Розділ «Частина IV. Пізнання»

Логічна пам’ять — це пам’ять на зміст, тісно пов’язана з мисленням. Відтворення тексту, точне за змістом, може зовсім не збігатися з оригінальним текстом за формою (тобто за складом використовуваних слів і речень). Відтворення змісту тексту — це не стільки репродукція, скільки реконструкція, у ході якої смисл як би вибудовується заново й не обов’язково в поняттях оригіналу.

У залежності від ступеня цілеспрямованості суб’єкта й вольової регуляції своєї мнемічної активності виділяють мимовільну й довільну пам’ять. Мимовільна пам’ять характеризується відсутністю спеціальної мети запам’ятати й відтворяти інформацію. Це ненавмисний процес, у якому немає спроб свідомо контролювати запам’ятовування й відтворення. Незважаючи на те, що при мимовільному запам’ятовуванні немає напруження волі для обробки й кодування інформації, даний вид пам’яті дозволяє людині фіксувати образи величезногї кількості предметів, подій, їхніх ознак і властивостей, власних емоційних станів, спонукань до діяльності, рухів. На перший погляд здається, що вони запам’ятовуються випадково, самі собою. Однак видима простота мимовільної пам’яті оманлива. Дослідження П. І. Зін-ченка, А. О. Смірнова з’ясували, що ця пам’ять — закономірний «побічний продукт» діяльності, зумовлений її структурою й організацією. Мимоволі найміцніше й найточніше запам’ятовується інформація, пов’язана з метою діяльності, трохи гірше — зі способом і ще гірше — із тлом (контекстом) діяльності. Тому мимовільній пам’яті властива висока вибірковість, що виявляється в доборі значимої інформації у зв’язку із цілями й мотивами діяльності.

Мимовільна пам’ять вбудована в структуру будь-якої діяльності (пізнавальної, трудової, комунікативної, ігрової, спортивної, художньої тощо). Вона забезпечує видачу необхідної інформації в процесі виконання діяльності, зберігає її проміжні й кінцевий результати.

Мимовільна пам’ять є філо- і онтогенетично більш раннім утворенням, передує довільній пам’яті і є підґрунтям для її виникнення. весь життєвий досвід тварин заснований на їхній мимовільній пам’яті. Більша частина життєво необхідних знань, умінь, навичок людини (знання й володіння рідною мовою, підтримка рівноваги й пози, базові рухові навички, знання основних геометричних форм, основи «емоційного слуху», що дозволяє розпізнавати стан почуттів оточуючих людей за їх голосом тощо) здобуваються за допомогою мимовільної пам’яті.

Довільна пам’ять, розвиваючись на основі мимовільної пам’яті, являє собою довільне й цілеспрямоване запам’ятовування й відтворення інформації. в її функціонуванні виявляється свідомий намір суб’єкта запам’ятовувати (заучувати) певний матеріал з метою його подальшого відтворення. На відміну від мимовільної пам’яті, що є продуктом будь-якої діяльності, довільна являє собою особливу мнеміч-ну діяльність. Мнемічна діяльність проявляється як система спеціально організованих людиною мнемічних дій, спрямованих на закріплення й подальше відтворення інформації про об’єкти, події, ситуації. Сутність довільної пам’яті полягає у свідомій вольовій регуляції людиною своєї мнеміч-ної діяльності. При цьому людина використовує соціально вироблені способи її регуляції, тому довільна пам’ять — соціально опосередкована форма мнемічної активності. За показниками обсягу, міцності, точності запам’ятовування довільна пам’ять переважає мимовільну. Вона стає винятково важливою в навчанні й діяльності дорослих людей, які вирішують безліч професійних завдань і самостійно визначають обсяг інформації, що запам’ятовується, тривалість і міцність її зберігання, точність відтворення.

Ізольований розгляд і тим більше протиставлення мимовільної і довільної пам’яті неправомірне, оскільки в генетичному плані вони є послідовними щаблями розвитку пам’яті, а у функціональному — проявами єдиної мнемічної системи суб’єкта. Система пам’яті залежно від характеру життєвих завдань, що постають перед людиною, може виступати і в мимовільній (як спосіб досягнення пізнавальних і практичних цілей), і в довільній (як самостійна дія, що переслідує мнемічну мету) формах, в яких можуть протікати всі мнемічні процеси (запам’ятовування, відтворення, збереження і забування).

Наявність або відсутність усвідомлення, здатності усвідомити роботу власної пам’яті в такому її аспекті, як відтворення, служить підставою для виділення експліцитної й імпліцитної пам’яті. Ця класифікація показує, що є серйозна розбіжність між тим рівнем знань, який ми здатні активно усвідомити, і тим, який ми можемо використовувати, не усвідомлюючи процесу.

Експліцитна пам’ять — це довільна і свідома актуалізація зафіксованого досвіду. Спогади в ній доступні суб’єктові на усвідомлюваному рівні. Це — явна пам’ять, «пам’ять з усвідомленням», тобто з розумінням причин і цілей витягання інформації. У цьому виді пам’яті істотну роль відіграє семантичне кодування інформації, тобто активне оперування значеннями слів і понять. Експерименти, що демонструють експліцитну пам’ять, характеризуються прямим, безпосереднім і свідомим зверненням досліджуваного до свого минулого досвіду під впливом питань експериментатора (наприклад, «Кого ви зустріли в такий-то час в такому-то місці?», «Про що йшла мова на такій-то зустрічі?», «Як були одягнені учасники зустрічі?», «Що ви відчули в такий-то момент після таких-то слів співрозмовника?» тощо). Ці і подібні ним питання торкаються відомостей, що безпосередньо зберігаються в пам’яті.

Імпліцитна пам’ять не включає свідому і довільну актуалізацію досвіду. Це неявна, невизначена пам’ять, «пам’ять без усвідомлення». Витягання інформації тут відбувається з несвідомою опорою на існуючий досвід. Семантичне кодування для цього виду пам’яті менш значуще. Зате тут важливе відтворення контексту, особливостей оточення, тих фізичних умов, в яких відбувалося первинне імпліцитне збереження. Тому феномен імпліцитної пам’яті може бути виявлений тільки непрямими методами: про її функціонування свідчать зміни в поведінці, які сам суб’єкт, як правило, не помічає.

Є три найбільш важливих прояви імпліцитної пам’яті в поведінці: утворення умовних рефлексів, праймінг і процедурне навчання.

Утворення умовних рефлексів детально вивчав І. П. Павлов. Він виявив, що собаки навчаються виділяти слюну у відповідь на дію нейтрального подразника (дзвінка), якщо він поєднується деякий час з появою їжі. Імпліцитна пам’ять у формі утворення умовних рефлексів активно використовується в рекламі. У потенційних споживачів створюють привабливий образ того або іншого товару за рахунок його зв’язку з приємним і привабливим оточенням. При цьому споживачі не усвідомлюють, як формується такий образ.

Праймінг-ефект полягає в тому, що пред’явлення певного стимулу впливає на сприйняття наступних стимулів. Перший стимул, мабуть, задає загальний напрям і характер обробки інформації. Найпростіший варіант праймін-га — це «ефект простого знаходження в полі зору». Експериментально доведено, що просте збільшення частоти пред’явлення нового стимулу призводить до зростання його «приємності». Так, висловлювання, що зустрічалися суб’єктові раніше (навіть якщо він про них нічого не пам’ятає), при повторному наданні сприймаються як достовірніші, ніж ті, що подаються вперше.

У вербальній пам’яті праймінг виявляється при виконанні особливого завдання, за допомогою якого, подаючи декілька перших букв слова, тестують його збереження в імпліцитній пам’яті (ефект «доповнення основи слова до цілого» або «ефект відновлення слова за фрагментами»). Досліджуваним, що страждають важкою формою амнезії, і здоровим людям демонстрували перелік слів. Після цього всі досліджувані проходили процедуру впізнавання слів: потрібно було, переглядаючи розширений список, вказати «старі» слова, відокремивши їх від «нових». Хворі на амнезію з цим завданням не впоралися. Проте вони практич-но не поступалися здоровим людям, коли потрібно було «здогадатися» про те, яке слово показане, за кількома початковими буквами. такий самий ефект спостерігався, коли потрібно було упізнати раніше показане слово при його нечіткому, візуально розмитому (розфокусованому) поданні. При цьому інструкція «згадати, упізнати слово», що активізувала експліцитну пам’ять, не спрацьовувала, а інструкція «здогадатися», яка підключала імпліцитні знання, була ефективною. Отже, амнезія, зруйнувавши експліцитну пам’ять, майже не торкнулася її імпліцитної форми.

Близьким до праймінг-ефекту є ефект неусвідомлюваної установки. Д. М. Узнадзе виявив, що під впливом минулого досвіду суб’єкт демонструє неусвідомлювану готовність до реагування в певному напрямі або до здійснення певної дії. Експериментально були виявлені перцептивні (у сприйнятті), інтелектуальні (у мисленні) і моторні установки.

Праймінг-ефект виявляється і в образній пам’яті (при запам’ятовуванні малюнків різних об’єктів).

Процедурне навчання як прояв імпліцитної пам’яті — це процес, за допомогою якого досягається зміна поведінки в деякій проблемній ситуації у напрямі поліпшення її продуктивності. таке навчання відбувається при набутті моторних навичок, при засвоєнні граматики рідної мови і штучних граматик, при засвоєнні навичок комплексного контролю процесів у складних системах і т. ін.

Граматика генеративна, тобто об’єкти мови можуть комбінуватися і рекомбінуватися в різних граматичних (складених за правилами) і неграматичних (створених не за правилами) поєднаннях. Використовуючи цю обставину, А. Ребер пропонував своїм досліджуваним безліч ланцюжків букв (що складаються з декількох приголосних) в порядку, який визначався дуже складними правилами. Досліджувані ніяк не могли зрозуміти ці правила, проте демонстрували очевидний і швидкий прогрес в розвитку здатності розрізняти граматичні (тобто побудовані відповідно до правил) і негра-матичні буквенні ланцюжки. Вони засвоювали ці правила імпліцитно, але чітко розповісти про них не могли. Д. Бер-рі і Д. Бродбент розробили комп’ютерну гру типу «системної стратегії», в якій досліджуваний управляв цукровою фабрикою, контролював ефективність її роботи з урахуванням безлічі чинників (отримання і оптимізації початкової сировини, її зберігання і переробки, випуску готової продукції). тренуючись, досліджувані досягали в цій грі помітних успіхів, проте виразно пояснити, що саме вони для цього роблять, не могли. Незважаючи на ефективні дії, чітких екс-пліцитних уявлень про стратегію управління складним системним об’єктом у них не було. таким чином, велика частина навчання базується на імпліцитній пам’яті в тому сенсі, що ми можемо набувати навички, але не можемо точно повідомити, які знання при цьому набуваємо.

Особливим проявом імпліцитної пам’яті є описаний В. Урбанчичем у 1907 році і П. Баллардом у 1913-му ефект ремінісценції. Ремінісценція — це повніше і точніше відтворення збереженого в пам’яті матеріалу в порівнянні із спочатку збереженим за умови, що після збереження спроби повторювати матеріал не робилися.

Не слід думати, що експліцитна й імпліцитна пам’ять є ізольованими здібностями. Це різні, але при цьому взаємозв’язані прояви єдиної мнемічної системи людини. Так, в моделі Р. Шифріна психіка людини розуміється як сукупність автоматичних і контрольованих процесів переробки інформації. Автоматичні процеси, на яких переважно заснована імпліцитна пам’ять, — екстенсивні, охоплюють величезну кількість неусвідомлюваних стимулів, які людина враховує в організації поведінки, абсолютно їх не усвідомлюючи. Контрольовані процеси, на яких базується експліцитна пам’ять, пов’язані з усвідомленням і увагою, інтенсивні, забезпечують високу якість переробки невеликої за об’ємом інформації. Межа між автоматичними і контрольованими процесами рухлива. той самий матеріал за певних умов може переходити зі сфери автоматичної обробки в контрольовану і навпаки.

Вочевидь, наша пам’ять здатна утримувати одні відомості дуже довго — тижнями, роками, усе життя, а інші — зовсім нетривалий час — день, декілька годин або хвилин, а іноді образи, що виникають, такі швидкоплинні, що ми їх практично не помічаємо. Звідси народився розподіл пам’яті на короткочасну і довготривалу. Накопичення знань про мнемічні процеси дозволило розширити цей розподіл. Зараз в залежності від термінів зберігання і специфіки переробки інформації в пам’яті розрізняють такі її форми: миттєву, короткочасну, довготривалу. Особливою формою визнається оперативна пам’ять.