Частина IV. Пізнання

Психологія. Підручник

Тривалість зберігання — це період від надходження інформації до мнемічної системи до моменту її втрати або такого перекручування, яке змінює суть відповідних відомостей.

Точність відтворення — це ступінь відповідності між інформацією, що надійшла до пам’яті (тобто «вхідної») й інформації, відтвореної на «виході». «Фотографічна» точність пам’яті — досить рідкісне явище через активну природу збереження, в ході якого інформація піддається переробці, збагаченню, перекручуванням, трансформаціям різної природи. Велика точність свідчить про загальну ефективність пам’яті суб’єкта. Порушення точності можуть бути зовнішніми (формальними), що полягають у втраті (або отриманні) образом пам’яті яких-небудь сенсорно-перцеп-тивних якостей. Зміст і сутність того, що запам’ятовується при цьому істотно не порушується. Внутрішнє (змістовне) перекручування, навпаки, обов’язково стосується значення того, що запам’ятовується, його особистісного смислу для суб’єкта.

Швидкість відтворення — це швидкість витягу необхідної інформації з пам’яті, вимірювана часом, втраченим на відновлення необхідних відомостей.

Завадостійкість — це здатність пам’яті протистояти зовнішнім і внутрішнім впливам, що перешкоджають повноцінному запам’ятовуванню, зберіганню або відтворенню матеріалу. Чим більше число й інтенсивність перешкод може ігнорувати пам’ять, тим вища її завадостійкість.

Продуктом роботи пам’яті є уявлення. Вони вторинні стосовно відчуттів і сприйняттів, похідні від них. Якщо первинні образи (відчуття й сприйняття) існують у момент впливу подразників на наші органи почуттів, то вторинні образи (уявлення) продовжують зберігатися у свідомості й після припинення дії подразників.

Уявленням властиві: 1) узагальненість (відсутність більшості конкретних деталей, схематичність); 2) менша (в порівнянні з перцептивними образами) виразність; 3) менша яскравість; 4) модальність (зорова, слухова, дотикова, рухова, нюхова, смакова, больова й т. ін.).

Будучи продуктом переробки сенсорно-перцептивної інформації в пам’яті (і в уяві), уявлення стають матеріалом для образного мислення. Через уявлення первинні образи (відчуття й сприйняття) пов’язані з поняттями. Вторинні образи, в яких відбиті конкретні предмети і явища, прийнято називати одиничними уявленнями. Вони несуть інформацію про особливе, властиве конкретному предмету, явищу. У загальних уявленнях відбиваються класи подібних між собою об’єктів. такі уявлення інформують про загальні особливості групи предметів, об’єднаних за якої-небудь ознакою.

Якщо виникнення вторинного образу є наслідком спонтанної активності психіки людини, то в цьому випадку говорять про мимовільне уявлення. Створення мимовільного уявлення не є спеціальною метою діяльності. Якщо ж людина створює уявлення навмисно, то воно є довільним.

Уявлення класифікуються також і за критерієм виду психічної активності, продуктом якої вони є і яку обслуговують. Так виділяються: 1) сенсорні (образи синього, холодного, солодкого й т. ін.), 2) перцептивні (образи автомобіля, книги, банана тощо), 3) емоційні (образи пережитих станів радості, суму, переляку, натхнення та ін.); 4) рухові (образи спортивних, трудових, танцювальних рухів, образи бігу, плавання, ходьби тощо); 5) розумові (образи проблемних ситуацій, розумових завдань, гіпотез, міркувань, здогадів і т. ін.), 6) мовні (образи слів, фраз із їхнім значенням і смислом).

Термін «уявлення» має вузьке й широке тлумачення. У вузькому значенні образ — це психічне явище, що будується на основі сенсорної й перцептивної інформації про об’єкт і зовнішні характеристики, що його відбивають. У широкому значенні образ, уявлення — це психічний конструкт, що є продуктом (і регулятором) будь-якого виду психічної активності (не тільки сенсорно-перцептивного пізнання, але й інтелектуального пошуку, емоційних переживань, вольового напруження, проявів психомоторики).


13.2. Класифікації видів пам’яті 


За генетичними аспектами виділяють видову, індивідуально-видову й індивідуальну (прижиттєву) пам’ять.

Видова (генетична, спадкоємна) пам’ять — це система процесів отримання, зберігання й реалізації спадкоємної інформації, що кодується в молекулах ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти). Молекули ДНК утворюють хромосоми — стійкі структури з переробки й зберігання спадкоємної інформації. Видова пам’ять визначає генетично обумовлені форми поведінки — інстинкти й безумовні рефлекси. від неї залежать особливості анатомії й фізіології організму (забарвлення волосся, шкіри, форма органів тіла, стійкі характеристики морфологічної й біохімічної конституції, властивості нервової системи й т. ін.). На думку деяких герон-топсихологів, видова пам’ять може містити інформацію, що визначає тривалість життя конкретного організму.

Надійність видової пам’яті й стабільність інформації, що зберігається в ній, зумовлені стійкістю ДНК до дії факторів, що травмують. Молекули ДНК мають великі резерви самовідновлення й виправлення ушкоджень. Проте зміни генетичної інформації (мутації) можливі. Вони можуть відбуватися під потужним впливом специфічних факторів (мутагенів). Формування генетичної пам’яті охоплює значні часові періоди існування багатьох поколінь тварин: це тривалий процес накопичення досвіду в еволюції біологічного виду. Умови життєдіяльності окремого організму практично не позначаються на видовій інформації.

Психологи розглядають прояви видової пам’яті в основному у зв’язку з аналізом ролі несвідомої психіки в поведінці. Від прогресу в дослідженнях цього виду пам’яті багато в чому залежить результат багаторічної дискусії про те, чи є інстинкти в людини.

Індивідуально-видова пам’ять (імпринтинг) — це процеси отримання, збереження й використання інформації про біологічно значимі об’єкти зовнішнього середовища в певні періоди життя індивіда. Ця пам’ять забезпечує миттєву фіксацію значимих об’єктів і встановлення з ними міцних по-ведінкових зв’язків на відносно короткі періоди життя індивіда. Прикладами таких періодів є: 1) постнатальний (від латин. post — «після» + natalis — «той, що відноситься до народження»), 2) шлюбний, 3) окремі етапи у відносинах з однолітками, коли індивід особливо схильний до копіювання нових для нього поведінкових реакцій, та ін. Загальною особливістю цих періодів є їх критичний характер. Від адекватного їх проходження залежить біологічне й соціальне виживання як індивіда, так і виду в цілому. Час можливої ефективної перинатальної (від грецьк. peri — «навколо», «біля» + латин. natalis — «той, що відноситься до народження») дії імпринтингу в різних тварин різний й коливається від кількох годин після народження до декількох тижнів і місяців. У людини імпринтинг спостерігається до 6-місячного віку. Виявляється імпринтинг у рецепторному фіксуванні й запам’ятовуванні найперших предметів, що потрапили в зону сприйняття (зазвичай це предмети, пов’язані з батьками). Тим самим, імпринтинг установлює швидкий і міцний зв’язок дитини з батьками (найчастіше з матір’ю), що значно підвищує її шанси на виживання.

Імпринтинг зазвичай виробляється на об’єкти, що рухаються, але не на статичні. так, каченята, курчата й інші ви-відкові птахи, запам’ятавши перший же об’єкт, що рухається, будуть надалі ходити тільки за ним, навіть якщо це людина, інша тварина або неживий предмет, що рухається.

Імпринтинг займає проміжне положення між індивідуальною й видовою пам’яттю, має їхні ознаки. Подібність імпринтингу до видової пам’яті полягає в його здатності однозначно визначати способи поведінки тварин і людини із представниками виду (мати — дитина, індивід — родичі, зріла особина — майбутній статевій партнер і т. ін.). Ці способи поведінки оптимізують соціальні відносини в співтовариствах тварин і людей в критичні періоди. Імпринтинг так само невідворотний у своїх проявах, як спадкоємна пам’ять. він міцний і не ушкоджується під впливом перешкод, часу.

У тім, що індивід, якій переживає імпринтинг, здобуває інформацію, що раніше не зустрічалася в представників його виду (і яка пов’язана з конкретним біологічно значимим об’єктом), полягає подібність імпринтингу до індивідуальної пам’яті. Як і індивідуальна пам’ять, імпринтинг не запрограмований на все життя.

Імпринтинг як вид пам’яті характеризується такими особливостями: 1) тимчасовий (минущий) характер слідів; по-ведінкові реакції, що сформувалися й діють протягом певного життєвого періоду (від кількох тижнів до декількох місяців); 2) запам’ятовування інформації після одноразового її пред’явлення; при цьому виникає стійкий образ предмета, що не має потреби в підкріпленні повтореннями; зв’язок з об’єктом установлюється один раз і на весь необхідний (критичний) період; 3) незворотність відбитого образу й реакції на об’єкт, що запам’ятався; 4) запам’ятовуються перші подразники, а не подальші; вирішальним фактором фіксації є не сила або новизна подразника, а його першість у часі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 21. Приємного читання.