Розділ «Частина IV. Пізнання»

Мнемічна система особистості цілісна й єдина, але в залежності від характеру життєвих завдань, що постають перед людиною, вона може виявляти себе як образна, словесно-логічна, емоційна або моторна пам’ять. Специфіка завдання, що вимагає для свого розв’язання саме емоційної пам’яті, складається у визначенні особистісної значимості того, що відбувається. Це — «адаптаційне завдання» (О. С. Ніколь-ська), «завдання на зміст» (О. М. Леонтьєв), «завдання афективного роду» (П. Я. Гальперін). В емоційній пам’яті образи об’єктів, подій і ситуацій зв’язуються з мотиваційно-смисловими утвореннями особистості; ці зв’язки й асоціації фіксуються й потім використовуються в спілкуванні й діяльності.

Змісти емоційної пам’яті запам’ятовуються, зберігаються й відтворюються в тісному зв’язку з неемоційним матеріалом — перцептами, концептами, моторними програмами, які утворюють когнітивний компонент емоційного сліду. Сліди емоційної пам’яті можуть бути активовані впливами будь-якої сенсорної природи. Емоційній пам’яті властива висока швидкість утворення сліду, його особлива міцність, переважно мимовільна форма запам’ятовування й відтворення, функціонування на неусвідомлюваному рівні психіки. Факторами ефективності запам’ятовування й збереження емоцій у пам’яті є інтенсивність емоційного переживання й глибина його проникнення в особистісні структури.

Сліди емоційної пам’яті поступово еволюціонують із часом, що виражається в їх 1) притупленні, 2) парадоксальному посиленні, 3) інкапсулюванні у вигляді замкнутого вогнища, «комплексу», 4) генералізації — поширенні на інші об’єкти.

Між когнітивним (образ) і емоційним (афект) компонентами емоційного сліду відносини неоднозначні й мінливі. Так, можна виділити три основних варіанти відтворення емоційного сліду: 1) відтворення структури «образ + емоція»; 2) актуалізація беземоційного образу; 3) актуалізація безобразної емоції. При цьому безобразна емоція може виявитися при помірній інтенсивності: а) як безпричинна тривога, гнів, радість тощо; б) як переміщення емоції на іншу людину, об’єкт, організацію, подію, ідею, етнос і т. ін. За високої інтенсивності безобразна емоція проявляється у формі 1) реагування шляхом пошуку винуватця або утворення жагучої, невтримної прихильності; 2) не-контрольованого афекту.

У зв’язку з тим, що людина як біосоціальна істота є одночасно індивідом, суб’єктом діяльності, особистістю й індивідуальністю, у структурі емоційної пам’яті є три рівні — індивідний, суб’єктний і особистісний.

Індивідний рівень емоційної пам’яті. Це — формальна емоційна пам’ять, що звернена не до логіки світу, а до «логіки тіла». Властивості індивідної емоційної пам’яті — результат системного узагальнення природних особливостей людини. Пам’ять даного рівня — це емоційні установки й програми, що визначають формально-динамічні параметри переживання (його силу, інтенсивність, тривалість, швидкість виникнення, протікання й зникнення). Індивідна емоційна пам’ять закріплює базові гедонічні моделі афективної поведінки, найпростіші позитивні й негативні зв’язки організму й середовища, пов’язані з їжею, питвом, сексом, відходом від понадсильних і небезпечних подразників.

Емоційна пам’ять суб’єктного рівня проявляється у внутрішній організації людини як суб’єкта — носія предметно-практичної діяльності й пізнання. в інтелекті, почуттях, мові, мотивації, волі обов’язково присутні сліди придбаного емоційного досвіду.

У сприйнятті емоційна пам’ять проявляється як фактор: а) емоційного забарвлення стимулів, існування емоційних тонів перцептивних образів, б) спрямованості й вибірковості процесу сприйняття, в) підвищеної (сенсибілізація) або зниженої (перцептивний захист) готовності до сприйняття певних об’єктів, г) акцентування об’єктів сприйняття згідно зі стійкими інтересами і цінностями особистості тощо. Емоційна пам’ять — одна з причин апперцепції: через неї сприйняття залежить від стійких переваг і цінностей, установок, смаків і афективних стереотипів, що закріпилися.

Емоційна пам’ять — внутрішня умова розумової діяльності. Вона сприяє трансформації інтелектуального утруднення в проблемну ситуацію, звужує зону пошуків, генерує «почуття правильного шляху», передбачає розв’язання на емоційному рівні, закріплює й переносить у нові умови емоційну сутність правильного рішення, сприяє утворенню, закріпленню й використанню емоційних узагальнень.

Для уяви емоційна пам’ять — постачальник невербального матеріалу, що втілюється у фантастичних образах.

Емоційна пам’ять сприяє функціонуванню інших видів пам’яті. Вона втягує в процес кодування неемоційної інформації (образів, думок, рухів) глибокі шари особистості, що робить сліди пам’яті особливо міцними й стійкими. Зв’язуючи окремі сцени в єдиний сценарій і наділяючи їх емоційною значимістю, емоційна пам’ять перетворює епізодичну пам’ять суб’єкта в автобіографічну. Реконструюючи само-визначальні спогади (насамперед, в емоційно ціннісних категоріях), вона підтримує й зберігає ідентичність, сталість «Я-концепції» суб’єкта протягом всього його життя.

У мовній діяльності емоційна пам’ять утворює підтекст системи об’єктивних значень, що відбиває спрямованість, упередженість, мотиви суб’єкта. З її допомогою об’єктивні значення слів трансформуються в особистісні (афективні) смисли людини, стають її внутрішнім надбанням (входять у суб ’ єктивний лексикон).

Емоційна пам’ять бере участь у конструюванні й регуляції діяльності суб’єкта: вона поєднує всі її операції спільністю значимості й смислу, «цементує» загальним емоційним тлом. Без неї було б неможливо опредмечування потреби (тобто запам’ятовування емоційно-мотиваційної значимості предмета потреби) та синхронізація мотиваційних, когнітив-них, моторних, вегетативних і суб’єктивно-почуттєвих процесів, утримання й використання програми й суб’єктивних критеріїв успішності дій.

Емоційна пам’ять особистішого рівня проявляє себе в тім, як людина вибирає, приймає й виконує певні соціальні дії, як вона внутрішньо до них ставиться. У міжосо-бистісному плані емоційна пам’ять визначає: 1) точність, взаємне відображення в парах, що спілкуються, в групах людей; 2) виникнення, розвиток і розпад міжособистісних відносин; 3) міжособистісну привабливість при встановленні контакту; 4) загальний фонд почуттів людей, що спілкуються; 5) емоційну чуйність (емпатію); 6) здатність до емоційної соціальної децентрації (відтворення емоцій іншої людини в собі) та ін. Завдяки колективній емоційній пам’яті можливе спільне буття людини з іншими людьми, тому що в ній зберігаються сліди синхронізованих і сполучених у часі й просторі емоційних переживань груп людей, що належать до одного культурного цілого.

У внутрішньоособистісному плані функціонування емоційної пам’яті необхідне для зміцнення взаємозв’язків між окремими компонентами структури особистості. Відтворення емоційних сигналів допомагає людині переконатися в правильності або помилковості зробленого життєвого вибору, повернутися, по можливості, в момент вибору й виправити помилку. Емоційна пам’ять сприяє перетворенню деяких подій в особистісні події, що визначають життєвий шлях людини.

Образна пам’ять — це запам’ятовування, збереження й відтворення конкретних предметів, явищ, подій і їхніх властивостей у формі зорових, слухових, смакових, нюхових, кінестетичних, дотикових і інших уявлень. При запам’ятовуванні первинних образів відбувається їхнє перетворення в уявлення. Так, виявлені такі зміни, що відбуваються із зоровим образом у процесі його збереження:

1) опускання деталей (спрощення образу), 2) схематизування; 3) деяке перебільшення (або зменшення) окремих деталей; 4) розширення, округлення форми; 5) посилення симетрії фігури; 6) узагальнення первинних образів (у напряму прототипу — узагальненого образу — представника класу об’єктів); 7) зміна положення й орієнтації об’єкта; 8) колірні трансформації та ін.

Реконструкції уявлень можуть стати причиною неточності відтворення інформації в образній пам’яті. Однак такі трансформації можуть виявитися корисними, тому що перетворюють образ в узагальнену схему, необхідну для впізнання нової інформації (наприклад, узагальнені образи геометричних форм, фонематичні образи, образи букв, об-рази-схеми лицевих мімічних і жестових патернів тощо).

Перевага образної пам’яті над словесно-логічною характерна для дітей і підлітків. У старшому підлітковому і юнацькому віці поступово розвивається здатність мислити гіпотетико-дедуктивно, що припускає активне використання символів і понять для регуляції процесу й оформлення продуктів пізнавальної діяльності. тому провідну роль починає грати символічна пам’ять, що безроздільно домінує в більшості дорослих людей. Якщо професія дорослого належить до сфер «людина — художній образ», «людина — природа», містить виражений творчий компонент, то образна пам’ять продовжує залишатися домінуючою.

Деякі люди здатні запам’ятовувати, зберігати й відтворювати деталізовані образи об’єктів, подій і сцен. Ця здатність, що одержала назву ейдетичної пам’яті, виявляється головним чином у зоровій модальності, хоча описані й випадки прояву ейдетизму в області слуху, нюху та інших модальнос-тей. Образи ейдетичної пам’яті характеризуються жвавістю, яскравістю, точністю, можливістю «переходу від деталі до деталі». У цьому проявляється подібність ейдетичних образів до перцептивних. як і уявлення, ейдетичні образи є представниками у свідомості людини відсутніх об’єктів.