Розділ «Частина IV. Пізнання»

У рамках інформаційного підходу до пам’яті людина розглядається як система прийому, кодування і декодування, переробки, зберігання, уявлення інформації. Використовуючи «комп’ютерну метафору», когнітивні психологи створили різні моделі пам’яті, які є певними блок-схемами з зазначенням трактів руху інформації. Автором однієї з перших таких моделей був В. Джеймс, який виділив первинний і вторинний блоки пам’яті. Надалі його схема була деталізована, а блоки первинної і вторинної пам’яті названі, відповідно, короткочасною і довготривалою пам’яттю людини.

Пізніше двохкомпонентні моделі були перетворені в трикомпонентні (додався блок сенсорних регістрів, що імітує миттєву пам’ять людини) і навіть чотирьохкомпонент-ні (між короткочасною і довготривалою пам’яттю стали розміщувати проміжну, тобто буферну пам’ять).

Отже, механізм пам’яті в цілому може бути поданий таким чином. Людина, здійснюючи певну діяльність, збирає інформацію про об’єкт, оперує з ним. У її нервовій системі будується нейронна модель цього об’єкта. Формування нейронної моделі викликає хімічні зміни в нервових клітинах. «Слід» об’єкта фіксується на молекулярному та клітинному рівнях. На психологічному рівні цьому процесу відповідає закріплення асоціацій, міцного знання про об’єкт і його властивості. При цьому діяльність людини детермінує роботу механізмів пам’яті на нижче розташованих рівнях. Одночасно з цим продукти хімічних і фізіологічних змін в клітинах мозку і в нейронних ансамблях виступають в ролі матеріального субстрату формування образів пам’яті й асоціацій, тобто роботи механізмів пам’яті вище розташованого психологічного рівня.

13.4. Процеси пам’яті 

Пам’ять — це система процесів, що в сукупності здійснюють повний цикл перетворення інформації. Початкова ланка цього циклу — запам’ятовування, під час якого відбувається введення інформації в пам’ять. Більш або менш тривале збереження інформації, в ході якого вона перетвориться, перебудується і трансформується, служить основою її відтворення. У зв’язку з втратою значущості частина інформації забувається. З процесуальної точки зору мнемічна система утворює дві пари різноспрямованих процесів: запа-м’ятовування/забування, відтворення/збереження. Процеси пам’яті не можна трактувати як окремі сутності: це взаємозв’язані і взаємообумовлені форми активності, аспекти функціонування системи пам’яті в цілому.

При запам’ятовуванні новий матеріал включається в систему набутого раніше досвіду через механізми утворення асоціацій (за суміжністю, подібністю, причинністю). При запам’ятовуванні відбувається прийом інформації, її відбір і фіксація у вигляді мнемічних слідів у нейронних мозкових структурах. Кількісні й якісні характеристики запам’ятовування (його свідомість, повнота, міцність слідів та ін.) істотно впливають на подальше збереження і відтворення. В залежності від мети діяльності, наявності або відсутності у людини свідомого наміру запам’ятати матеріал виділяються мимовільне і довільне запам’ятовування.

При мимовільному запам’ятовуванні суб’єкт запам’ятовує ненавмисно, оскільки мнемічної мети (тобто спеціальної мети запам’ятовувати інформацію) у нього немає. Відсутній свідомий намір закріплювати цю інформацію, щоб надалі її використовувати. Спеціальні прийоми для запам’ятовування не застосовуються. Таке запам’ятовування є єдиним у дитини раннього віку і домінуючим — у дошкільника. Воно є і в дорослих людей, але виявляється тільки у зв’язку з різними формами спілкування і діяльності (навчальної, трудової, ігрової). Мимовільне запам’ятовування підпорядковане розв’язанню практичних, комунікативних і пізнавальних завдань, виступає «побічним продуктом» досягнення цих цілей. Довгий час у психології мимовільне запам’ятовування вважалося випадковим, що істотно поступалося в продуктивності довільному, «нижчим» видом запам’ятовування. Проте вже до середини минулого століття, передусім завдяки дослідженням П. І. Зінченка і А. О. Смірнова, було отримано багато даних про високу ефективність мимовільного запам’ятовування, яка виявляється за таких умов. По-перше, це активні дії суб’єкта з об’єктами. Матеріал, з яким людина активно діє з якою-небудь пізнавальною або практичною метою (перетворює, переструктурує, намагається зрозуміти, осмислити тощо), мимоволі запам’ятовується міцно і точно. Таке запам’ятовування часто не поступається довільному (коли перед досліджуваним ставлять мету запам’ятати цей матеріал).

По-друге, це функціональна значущість цього матеріалу. Функціональна значущість об’єкта визначається його місцем в структурі діяльності. Краще за все мимоволі запам’ятовується інформація, пов’язана з метою діяльності, з її кінцевим результатом. Така інформація виявляється найбільш значущою, максимальною мірою стимулює практичну, емоційну й інтелектуальну активність людини. Значно гірше мимоволі запам’ятовуються об’єкти, які служать засобом пізнавальної, трудової або ігрової діяльності, спілкування. Зовсім погано або взагалі ніяк не запам’ятовується інформація, яка пов’язана з фоном діяльності.

По-третє, на мимовільне запам’ятовування яких-небудь об’єктів помітно впливає їх мотиваційна й емоційна значущість. Якщо вони стимулюють певні емоційні переживання у людини, зачіпають її цінності, актуалізують мотиваційні установки, входять в коло її інтересів, то такі об’єкти отримують помітну перевагу при збереженні в пам’яті.

Довільне запам’ятовування — це умисне введення інформації в пам’ять відповідно до заздалегідь поставленої мети запам’ятати цей матеріал (тобто мнемічної мети). Суб’єкт свідомо орієнтується на майбутній результат, тобто на відтворення інформації в певному обсязі і з певною точністю в якійсь майбутній ситуації. У нього виникає установка на запам’ятовування. Довільне запам’ятовування супроводжується зосередженням уваги, що забезпечується вольовими зусиллями. Для підвищення продуктивності запам’ятовування застосовуються спеціальні прийоми. Вища форма довільного запам’ятовування — це заучування, при якому суб’єкт демонструє установку на довге і міцне запам’ятовування, багаторазово і наполегливо повторює матеріал. Тому довільне запам’ятовування має ознаки «мнемічної діяльності», на відміну від мимовільного, яке лише супроводжує інші види діяльності (пізнавальну, практичну).

Ефективність довільного запам’ятовування визначається рядом чинників. По-перше, змістом мнемічної мети (відбувається «налаштування» процесу запам’ятовування саме на те, що в мнемічній установці виділяється як центральний елемент для фіксації — колір об’єкта, його форма, зміст, смисл, зв’язок з іншим об’єктом або щось іще). По-друге, параметрами майбутнього відтворення, які «закладаються» в мнемічній установці (міра повноти і точності запам’ятовування, тривалість збереження). По-третє, мотиваційною і емоційною значущістю інформації, що запам’ятовується. За наявності такого зв’язку об’єкти запам’ятовування набувають особистісний сенс, отримують перевагу при їх когнітивній обробці. Довільне запам’ятовування значущої інформації може бути успішним навіть за наявності сильних внутрішніх (наприклад, втома, невпевненість в собі) і зовнішніх (наприклад, відволікаючі стимули) перешкод. По-четверте, наявністю і особливостями зовнішніх (малюнки, записи і таке інше) і внутрішніх (прийоми і способи смислової обробки матеріалу, такі як аналіз, синтез, класифікація, смислове співвідношення об’єктів, їх систематизація та ін.) засобів запам’ятовування. По-п’яте, довільне запам’ятовування може стати успішним при раціональній організації діяльності (наприклад, навчальної). так, оптимізувати довільне запам’ятовування у школярів можна за рахунок: 1) правильного дозування навчального матеріалу з урахуванням раніше засвоєних знань і віку, 2) розподілу матеріалу, що запам’ятовується, в часі, 3) боротьби з перевтомою, 4) усунення перешкод і т. ін.

Мимовільне і довільне запам’ятовування функціонально взаємопов’язані, переходять одне в інше.

При запам’ятовуванні людина спирається на зв’язки, існуючі між об’єктами, елементами матеріалу. Глибина віддзеркалення цих зв’язків у різних людей (чи у тієї самої людини в різних ситуаціях) різна. На цій підставі виділяють механічне (формальне) і смислове (змістовне) запам’ятовування.

Механічне запам’ятовування полягає в закріпленні зовнішніх особливостей об’єктів, що запам’ятовуються, без розуміння їх смислу і значення. Здійснюється шляхом багатократного повторення матеріалу, що часто перетворюється на зубріння. Механічно запам’ятовуючи візуальні, звукові стимули, їх послідовності, суб’єкт не розуміє ні їх суті, ні логічних зв’язків між ними. Механічне запам’ятовування іноді спостерігається у дітей і у деяких дорослих, що не володіють прийомами смислової обробки матеріалу.

При смисловому запам’ятовуванні суб’єкт виявляє закономірні, істотні (зокрема, причинно-наслідкові) зв’язки між об’єктами. Використовуючи розумові прийоми, людина виділяє в матеріалі головне, відділяє його від другорядного, визначає співвідношення між частинами матеріалу, зв’язує нову і вже наявну інформацію.

Залежно від того використовує або не використовує людина спеціальні засоби і прийоми обробки інформації виділяють безпосереднє і опосередковане запам’ятовування.

Безпосереднє запам’ятовування — це фіксація сприйнятого без допомоги посередників, без додаткової переробки інформації. Опосередковане запам’ятовування відбувається за допомогою різних прийомів, способів, засобів. Вони мають соціальне походження, зумовлені спілкуванням дитини з дорослими. Опанування засобів запам’ятовування відбувається в процесі навчання і виховання. Засоби запам’ятовування бувають зовнішніми (екстериоризованими) і внутрішніми (інтериоризованими). Запис слів, малювання, використання комп’ютера в режимі органайзера — приклади зовнішніх засобів запам’ятовування. Внутрішні засоби — це повторення про себе, аналіз, синтез, класифікація, систематизація матеріалу, виділення опорних пунктів, побудова плану і т. ін.

Прийоми, що опосередковують процес запам’ятовування, можна розділити на: 1) такі, що допомагають людині виявити внутрішні логічні взаємозв’язки усередині матеріалу і опертися на них при відтворенні; 2) мнемотехнічні. Мнемотехнічний прийом дає можливість ефективно запам’ятати матеріал, логічна структура якого недоступна для розуміння або взагалі відсутня. Мнемотехніка — це створення штучних зв’язків і систем кодів. Накладаючи їх на незрозумілу інформацію, людина істотно полегшує її запам’ятовування. Якщо матеріал, що запам’ятовується, дуже складний і не піддається логічному аналізу, людина опосередковує запам’ятовування штучними, умовними смисловими одиницями.

Збереження — це процес пам’яті, завдяки якому зафіксований раніше матеріал може бути більш або менш легко відтворений в тій або іншій формі. На відміну від інших процесів пам’яті збереження не піддається об’єктивній реєстрації, що створює певні труднощі при його вивченні. Проте про особливості збереження можна судити опосередковано за трьома ознаками:

— відтворенню (через якийсь час людина може згадати тільки те, що зберегла);