберігає протягом тривалого часу усі засвоєні людиною знання і навички. У ній зберігаються не лише образи об’єктів, поняття, еталони і програми дій, але і мотиваційні установки, принципи відбору вхідної інформації, правила декодування, гедонічні моделі приємного і неприємного, моральні критерії, системи самовідображень і оцінок власного «Я», цілі і плани на майбутнє, образи біографічних подій, включених в соціальний і культурний контекст. Через універсальність характеру довготривалої пам’яті втрачає сенс проблема визначення її об’єму: він надзвичайно великий і не може бути точно визначений. Множення кількості інформації, яку може утримувати один нейрон, на кількість нейронів мозку у середньостатистичної людини дає дуже приблизні результати, які відбивають не стільки реальні, скільки теоретично допустимі, умовні можливості довготривалої пам’яті. Іноді пропонують зіставляти об’єм інформації, що зберігається в довготривалій пам’яті, із загальною кількістю си-напсів в головному мозку (1015). Це ж можна сказати і про час зберігання інформації: можливо, він співпадає з часовими межами людського життя.

Довготривала пам’ять — це «кінцевий пункт» на шляху інформації з миттєвої пам’яті. Зміст довготривалої пам’яті переводиться в короткочасну пам’ять, оскільки розв’язання будь-якої життєвої задачі вимагає зіставлення нової інформації з «вже наявною». Цей зміст обов’язково присутній в структурі будь-якої «відповіді» загальної системи переробки інформації (мовного висловлювання, практичної дії, перцептивного і розумового акту, емоційного переживання).

Довготривала пам’ять — найбільш складна і найбільш важлива з усіх підсистем пам’яті. її можна порівняти з величезним складом, певним чином організованим і структу-рованим. Інформація в пам’яті має різнорідний характер і представлена в різних кодах.

Феноменологічне багатство змісту довготривалої пам’яті свідчить про її неоднорідність (негомогенний характер). У структурі довготривалої пам’яті можна виділити окремі підструктури. Так, А. Пайвіо припустив існування відносно незалежних підсистем довготривалої пам’яті — образної і символічної. Одиницями образної підсистеми є імагени, які зберігають інформацію в цілісній, аналоговій формі. Імагени організовуються за просторово-часовим принци-пом, відповідають за збереження зорових картин. Вони обслуговують інтеграційні, синхронні процеси обробки інформації в психіці. Одиниці символічної підсистеми довготривалої пам’яті дістали назву логогенів. З їх допомогою зовнішня стимуляція перетворюється в послідовність абстрактних символічних кодів.

У центрі наукової проблематики довготривалої пам’яті знаходяться питання доступності інформації, що зберігається в ній, форми зберігання, організації й участі знань в психічній регуляції діяльності. Міра доступності різної інформації різна і визначається особливостями її організації в пам’яті. У зв’язку з цим доцільно розрізняти два типи довготривалого зберігання: 1) довготривалу пам’ять, до якої людина має довільний доступ; 2) довготривале сховище, до якого немає довільного доступу. У пам’яті першого типу інформація увесь час перетворюється у відповідності до цілей поточної і можливої майбутньої діяльності і конкретних завдань, що вирішуються. У пам’яті другого типу інформація зберігається в початковому, не переробленому виді.

Психологічні особливості першого типу довготривалої пам’яті («доступного сховища») такі: 1) вона дає можливість людині жити в двох світах одночасно (у минулому і сьогоденні) і не бути поглиненою нескінченним потоком безпосереднього досвіду; 2) в ній зберігаються уявлення про вірогідність різних подій, тому людина може до них заздалегідь підготуватися, тобто перенести із минулого в майбутнє успішні способи дій; 3) вона фіксує досвід, що відбиває істотне, таке, що повторюється, важливе для організації цілеспрямованої діяльності, абстраговане від випадкового; 4) вона як би «стискує масштаб часу», тобто дає можливість за рахунок відбору і фіксації інформації про значущі тривалі події відтворити їх послідовність протягом невеликого часового проміжку, виділивши головне і відкинувши несуттєве; 5) в ній відбувається обробка інформації — укрупнення і узагальнення за деякими логічними принципами, утворення груп спогадів; при цьому, як правила угрупу-вання використовуються різні асоціації (за схожістю, суміжністю, причинно-наслідкові); сліди не зберігають свою початкову форму — вони вступають у нові відносини з інформацією, що знову надходить, зв’язуються з нею невидимими нитками — асоціаціями, «обростають» мережею асоціацій, семантичними полями.

Витягнути що-небудь з довготривалої пам’яті другого типу за власнею волею людина не може. Проте, при деяких обставинах інформація, що зберігається в ній, все-таки може бути витягнута, але це витягання має характер примусовості. так, нейрофізіолог У. Е. Пенфілд в ході хірургічних операцій з усунення епілептичних вогнищ проводив електричну стимуляцію скроневих доль кори великих півкуль головного мозку пацієнтів, які в цей час знаходилися у свідомості. Усі вони повідомляли про яскраві спогади (в основному — з дитинства), які були їм не доступні в звичайному стані.