Розділ «Сан-Франциско»

Я склав йому компанію і ми попрямували до їдальні.

— А що робити з Говардом? — запитав я. — Його розбудити?

— Ні, малий прокинеться пізніше.

Мак, очевидно, хотів зі мною поговорити без присутності хлопця.

— Якби я йому дозволив, він би спав увесь день, — пробурмотів він за сніданком. — Говард — хороший хлопчак, проте, сам розумієш, не надто тямущий.

Мак познайомився із Говардом, двадцятитрирічним лобурякою, півроку тому — і йому стало шкода хлопця. Той утік із дому уже років із десять тому, а його батько — знаний у Детройті банкір — не докладав особливих зусиль для його повернення. Хлопець подався світ за очі, безцільно блукаючи, час від часу виконуючи якісь тимчасові дрібні роботи, іноді жебракуючи, а часом і грабуючи, при цьому умудрившись уникати церков і в’язниць. Ненадовго потрапив до армії, але був звільнений через слабоумство.

Одного дня Мак підібрав його біля вантажівки й «усиновив»: брав із собою у кожну подорож, показував країну, вчив, як пакувати речі у вузли й коробки (а також як говорити й поводитися) і регулярно платив зарплату. Коли після завершення поїздки вони повернулися до Флориди, Говард лишався у його родині у статусі молодшого брата.

Після того, як ми випили по другій чашці кави, Макове миле обличчя спохмурніло:

— Гадаю, він не лишиться зі мною надовго. Може, я і сам не так уже й довго водитиму.

Він пояснив, що кілька тижнів тому потрапив у дивну «аварію»: раптово «вимкнувся» на мить, і вантажівку занесло у поле. Страхування виплатили, втім Мака зобов’язали пройти медичне обстеження. Компанія виступила проти напарника в кабіні, незалежно від результатів обстеження.

Очевидно, Мак боїться, що страхова компанія підозрює: ця «відключка» була наслідком епілепсії, і медогляд поставить крапку в його водійській кар’єрі. Він завбачливо придивився собі хорошу роботу у галузі страхування в Новому Орлеані.

У цю мить зайшов Говард, і Мак одразу ж змінив тему.

Після сніданку Мак із Говардом всілися на залишеній шині й почали жбурляти каміння у дерев’яну підпірку. Ми невиразно й незв’язно обговорювали все підряд, проганяючи м’яку недільну млявість, властиву далекобійникам у цей день тижня. За кілька годин вони знудилися і полізли у вантажівку, щоб ще поспати.

Я витяг із причепа зо два шматки мішковини й умостився позасмагати в оточенні розбитих пляшок, шкірок від сосисок, їстівних запасів, бляшанок з-під пива, презервативів у процесі розкладу і найрізноманітніших подертих і зіжмаканих клаптів паперу: то тут, то там стеблинки дикої цибулі й люцерни пробивалися крізь кругляки.

Лежачи так, між дрімотою та писанням, я часто повертався думками до їжі. Позаду мене у пилюці копирсалися зо два десятки курчат, на яких я із тужливим зітханням час від часу позирав: перед тим Мак помахав у їхній бік «другом далекобійника» (автоматичною зброєю, що на вигляд була цілком справною) зі словами:

— Сьогодні птиця на вечерю! — і мило захихотів.

Приблизно щогодини я вставав, щоб розпрямити ноги й заправитися у кафе чотирма порціями кави й морозивом із чорним горіхом, підводячи загальну їх кількість до двадцяти восьми й семи відповідно.

Немало візитів здійснив я і до нічліжної вбиральні, потерпаючи від діареї, що обпікала мені нутрощі: напередодні скуштував Макового перцю чилі.

У туалеті — п’ять автоматів із продажу презервативів — цікавий приклад того, як комерційні інтереси тиснуть на людину навіть у найінтимніших сферах. Вартість цих прекрасних штучок («скручені за допомогою електроніки, запаяні у целофан, гнучкі, чутливі та прозорі» — так їх екзальтовано охарактеризували) — півдолара за три презервативи, але цей напис неоковирно перековерзували, і він виглядав як «лялечку за три».[139] Також там знаходилася машина «Подовження», з якої можна було отримати знеболювальну мазь, що, як зазначалося, «сприяла запобіганню передчасному оргазму». Проте Джон, білявий донжуан, який, виявляється, може розповісти про секс усе, що завгодно, стверджує, що набагато краще користуватися маззю від геморою. «Подовження» аж надто сильне — ніколи не розумієш, відчув ти оргазм чи ні.

Під вечір Мак раптом заявив, що ми лишаємося у «Мандрах щасливця» ще на одну ніч. На його обличчі грала вдоволена, підкреслено таємнича усмішка — немає сумнівів, що він домовився зі С’ю чи Нелл про нічне усамітнення у водійській кабіні. Говард у цій інтригуючій атмосфері поводився, як збуджений песик. Я підозрював (і Мак це підтвердив), що попри позірну хоробрість він ще ніколи не кохався з дівчиною. Насправді Мак часом приводив йому дівуль, проте Говард, такий горластий, коли йдеться про уявні здобутки, стає боязким і незграбним, стикаючись із дійсністю, тож весь задум постійно провалювався в останню мить.