Частина IV. Пізнання

Психологія. Підручник

— мотивація, інтереси і установки суб’єкта; збереження, так само, як і запам’ятовування, мотиваційно опосередковане і вибіркове; пам’ять — це саморегульована система, яка нічого не зберігає марно; краще за все зберігається інформація, яка відповідає мотивам, цілям і завданням актуальної і значущої для суб’єкта діяльності.

Відтворення — це процес пам’яті, в результаті якого відбувається актуалізація знань, засвоєних при запам’ятовуванні. При цьому інформація, яка зберігається в довготривалій або короткочасній пам’яті, переводиться в оперативну і включається в поточну діяльність. відтворення відбиває результативну сторону роботи пам’яті: її ефективність, точність і повнота готуються в процесах запам’ятовування і збереження. Тому відтворення може служити індикатором ефективності мнемічної системи в цілому.

Інформація відтворюється в різних формах: 1) вербальній (усне висловлювання, письмовий виклад, внутрішня розмова); 2) практичній (моторний акт у вигляді трудової, спортивної дії, танцювальних рухів і т. ін.); 3) емоційній (переведення якого-небудь почуття з латентного стану в актуальний, емоційний відгук на об’єкт, виникнення і підтримка певного настрою, звична емоційна реакція на ситуацію); 4) образній (відтворюються зорові, слухові, дотикові та інші уявлення про об’єкти, що сприйняті раніше).

Р. Вудвортс у своїй «Експериментальній психології» (1938) перераховує такі варіанти відтворення «завчених раніше реакцій»: 1) відтворення рядів, елементів, фактів; 2) викликання сенсорних образів; 3) виконання моторного акту; 4) мрії і вільне асоціювання без наміру спеціально відтворювати (коли «одна думка викликає іншу»); 5) контрольовані асоціації (що виявляються в процесі математичних обчислень, при читанні, в бесіді з іншою людиною); 6) відтворення, вплетене в процес мислення, розв’язання проблем (відтворення тут — постачальник сирого матеріалу для мислення).

За критерієм цілеспрямованості відтворення може бути мимовільним і довільним. При мимовільному відтворенні людина не переслідує спеціальної мети пригадати інформацію. вона «спливає» сама собою, ніби автоматично, без усвідомлюваних зусиль. При цьому мимовільне відтворення не хаотичне, а має зв’язний і вибірковий характер, що пояснюється асоціаціями, які склалися в досвіді, і неусві-домлюваними установками. Стимулами для автоматичного витягання інформації служать образи предметів і явищ, включених у діяльність, думки про них і сенси, що надаються їм суб’єктом. Таким чином, зміст мимовільного відтворення і його спрямованість визначаються самим ходом поточної діяльності. Сама ж діяльність не спрямована на згадування цих предметів або явищ, вони й їх образи тільки супроводжують цю діяльність. Легкість мимовільного відтворення яких-небудь знань (наприклад, професійних, спеціальних) у процесі пізнавальної або практичної діяльності свідчить про те, що ці знання були добре закріплені, систематизовані й осмислені.

У довільному відтворенні людина актуалізує елементи минулого досвіду навмисно. При цьому вона вирішує особливу — репродуктивну задачу і використовує спеціальні прийоми для витягання інформації з пам’яті. Довільному відтворенню властива вибірковість: людина прагне не відволікшися на випадкові асоціації, які неминуче виникають при будь-якій спробі щось згадати. З великого обсягу своїх знань людина витягає тільки ту їх частину, яка відповідає репродуктивному завданню.

Витягання інформації має характер не стільки репродукції (точної копії того, що запам’яталося), скільки реконструкції (творчо зміненої моделі того, що запам’яталося). Це продемонстрував ще в 1932 році Ф. Бартлет, коли застосував методику повторного відтворення вербального (розповідь) і візуального матеріалу. Досліджуваний слухав розповідь, а потім кілька разів відтворював те, що запам’ятав. Між відтвореннями були п’ятнадцятихвилинні паузи. Відтворений матеріал поступово трансформувався: він ставав усе більш стандартним, таким, що схематизував (тобто наближався до того, що Ф. Бартлет називав «схемою»). Схема — це спосіб творчої організації сприйманої інформації, заснований на всьому минулому досвіді індивіда, що сприяє її ефективному запам’ятовуванню. Окрім мнемічних схем, існують схеми сприйняття, синтаксичні і логічні схеми, схеми переживань і цінностей, схеми соціальної взаємодії. Схеми організовують переробку інформації в різних сферах, пронизують увесь досвід людини.

При відтворенні спостерігаються такі варіанти відступів від оригіналу: 1) один зміст замінюється іншим, схожим за смислом; 2) вносяться доповнення, що виходять за межі оригіналу; 3) спотворюється смисл, зміст оригіналу; 4) скорочуються окремі частини; 5) об’єднуються роз’єднані частини; 6) роз’єднуються частини, які в оригіналі були дані в пов’язаному вигляді; 7) узагальнюється розгорнутий, деталізований матеріал; 8) деталізується і конкретизується стислий матеріал.

Відтворення може бути різним за рівнем складності. На цій підставі виділяються: 1) впізнавання; 2) згадування; 3) пригадування.

Впізнавання — це розпізнання об’єкта, що відбувається при його повторному сприйнятті. У впізнаванні мнемічний і перцептивний процеси поєднані, пам’ять і сприйняття виступають в нерозривній єдності. Впізнавання — генетично більш ранній і порівняно простий прояв відтворення: раніше утворені мнемічні сліди активізуються тут безпосереднім сприйняттям знайомого об’єкта. Нове пред’явлення відомого нам об’єкта пожвавлює старі нервові зв’язки, і ми сприймаємо його як вже знайомий. Механізмом впізнавання є зіставлення відбиваних властивостей об’єкта з образом-ета-лоном, що зберігається в довготривалій пам’яті суб’єкта. Якщо достатня кількість ознак збігається з еталонними, то людина приходить до висновку, що цей об’єкт — «той самий». Тим самим пам’ять відіграє продуктивну роль в організації перцептивного процесу. Ефективність впізнавання тим вища, чим чіткішими є орієнтири пошуку інформації й еталони довготривалої пам’яті. Добре знайомий об’єкт впізнається майже миттєво (за 0,05 с) і не вимагає розгорнутих і послідовних зіставлень об’єкта й еталона.

Впізнавання може бути: 1) повним або неповним; 2) визначеним або невизначеним; 3) істинним або помилковим. При повному впізнаванні об’єкт ідентифікується за всіма ознаками, при неповному — тільки по їх частині (якісь ознаки впізнаються, а якісь — ні). визначеність впізнавання відбиває ту міру упевненості, з якою суб’єкт може заявити, що об’єкт, що впізнався, — «той самий». Існує декілька градацій такої упевненості (від сильних сумнівів — до твердої переконаності в знайомості об’єкта). При істинному впізнаванні за знайомий сприймається такий об’єкт, який дійсно зустрічався людині раніше. Помилкове впізнавання — це впізнання як знайомого такого об’єкта, який сприймається уперше. Помилкове впізнавання може істотно варіювати за ступенем упевненості (від непевного відчуття знайомості — до твердої переконаності в тому, що «це знайомий об’єкт»).

Помилкове впізнавання може відбуватися через вплив емоцій і почуттів, установок, стресу, стомлення, розладів свідомості. При помилковому впізнаванні суб’єкт утруднюється виділити в об’єкті значущу інформацію й орієнтується на другорядні ознаки, які випадково збігаються з ознаками знайомого об’єкта. Особливий варіант порушення розпізнавального процесу — «промах», тобто нездатність упізнати знайомий об’єкт, сприйняття його як нового.

Завдяки пізнаванню те, що зустрічалося раніше, не сприймається людиною як абсолютно нове. Суб’єкт економить час і енергію, оскільки позбавлений необхідності ретельного ознайомлення з такими об’єктами, ситуаціями, подіями. Пізнавання забезпечує спадкоємність сприйняття і поступальний розвиток наших знань про світ.

Згадування — складніший варіант відтворення, при якому уявлення про об’єкт відновлюється у відсутності цього об’єкта. Згадування має, як правило, більш розгорнутий характер. Через відсутність зовнішньої опори особливу значущість набувають розумові операції, внутрішнє промовляння, що допомагають людині згадати інформацію. тим самим у відтворення вплітається, окрім мнемічного і перцептивного процесів, ще і мислення, чим зумовлене посилення реконструктивної функції відтворення. При мимовільному згадуванні інформація відтворюється завдяки асоціаціям, що зв’язують мнемічні образи з образами об’єктів, що сприймаються в певний момент. Якщо згадування відбувається в довільній формі, то людина активно використовує допоміжні прийоми — класифікацію, мнемічні плани, символи і т. ін.

Згадування добре засвоєної інформації відбувається майже миттєво. За короткий проміжок часу мимоволі або довільно людина витягає необхідну інформацію з довготривалої пам’яті і включає її в поточну діяльність. Такі акти згадування включені у функціонування оперативної пам’яті. Проте згадування може бути і тривалим, розгорнутим у часі (наприклад, при підготовці студентом розгорнутої відповіді на іспиті).

Довільне згадування, в процесі якого людині доводиться долати різні труднощі, набуває форми пригадування. Іноді людині доводиться відтворювати свої знання в стані тривоги, емоційної напруги і стресу, в умовах зовнішніх перешкод або внутрішнього особистісного розладу, після неповного і неміцного запам’ятовування тощо. Відтворення у формі пригадування перетворюється на особливу розгорнуту розумову діяльність, успішність якої не гарантована, а сама вона важка, вимагає повного особистісного залучення, великих витрат часу й енергії (як у розповіді А. П. Чехова «Кінське прізвище»). Для ефективного пригадування важливі спеціальні розумові прийоми реконструкції інформації (аналіз, синтез, узагальнення, застосування схем, планів, зовнішніх опор і внутрішніх образів, міркувань і т. ін.).

Спогад — відтворення образів подій минулих років за їх асоціаціями з самим суб’єктом. Відтворення у формі спогадів потрібне для орієнтації людини в часі. Внутрішніми опорами для спогадів виступають певні періоди життя самого суб’єкта («Це було, коли я вчився в школі», «Це відбувалося, коли я служив у армії»), а також події соціального життя («Це сталося за часів перебудови», «Це відбувалося при президентові такому-то»). Образи пам’яті розподіляються за часом, отримують «часову мітку». Завдяки цьому минуле людини наповнюється подіями, набуває суб’єктивної реальності, що існує поряд з об’єктивною реальністю сьогодення. У цьому сенсі спогад — це наша історична пам’ять, у якій відбивається єдність нашої особистої свідомості.

Особливим різновидом спогаду є спогади-спалахи. Вони утворюються у той момент, коли в житті людини відбувається що-небудь надзвичайне, наприклад, вона отримує інформацію про смерть родича, про замах на видного політичного діяча, про масштабну катастрофу. Обов’язковим компонентом реакції на подібні події є особисте потрясіння суб’єкта. Спогад-спалах сильно виділяється з повсякденної рутини особливою якістю (він ніби «живий»). У структуру спогаду-спалаху входять спогад про саму подію і спогад про обставини, за яких людина дізналася про цю подію. До обставин належать такі: а) місце, в якому суб’єкт знаходився, коли почув про новину, що схвилювала його; б) поточна подія, яка була перервана цією новиною; в) джерело інформації, від якого поступило повідомлення; г) емоції, які переживали інші люди, що теж почули про подію; д) емоція у себе (власна реакція на новину); е) наслідки отримання інформації про те, що сталося. Саме ці компоненти спогадів-спалахів відтворювали досліджувані, згадуючи через декілька років про те, як вони почули про вбивство президентів А. Лінкольна, Дж. Кеннеді, про загибель космічного корабля «Чел-ленджер», про терористичні акти 11 вересня 2001 року в США і вибухи будинків у Москві. Характеристиками спога-ду-спалаху (за аналогією з фотоспалахом) є мимовільність (суб’єктивна непереборність), несподіванка, невпорядкованість, стислість. Такий спогад близький до образу сприйняття, в якому збережене положення кожного в мить, коли спрацював «спалах». Проте, на відміну від реальної фотографії, спогад-спалах «упереджений», оскільки відбиває не всі деталі, а тільки такі, які є для суб’єкта значущими. При запам’ятовуванні події людина її оцінює з погляду значущості «наслідків» цієї події для себе, своїх близьких.

На думку У. Найссера, спогад про подію, що «потрясла» особу, будується за законами оповідання (нарративу). Оповідання в нашій культурі містить в собі такі категорії пригадування: «Хто?» + «Що?» + «Коли?» + «Де?» + «Чому?» + «Чим усе це важливо особисто для мене?». Саме вони обов’язково наявні в будь-якому спогаді-спалаху. Особа містить два важливих метакогнітивних утворення — розповідну концепцію суспільних подій («Концепція великої історії») і розповідь про власне життя («Особисту історію», «Концепцію себе в часі»). Механізмом утворення спогаду-спалаху є створення й закріплення в пам’яті (асоціювання, переплетення) концепції суспільних подій і розповіді про власне життя. Те, що сталося у світі (загибель політичного діяча, стихійне лихо, катастрофа тощо), завдяки цьому зв’язку стає життєво важливим, емоційно і мотиваційно значущим для конкретної людини. Завдяки цій асоціації людина знову і знову подумки (у розмовах із собою) і об’єктивно (у розмовах з іншими людьми) повертається до цієї події, шукає в ній якийсь сенс, що розгортається. При цьому смислопо-шукова активність фактично є особливим різновидом повторень пережитої події в пам’яті з глибоким емоційним проникненням в неї й усе більш міцним її запам’ятовуванням. Спогади-спалахи — це «сліди» і одночасно психічні регулювальники такої смислопошукової активності особистості. Ці сліди є своєрідними точками відліку, спираючись на які особистість пов’язує своє життя з ходом історії.

Забування — це процес пам’яті, через який втрачається здатність відтворити раніше отриману інформацію або якусь її частину. Забування зумовлене згасанням і/або стиранням мнемічних слідів. Забування — важлива ланка саморегульованої мнемічної системи, закономірний процес, важливість якого стає очевидною в тих випадках, коли людина хоче забути про неприємні, травматичні події. Процес забування — еволюційно вироблене доцільне явище, що забезпечує ефективну роботу пам’яті. Забування звільняє людину від незліченної кількості конкретних деталей і полегшує узагальнення інформації.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 29. Приємного читання.