Розділ «Частина IV. Пізнання»

Якщо виникнення вторинного образу є наслідком спонтанної активності психіки людини, то в цьому випадку говорять про мимовільне уявлення. Створення мимовільного уявлення не є спеціальною метою діяльності. Якщо ж людина створює уявлення навмисно, то воно є довільним.

Уявлення класифікуються також і за критерієм виду психічної активності, продуктом якої вони є і яку обслуговують. Так виділяються: 1) сенсорні (образи синього, холодного, солодкого й т. ін.), 2) перцептивні (образи автомобіля, книги, банана тощо), 3) емоційні (образи пережитих станів радості, суму, переляку, натхнення та ін.); 4) рухові (образи спортивних, трудових, танцювальних рухів, образи бігу, плавання, ходьби тощо); 5) розумові (образи проблемних ситуацій, розумових завдань, гіпотез, міркувань, здогадів і т. ін.), 6) мовні (образи слів, фраз із їхнім значенням і смислом).

Термін «уявлення» має вузьке й широке тлумачення. У вузькому значенні образ — це психічне явище, що будується на основі сенсорної й перцептивної інформації про об’єкт і зовнішні характеристики, що його відбивають. У широкому значенні образ, уявлення — це психічний конструкт, що є продуктом (і регулятором) будь-якого виду психічної активності (не тільки сенсорно-перцептивного пізнання, але й інтелектуального пошуку, емоційних переживань, вольового напруження, проявів психомоторики).

13.2. Класифікації видів пам’яті 

За генетичними аспектами виділяють видову, індивідуально-видову й індивідуальну (прижиттєву) пам’ять.

Видова (генетична, спадкоємна) пам’ять — це система процесів отримання, зберігання й реалізації спадкоємної інформації, що кодується в молекулах ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти). Молекули ДНК утворюють хромосоми — стійкі структури з переробки й зберігання спадкоємної інформації. Видова пам’ять визначає генетично обумовлені форми поведінки — інстинкти й безумовні рефлекси. від неї залежать особливості анатомії й фізіології організму (забарвлення волосся, шкіри, форма органів тіла, стійкі характеристики морфологічної й біохімічної конституції, властивості нервової системи й т. ін.). На думку деяких герон-топсихологів, видова пам’ять може містити інформацію, що визначає тривалість життя конкретного організму.

Надійність видової пам’яті й стабільність інформації, що зберігається в ній, зумовлені стійкістю ДНК до дії факторів, що травмують. Молекули ДНК мають великі резерви самовідновлення й виправлення ушкоджень. Проте зміни генетичної інформації (мутації) можливі. Вони можуть відбуватися під потужним впливом специфічних факторів (мутагенів). Формування генетичної пам’яті охоплює значні часові періоди існування багатьох поколінь тварин: це тривалий процес накопичення досвіду в еволюції біологічного виду. Умови життєдіяльності окремого організму практично не позначаються на видовій інформації.

Психологи розглядають прояви видової пам’яті в основному у зв’язку з аналізом ролі несвідомої психіки в поведінці. Від прогресу в дослідженнях цього виду пам’яті багато в чому залежить результат багаторічної дискусії про те, чи є інстинкти в людини.

Індивідуально-видова пам’ять (імпринтинг) — це процеси отримання, збереження й використання інформації про біологічно значимі об’єкти зовнішнього середовища в певні періоди життя індивіда. Ця пам’ять забезпечує миттєву фіксацію значимих об’єктів і встановлення з ними міцних по-ведінкових зв’язків на відносно короткі періоди життя індивіда. Прикладами таких періодів є: 1) постнатальний (від латин. post — «після» + natalis — «той, що відноситься до народження»), 2) шлюбний, 3) окремі етапи у відносинах з однолітками, коли індивід особливо схильний до копіювання нових для нього поведінкових реакцій, та ін. Загальною особливістю цих періодів є їх критичний характер. Від адекватного їх проходження залежить біологічне й соціальне виживання як індивіда, так і виду в цілому. Час можливої ефективної перинатальної (від грецьк. peri — «навколо», «біля» + латин. natalis — «той, що відноситься до народження») дії імпринтингу в різних тварин різний й коливається від кількох годин після народження до декількох тижнів і місяців. У людини імпринтинг спостерігається до 6-місячного віку. Виявляється імпринтинг у рецепторному фіксуванні й запам’ятовуванні найперших предметів, що потрапили в зону сприйняття (зазвичай це предмети, пов’язані з батьками). Тим самим, імпринтинг установлює швидкий і міцний зв’язок дитини з батьками (найчастіше з матір’ю), що значно підвищує її шанси на виживання.

Імпринтинг зазвичай виробляється на об’єкти, що рухаються, але не на статичні. так, каченята, курчата й інші ви-відкові птахи, запам’ятавши перший же об’єкт, що рухається, будуть надалі ходити тільки за ним, навіть якщо це людина, інша тварина або неживий предмет, що рухається.

Імпринтинг займає проміжне положення між індивідуальною й видовою пам’яттю, має їхні ознаки. Подібність імпринтингу до видової пам’яті полягає в його здатності однозначно визначати способи поведінки тварин і людини із представниками виду (мати — дитина, індивід — родичі, зріла особина — майбутній статевій партнер і т. ін.). Ці способи поведінки оптимізують соціальні відносини в співтовариствах тварин і людей в критичні періоди. Імпринтинг так само невідворотний у своїх проявах, як спадкоємна пам’ять. він міцний і не ушкоджується під впливом перешкод, часу.

У тім, що індивід, якій переживає імпринтинг, здобуває інформацію, що раніше не зустрічалася в представників його виду (і яка пов’язана з конкретним біологічно значимим об’єктом), полягає подібність імпринтингу до індивідуальної пам’яті. Як і індивідуальна пам’ять, імпринтинг не запрограмований на все життя.

Імпринтинг як вид пам’яті характеризується такими особливостями: 1) тимчасовий (минущий) характер слідів; по-ведінкові реакції, що сформувалися й діють протягом певного життєвого періоду (від кількох тижнів до декількох місяців); 2) запам’ятовування інформації після одноразового її пред’явлення; при цьому виникає стійкий образ предмета, що не має потреби в підкріпленні повтореннями; зв’язок з об’єктом установлюється один раз і на весь необхідний (критичний) період; 3) незворотність відбитого образу й реакції на об’єкт, що запам’ятався; 4) запам’ятовуються перші подразники, а не подальші; вирішальним фактором фіксації є не сила або новизна подразника, а його першість у часі.

Індивідуальна (прижиттєва) пам’ять — це процеси отримання, зберігання й використання інформації й досвіду, отриманих індивідом протягом його життя (від народження до смерті).

Більша частина психологічних досліджень пам’яті присвячена цьому її виду. Наведені нижче класифікації відбивають різноманіття проявів саме індивідуальної пам’яті.

Активність людини реалізується в декількох основних формах — моториці, переживанні, образному відображенні дійсності, розумових актах. Продукти цих процесів фіксуються в пам’яті. Вони ж виступають і в ролі регуляторів мотор-них, сенсорно-перцептивних та інтелектуальних актів, емоційних переживань. відповідні види пам’яті одержали назву рухової, емоційної, образної й словесно-логічної пам’яті.

Рухова (моторна) пам’ять у людини проявляється раніше інших видів. Рухова пам’ять утворює основу всіх практичних навичок (трудових, спортивних, локомоторних, письмових, усного мовлення тощо). Одиницею запам’ятовування й зберігання інформації в руховій пам’яті є моторна програма. При її актуалізації від мозку до периферії (м’язових волокон) надходить система керуючих сигналів, у яких закодовані інтенсивність, траєкторія, тривалість, ритм і інші характеристики рухів великих м’язів рук, ніг, м’язів обличчя, дрібних м’язів кистей рук і пальців, артикуляційних м’язів, м’язів очей та ін. Кінестетичні відчуття, що виникають у процесі здійснення рухів і дій, запам’ятовуються в миттєвій моторній пам’яті і як «свіжі сліди» оперативно використовуються для внесення коректив у довготривалу моторну програму.

Рухова пам’ять бере участь у підтримці положення тіла в просторі, певної пози. У ній зберігаються основні образи й програми рухів частин тіла (як великих, розгонистих, так і дрібних, маніпулятивних). На основі інформації рухової пам’яті конкретна моторна програма тієї або іншої практичної дії формується ніби заново, згідно характеру рухової задачі, що виникла перед людиною. Сутність і характер рухової задачі відкривається людині в процесі взаємодії із ситуацією, її сприйняття й дослідження, встановлення її особистісного змісту. Тому в процесі підготовки моторної програми рухова пам’ять тісно взаємодіє з образною, емоційною й словесно-логічною пам’яттю, інтегрує всі форми досвіду.

Емоційна пам ’ять — це фіксація, збереження, трансформація й наступне відтворення певних почуттєвих станів людини. У цих станах закодоване її ставлення до різних аспектів і елементів зовнішнього й внутрішнього світу (об’єктів, подій, ситуацій, людей, зовнішності, статусу, особистісних якостей і здібностей самого суб’єкта). Коди емоційної інформації будуються у двійковій системі оцінок («приємно/ неприємно», «корисно/шкідливо», «так/ні»), тобто представлені в емоційній пам’яті у суб’єктивно-смисловій формі. У взаємозв’язку з об’єктивними кодами образної, словесної й моторної пам’яті вони забезпечують інформаційну основу діяльності людини.

Мнемічна одиниця емоційної пам’яті («емоційний слід») являє собою афективно-когнітивну структуру (емоційний образ), що складається, як мінімум, з двох взаємозалежних компонентів: 1) когнітивної моделі «об’єкта, що хвилює» і 2) ставлення людини до цього об’єкта (у ставленні закодований зв’язок об’єкта з потребами й мотивами особистості). Ставлення до об’єкта відкривається суб’єктові зсередини у формі «афективного хвилювання», тобто емоційного переживання.