Частина IV. Пізнання

Психологія. Підручник

Індивідуальна (прижиттєва) пам’ять — це процеси отримання, зберігання й використання інформації й досвіду, отриманих індивідом протягом його життя (від народження до смерті).

Більша частина психологічних досліджень пам’яті присвячена цьому її виду. Наведені нижче класифікації відбивають різноманіття проявів саме індивідуальної пам’яті.

Активність людини реалізується в декількох основних формах — моториці, переживанні, образному відображенні дійсності, розумових актах. Продукти цих процесів фіксуються в пам’яті. Вони ж виступають і в ролі регуляторів мотор-них, сенсорно-перцептивних та інтелектуальних актів, емоційних переживань. відповідні види пам’яті одержали назву рухової, емоційної, образної й словесно-логічної пам’яті.

Рухова (моторна) пам’ять у людини проявляється раніше інших видів. Рухова пам’ять утворює основу всіх практичних навичок (трудових, спортивних, локомоторних, письмових, усного мовлення тощо). Одиницею запам’ятовування й зберігання інформації в руховій пам’яті є моторна програма. При її актуалізації від мозку до периферії (м’язових волокон) надходить система керуючих сигналів, у яких закодовані інтенсивність, траєкторія, тривалість, ритм і інші характеристики рухів великих м’язів рук, ніг, м’язів обличчя, дрібних м’язів кистей рук і пальців, артикуляційних м’язів, м’язів очей та ін. Кінестетичні відчуття, що виникають у процесі здійснення рухів і дій, запам’ятовуються в миттєвій моторній пам’яті і як «свіжі сліди» оперативно використовуються для внесення коректив у довготривалу моторну програму.

Рухова пам’ять бере участь у підтримці положення тіла в просторі, певної пози. У ній зберігаються основні образи й програми рухів частин тіла (як великих, розгонистих, так і дрібних, маніпулятивних). На основі інформації рухової пам’яті конкретна моторна програма тієї або іншої практичної дії формується ніби заново, згідно характеру рухової задачі, що виникла перед людиною. Сутність і характер рухової задачі відкривається людині в процесі взаємодії із ситуацією, її сприйняття й дослідження, встановлення її особистісного змісту. Тому в процесі підготовки моторної програми рухова пам’ять тісно взаємодіє з образною, емоційною й словесно-логічною пам’яттю, інтегрує всі форми досвіду.

Емоційна пам ’ять — це фіксація, збереження, трансформація й наступне відтворення певних почуттєвих станів людини. У цих станах закодоване її ставлення до різних аспектів і елементів зовнішнього й внутрішнього світу (об’єктів, подій, ситуацій, людей, зовнішності, статусу, особистісних якостей і здібностей самого суб’єкта). Коди емоційної інформації будуються у двійковій системі оцінок («приємно/ неприємно», «корисно/шкідливо», «так/ні»), тобто представлені в емоційній пам’яті у суб’єктивно-смисловій формі. У взаємозв’язку з об’єктивними кодами образної, словесної й моторної пам’яті вони забезпечують інформаційну основу діяльності людини.

Мнемічна одиниця емоційної пам’яті («емоційний слід») являє собою афективно-когнітивну структуру (емоційний образ), що складається, як мінімум, з двох взаємозалежних компонентів: 1) когнітивної моделі «об’єкта, що хвилює» і 2) ставлення людини до цього об’єкта (у ставленні закодований зв’язок об’єкта з потребами й мотивами особистості). Ставлення до об’єкта відкривається суб’єктові зсередини у формі «афективного хвилювання», тобто емоційного переживання.

Мнемічна система особистості цілісна й єдина, але в залежності від характеру життєвих завдань, що постають перед людиною, вона може виявляти себе як образна, словесно-логічна, емоційна або моторна пам’ять. Специфіка завдання, що вимагає для свого розв’язання саме емоційної пам’яті, складається у визначенні особистісної значимості того, що відбувається. Це — «адаптаційне завдання» (О. С. Ніколь-ська), «завдання на зміст» (О. М. Леонтьєв), «завдання афективного роду» (П. Я. Гальперін). В емоційній пам’яті образи об’єктів, подій і ситуацій зв’язуються з мотиваційно-смисловими утвореннями особистості; ці зв’язки й асоціації фіксуються й потім використовуються в спілкуванні й діяльності.

Змісти емоційної пам’яті запам’ятовуються, зберігаються й відтворюються в тісному зв’язку з неемоційним матеріалом — перцептами, концептами, моторними програмами, які утворюють когнітивний компонент емоційного сліду. Сліди емоційної пам’яті можуть бути активовані впливами будь-якої сенсорної природи. Емоційній пам’яті властива висока швидкість утворення сліду, його особлива міцність, переважно мимовільна форма запам’ятовування й відтворення, функціонування на неусвідомлюваному рівні психіки. Факторами ефективності запам’ятовування й збереження емоцій у пам’яті є інтенсивність емоційного переживання й глибина його проникнення в особистісні структури.

Сліди емоційної пам’яті поступово еволюціонують із часом, що виражається в їх 1) притупленні, 2) парадоксальному посиленні, 3) інкапсулюванні у вигляді замкнутого вогнища, «комплексу», 4) генералізації — поширенні на інші об’єкти.

Між когнітивним (образ) і емоційним (афект) компонентами емоційного сліду відносини неоднозначні й мінливі. Так, можна виділити три основних варіанти відтворення емоційного сліду: 1) відтворення структури «образ + емоція»; 2) актуалізація беземоційного образу; 3) актуалізація безобразної емоції. При цьому безобразна емоція може виявитися при помірній інтенсивності: а) як безпричинна тривога, гнів, радість тощо; б) як переміщення емоції на іншу людину, об’єкт, організацію, подію, ідею, етнос і т. ін. За високої інтенсивності безобразна емоція проявляється у формі 1) реагування шляхом пошуку винуватця або утворення жагучої, невтримної прихильності; 2) не-контрольованого афекту.

У зв’язку з тим, що людина як біосоціальна істота є одночасно індивідом, суб’єктом діяльності, особистістю й індивідуальністю, у структурі емоційної пам’яті є три рівні — індивідний, суб’єктний і особистісний.

Індивідний рівень емоційної пам’яті. Це — формальна емоційна пам’ять, що звернена не до логіки світу, а до «логіки тіла». Властивості індивідної емоційної пам’яті — результат системного узагальнення природних особливостей людини. Пам’ять даного рівня — це емоційні установки й програми, що визначають формально-динамічні параметри переживання (його силу, інтенсивність, тривалість, швидкість виникнення, протікання й зникнення). Індивідна емоційна пам’ять закріплює базові гедонічні моделі афективної поведінки, найпростіші позитивні й негативні зв’язки організму й середовища, пов’язані з їжею, питвом, сексом, відходом від понадсильних і небезпечних подразників.

Емоційна пам’ять суб’єктного рівня проявляється у внутрішній організації людини як суб’єкта — носія предметно-практичної діяльності й пізнання. в інтелекті, почуттях, мові, мотивації, волі обов’язково присутні сліди придбаного емоційного досвіду.

У сприйнятті емоційна пам’ять проявляється як фактор: а) емоційного забарвлення стимулів, існування емоційних тонів перцептивних образів, б) спрямованості й вибірковості процесу сприйняття, в) підвищеної (сенсибілізація) або зниженої (перцептивний захист) готовності до сприйняття певних об’єктів, г) акцентування об’єктів сприйняття згідно зі стійкими інтересами і цінностями особистості тощо. Емоційна пам’ять — одна з причин апперцепції: через неї сприйняття залежить від стійких переваг і цінностей, установок, смаків і афективних стереотипів, що закріпилися.

Емоційна пам’ять — внутрішня умова розумової діяльності. Вона сприяє трансформації інтелектуального утруднення в проблемну ситуацію, звужує зону пошуків, генерує «почуття правильного шляху», передбачає розв’язання на емоційному рівні, закріплює й переносить у нові умови емоційну сутність правильного рішення, сприяє утворенню, закріпленню й використанню емоційних узагальнень.

Для уяви емоційна пам’ять — постачальник невербального матеріалу, що втілюється у фантастичних образах.

Емоційна пам’ять сприяє функціонуванню інших видів пам’яті. Вона втягує в процес кодування неемоційної інформації (образів, думок, рухів) глибокі шари особистості, що робить сліди пам’яті особливо міцними й стійкими. Зв’язуючи окремі сцени в єдиний сценарій і наділяючи їх емоційною значимістю, емоційна пам’ять перетворює епізодичну пам’ять суб’єкта в автобіографічну. Реконструюючи само-визначальні спогади (насамперед, в емоційно ціннісних категоріях), вона підтримує й зберігає ідентичність, сталість «Я-концепції» суб’єкта протягом всього його життя.

У мовній діяльності емоційна пам’ять утворює підтекст системи об’єктивних значень, що відбиває спрямованість, упередженість, мотиви суб’єкта. З її допомогою об’єктивні значення слів трансформуються в особистісні (афективні) смисли людини, стають її внутрішнім надбанням (входять у суб ’ єктивний лексикон).

Емоційна пам’ять бере участь у конструюванні й регуляції діяльності суб’єкта: вона поєднує всі її операції спільністю значимості й смислу, «цементує» загальним емоційним тлом. Без неї було б неможливо опредмечування потреби (тобто запам’ятовування емоційно-мотиваційної значимості предмета потреби) та синхронізація мотиваційних, когнітив-них, моторних, вегетативних і суб’єктивно-почуттєвих процесів, утримання й використання програми й суб’єктивних критеріїв успішності дій.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 22. Приємного читання.