Розділ «Сан-Франциско»

— Гадаєш, ми нічогенький тандем, еге ж?

— Там буде видно, — відповів я. — А як далеко ви мене довезете?

— На край світу, в усякому разі до Нью-Йорка. Прибудемо туди у вівторок, може, у середу.

Він знову занурився у мовчанку.

Ми подолали ще кілька кілометрів. Аж раптом він запитав:

— Чув колись про Бессемерівський процес?[131]

— Так, — відповів я. — Ми «проводили» його на хімії у школі.

— А про Джона Генрі,[132] сталевого темношкірого молотобійника? Він жив якраз тут. Винахідники машини, що заганяла сталеві бури в русло ріки, говорили, що люди самі ніколи  б із цим не впоралися. Проте темношкірі побилися об заклад і привели найсильнішого серед них, Джона Генрі. Подейкують, що він мав отакенні м’язи на руках — понад 50 сантиметрів в обхваті! Він тримав по молоту в кожній руці й загнав сотню бурів швидше за їхню машину. А тоді ліг і помер. Отак-то! Це країна сталі!

Нас оточували склади брухту, аварійні тягачі, залізничні під’їзні колії й плавильні заводи. У повітрі відлунювало брязкання сталі, так наче весь Бессемер[133] був величезною кузнею чи заводом зброї. Високі димарі увінчані язиками полум’я, що з оглушливим тріском вивергалося з розташованих під ними печей.

Я лише раз у житті бачив місто, освітлене полум’ям — мені тоді було сім років, а тим містом був Лондон під час бліцу 1940-го.[134]

Обговоривши Бессемер і Бірмінґем, Мак почав відверто розповідати про себе.

Вантажівку він придбав, сплативши перший внесок у розмірі 500 доларів і решту — 20 тисяч доларів — упродовж року. Мак міг перевозити до 17,7 тисячі кілограмів вантажу та їздив по всіх усюдах: Канада, Штати, Мексика — аби були пристойні дороги й можливість заробляти гроші. Упродовж десятигодинного робочого дня він у середньому проїжджав 650 кілометрів. Долати більше за одним присідом було заборонено законом, але цю заборону часто порушували. Мак займається нерегулярними перевезеннями вже понад дванадцять років, а разом із Говардом катається лише півроку. Йому тридцять два, він із Флориди, має дружину та двох дітей. За його словами, заробляє 35 тисяч доларів на рік.

У дванадцятирічному віці Мак утік зі школи і, будучи з вигляду старшим, ніж є насправді, влаштувався комівояжером. У сімнадцять поповнив ряди поліції, а у двадцять став непоганим фахівцем із вогнепальної зброї. Того ж року він потрапив у стрілянину й дивом уникнув прицільного пострілу в обличчя. Після цього витримка полишила його, і Мак перекваліфікувався на вантажні перевезення, хоча ще й досі був почесним членом поліції Флориди, на знак чого щороку отримував по долару.

Чи потрапляв я колись у стрілянину, поцікавився Мак. Ні. Він же навіть не міг згадати усі, у які сам потрапляв — не лише як поліціянт, але і як водій. Якби я мав бажання перевірити, то знайшов би просто у нього під сидінням «друга далекобійника» — вони не виїжджали в дорогу без рушниці. Хоча у беззбройній бійці найкращою зброєю був фортепіанний дріт. Варто лише обвити ним шию супротивника — і той уже нічого не вдіє. Трохи зусиль — і голова відпадає, це так просто, як різати сир! Вдоволення у його голосі було важко з чимось сплутати.

У вантажівках він перевозив що завгодно — від динаміту до опунцій,[135] але зараз зосередився на транспортуванні меблів, попри те, що сюди може входити все, що тільки може тримати людина у себе вдома. У нього «на борту» було начиння сімнадцяти осель, включно з гирями на сумарну вагу понад 300 кілограмів (вони належали якомусь атлету, який виїжджав із Флориди), великим піаніно, виготовленим у Німеччині (за запевненнями, це була найкраща річ із тих, що там були), десятьма телевізорами (один із них вони минулого вечора витягли й увімкнули під час зупинки у придорожньому кафе) і старовинним ліжком із балдахіном, що прямувало до Філадельфії. За бажання, я міг у будь-який час на ньому поспати.

Згадка про ліжко викликала в нього ностальгійну усмішку, й він почав розповідати про свої подвиги на сексуальній ниві. Здавалося, що будь-де й будь-коли він здобував приголомшливий успіх, та особливе місце у його почуттях належало чотирьом жінкам: дівчині з Лос-Анджелеса, яка колись таємно втекла з ним на цій вантажівці, двом незаміжнім леді у Вірджинії, які роками осипали його одягом та грошима, а він спав із ними обома, і німфоманці у Мехіко, яка могла переспати з двадцятьма за ніч і все одно залишитися вкрай незадоволеною.

Відповідно до того, як він розпалювався, нерішучість остаточно його полишила, і тепер переді мною поставав Майстер Сексу і Вигадник у повному розквіті сил. Просто дар Божий для самотніх жінок.

Під час цієї оповідки Говард, який лежав у якомусь заціпенінні, нашорошив вуха й почав проявляти перші ознаки пожвавлення. Зауваживши це, Мак спершу підігрував його зацікавленості, а потім почав добродушно піддражнювати хлопця: буцім, того вечора він збирається усамітнитися в кабіні з дівчиною і замкне Говарда у кузові, але якось, якщо хлопець буде виявляти незадоволення, він здобуде справжню розпусницю (він вимовляв це як «розпу-у-усницю») і для нього.

Говард нетямився і шаленів, задихаючись від збудження, і зрештою зі злістю кинувся до Мака.

Доки вони напівагресивно-напівжартома борюкалися у кабіні, кермо несамовито стрясалося, і величезна вантажівка страхітливо хилиталася по трасі.