Розділ «Частина IV. Пізнання»

12. Общая психология. В 7 т.: учебник для студентов высш. учеб. заведений / под ред. Б. С. Братуся. — Т. 4. Внимание / М. В. Фаликман. — М.: Издательский центр «Академия», 2006. — 480 с.

13. Психология внимания / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер и В. Я. Романова. — М.: ЧеРо; Омега-Л, 2005. — 858 с.

14. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — СПб.: Питер Ком, 1999. — 720 с.

15. Увага дитини / упоряд.: С. Максименко, Л. Терлецька,

О. Главник. — К.: Главник, 2004. — 112 с.

Додаткова

1. Бруннер Е. Ю. Лучше, чем супервнимание: Методики диагностики и психокоррекции. — Ростов н/Д: Феникс, 2006. — 316 с.

2. Гальперин П. Я., Кабыльницкая С. Л. Экспериментальное формирование внимания. — М.: Наука, 1974. — 420 с.

3. Гоноболин Ф. Н. Внимание и его воспитание. — М.: Педагогика, 1972. — 160 с.

4. Єльчанінова Т. М. Встановлення формального поняття рівня уваги // Вісник ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. Психологія. — Вип. 14. — Харків: ХНПУ, 2005. — С. 65—70.

5. Заваденко Н. Н. Как понять ребенка: дети с гиперактивностью и дефицитом внимания. — М.: ИД «Школа-Пресс 1», 2001. — 128 с.

6. Леонтьев А. Н. Ощущение, восприятие и внимание детей младшего школьного возраста // Очерки психологии детей (младший школьный возраст) / Л. И. Божович, А. Н. Леонтьев, Н. Г. Морозова, Д. Б. Эльконин; Под ред. А. Н. Леонтьева и Л. И. Божович. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1950. — С. 39—76.

7. Петровский В. А, Черепанова Е. М. Индивидуальные особенности самоконтроля при организации внимания // Вопросы психологии. — 1987. — № 5. — С. 48—56.

8. Политика О. И. Дети с синдромом дефицита внимания и гиперактивностью. — СПб.: Речь, 2005. — 208 с.

9. Страхов И. В. воспитание внимания у школьников. — М.: ГУПи МП РСФСР, 1958. — 128 с.

10. Яновский М. И. внимание как критерий оценки состояния сознания // вопросы психологии. — 2005. — № 6. — С. 91—97.

Розділ 13. Пам’ять

13.1. Визначення й загальна характеристика пам’яті 

Процеси пам’яті поряд із процесами уяви й уваги виконують у психіці об’єднавчу (інтегративну) функцію.

Пам’ять інтегрує всю сукупність знань людини про світ і про себе; увага поєднує суб’єкта з об’єктом в актах пізнання й діяльності; уява зв’язує суб’єкта з його метою, завдяки чому передбачається результат діяльності й можуть бути сплановані способи його досягнення. Переважна спрямованість пам’яті — на минуле, уваги — на сьогодення, а уяви — на майбутнє забезпечують безперервність у часі психічного життя людини.