Утім поміж глузливими шпичаками Мак невимушено займався хлопцевою освітою:
— Говарде, яка столиця Алабами?
— Монтґомері, ти, брудний сучий сину!
— Ага, правильно. Найбільші міста не завжди стають столицями штатів. А оці дерева — це пекани,[136] осьо, дивися!
— Та пішов ти, мені начхати! — пробурмотів Говард, але все одно витягнув шию, щоб подивитися.
За годину ми під’їхали до придорожнього кафе десь в алабамських нетрях, оскільки Мак запланував, що тут ми лишимося на ночівлю: воно називалося «Мандри щасливця».
Ми зайшли всередину по каву. Мак умостився, рішуче налаштувавшись і далі розважати мене «кумедними історіями», яких він мав у запасі жахливо нескінченну кількість і які поступалися його власному життєвому досвіду. Виконавши цей дружній обов’язок, він подався до натовпу, що зібрався навколо музичного автомату.
Суботніми вечорами далекобійники завжди збираються довкола музичних автоматів і конче намагаються саме у той час встигнути до придорожніх кафе. Зокрема, автомат у «Мандрах щасливця» є особливо популярним, оскільки має чудову колекцію пісень, тих дорожніх епопей, що їх так люблять водії: грубих, соромітних, смутних чи мрійливих, але незмінно енергійних і ритмічних, сповнених особливого емоційного піднесення, яке наповнює чарівністю саму поезію руху й нескінченних доріг.
Далекобійники, як правило, натури відлюдькуваті. Але часом — скажімо, у такого штибу придорожніх кафе, слухаючи якийсь до болю знайомий запис, що виривається з динаміків музичного автомата — вони починають ворушитися, без зайвих слів чи дій раптово перетворюючись із млявого натовпу на горду спільноту: кожен із них — ще безіменний, випадковий попутник — усвідомлює свою солідарність із тими, хто довкола, а також із тими, про кого йдеться у піснях.
Цього вечора Мака та Говарда, як і всіх інших, охопив захват та гордість, і вони мимоволі полишили межі своїх «я», занурившись у позачасові мріяння.
Близько опівночі Мак різко сіпнувся, а тоді смикнув Говарда за комір.
— Добренько, друже, — сказав він. — Треба нам знайти, де подрімати. Хочеш перед сном прочитати молитву далекобійника?
Він витягнув із записника зіжмакану картку й простягнув мені. Розгладивши її, я прочитав уголос:
Дай, Боже, сил проїхать цей маршрут
За США валюту — не до розваг нам тут.
Щоб шини не здувались на ходу,
І з двигуном було все до ладу.
Щоб зважування й КТШ[137] пройшов,
МС[138] щоб відпустив мене й пішов.
Хто ледь повзе — то іншим хай шляхом,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стрімголов. Історія одного життя» автора Сакс Олівер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сан-Франциско“ на сторінці 6. Приємного читання.