Проте у випадку, коли кілька підозрюваних перебувають під вартою, зупинити все провадження просто неможливо, бо правовідносини слідчого й інших підозрюваних не зупиняються і мають інтенсивний характер (арештований заявляє відвід експерту, подає клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи, висловлює бажання дати показання тощо), а з іншого боку, у такому провадженні продовжує спливати строк тримання під вартою. Тому питання вирішується однозначно: кримінальне провадження щодо підозрюваних, які переховуються від розслідування і суду, виділяється, а стосовно інших закінчується в традиційному порядку. Якщо після зупинення справи розшукуваних обвинувачених буде знайдено, справа може бути, якщо це можливо, знову об'єднана в одне провадження.
Стосовно умов, за яких та або інша особа може бути віднесена до категорії таких, що укриваються від розслідування, у юридичній літературі немає єдиної думки. Розшук обвинуваченого здійснюється за допомогою оперативно-розшукових дій оперативних підрозділів та адміністративно-правових дій уповноважених на те осіб. Слідчий має право робити запити, вимагати довідки, давати окремі доручення та отримувати інформацію з питань, що його цікавлять.
Особа визнається такою, що переховується від розслідування і суду, якщо встановлено, що вона живе під чужим прізвищем або взагалі без документів, систематично переїжджає з місця на місце тощо. У даному випадку переховування підозрюваного від розслідування і суду характеризується колом ознак, які дають підстави думати, що особа ухиляється від кримінальної відповідальності. Однак факти, відірвані від цілей і мотивів, якими керувалася особа, здійснюючи ту чи іншу дію, не завжди дають можливість точно визначити, переховується ця особа від розслідування, чи ні.
Необхідно встановити, що зміна місця проживання, використання особою підроблених документів було з єдиною метою - уникнути кримінальної відповідальності, сховатися від розслідування і суду.
Ухилення від кримінальної відповідальності може здійснюватися в різних формах: таємна зміна місця проживання, проживання за підробленими документами, без документів, без прописки тощо. Усе це характеризує стан обвинуваченого як нелегальний. Отже, особою, яка переховується від розслідування і суду, визнається той, хто, усвідомлюючи можливість притягнення до кримінальної відповідальності, навмисне вживає заходів, що ускладнюють виявлення його місцезнаходження органами досудового розслідування.
До обставин, що перешкоджають встановленню місця перебування підслідного і не пов'язані з його навмисним ухиленням від кримінальної відповідальності, відносяться: смерть внаслідок старості, тривалої хронічної хвороби, раптова смерть, самогубство або нещасний випадок зі смертельним наслідком, коли особистість померлих залишається невідомою. Сюди варто віднести і такі ситуації, коли людина жива, але встановити її місцезнаходження важко через хворобливий стан обвинуваченого. Сам він позбавлений можливості повідомити про себе які-небудь відомості, а документів, що посвідчують його особистість, немає.
Таким чином, підозрюваний, який не вживає свідомих, активних заходів до ухилення від кримінальної відповідальності, не може розглядатися як особа, яка переховується від розслідування і суду. До цієї категорії належать також особи, які після здійснення злочину змінили місце проживання з дотриманням правил реєстрації, або після закінчення служби в армії.
Перед тим як оголосити розшук підозрюваного, який переховується від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, слідчий повинен вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження. Якщо в результаті вжитих заходів місцезнаходження підозрюваного встановити не вдалося, оголошується його розшук. До матеріалів досудового розслідування додаються документи, які свідчать про те, що підозрюваний переховується і його місцезнаходження невідоме, а саме: підтвердження про отримання підозрюваним повістки про виклик (ст. 133 КПК України); постанова про привід підозрюваного і результати її виконання (відповідно до вимог ст.ст. 140-143 КПК України); протоколи допитів, інших слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій, які було проведено з метою встановлення місцезнаходження підозрюваного; довідки (з місця роботи, навчання, паспортної служби, військкомату, прикордонної служби, медичного закладу) тощо.
Оголошення розшуку підозрюваного здійснюється шляхом винесення слідчим або прокурором відповідної постанови. Якщо досудове розслідування не зупиняється, складається окрема постанова про оголошення розшуку підозрюваного. Постанова складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної. У вступній частині зазначаються: назва постанови, дата і місце її складення, посада, спеціальне звання (класний чин), прізвище та ініціали службової особи, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, найменування кримінального провадження; в описовій - викладаються всі обставини кримінального правопорушення та його правова кваліфікація, відомості про підозрюваного, його зв'язки і місця можливого перебування, а також дані про те, що він переховується від органів досудового розслідування; у резолютивній - констатуються прийняті рішення: про оголошення розшуку підозрюваного, про обрання щодо нього запобіжного заходу, про доручення розшуку оперативним підрозділам тощо.
Якщо одночасно з оголошенням розшуку підозрюваного досудове розслідування зупиняється відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України, то про розшук підозрюваного вказується в постанові про зупинення досудового розслідування.
Відомості про оголошення та орган, якому доручається його здійснення, негайно вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку, передбаченому КПК України та Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 року № 69.
Розшук підозрюваного може здійснюватися особисто слідчим або доручатися оперативним підрозділам, перелік яких передбачено у ст. 41 КПК України. Про це слідчий зазначає в постанові про оголошення розшуку. Порядок розшуку підозрюваного на підставі постанови слідчого і доручення про розшук здійснюється оперативними підрозділами згідно з відомчими нормативно-правовими актами.
З метою розшуку підозрюваного можуть проводитися негласні слідчі (розшукові) дії в порядку, передбаченому ст.ст. 246-275 КПК України, а також оперативно-розшукові заходи.
При встановленні місцезнаходження підозрюваного, який переховувався від органів досудового розслідування, службові особи оперативних підрозділів вживають заходів щодо його затримання та доставлення до місця, де здійснюється кримінальне провадження.
Слідчий також має право через пресу, радіо й телебачення звертатись в особливо важливих випадках до населення по допомогу в розшуку підозрюваного та з пропозиціями повідомляти будь-яку інформацію, яка стосується справи.
Для забезпечення результативності оперативних заходів слідчий може знайомити оперативного працівника з матеріалами кримінального провадження. Слідчий та оперативний працівник забезпечують об'єктивну перевірку й реалізацію оперативної інформації в ході розслідування провадження, несуть відповідальність за розголошення джерел та способів її отримання. Матеріали кримінального провадження можуть розголошуватись тільки з дозволу слідчого. Оперативний працівник самостійний у виборі засобів і методів оперативної роботи і не має права втручатися в процесуальну діяльність слідчого.
Зазначимо, що зупинення досудового розслідування у зв'язку з тим, що місцезнаходження підозрюваного невідоме, свідчить про невиконання завдань кримінального провадження, оскільки особу, що вчинила кримінальне правопорушення, встановлено, але юридичної відповідальності, передбаченої кримінальним законом, не настало, а кримінальне правопорушення цілком слушно вважається нерозкритим. Тому питання активної процесуальної діяльності слідчого щодо організації розшуку підозрюваного є актуальними.
Зупинення досудового розслідування, коли місцезнаходження підозрюваного невідоме, в науці кримінального процесу має два смислові значення. По-перше, це певний етап у розслідуванні кримінального провадження, на якому припиняється перебіг строку розслідування і кримінальний процес в цілому, коли за зупиненим провадженням не можна проводити будь-які слідчі та процесуальні дії. По-друге, зупинення досудового розслідування - це правовий інститут (юридичний факт), коли необхідно зробити тимчасову перерву у провадженні у справі зважаючи на неможливість закінчення розслідування в установленому законом порядку.
Зрозуміло, обсяг і характер вжитих заходів обумовлюються конкретними обставинами провадження і реальними можливостями, які мають органи розслідування. Проте найбільш поширеною в юридичній літературі є думка про те, що зупинення досудового розслідування - це вимушена перерва в провадженні розслідування через об'єктивні й суб'єктивні причини внаслідок неможливості його провадження за передбаченими у законі підставами. Отже, сутністю зупинення досудового розслідування ключовим словом є "перерва" - це проміжок часу, певний відрізок, який може бути коротким або досить тривалим і навіть продовжуватись з розшуку підозрюваного до закінчення строків давності.
Слідчий, отримавши повідомлення про затримання або знайдення розшукуваного підозрюваного, виносить постанову про відновлення досудового розслідування та провадить необхідні слідчі дії, забезпечуючи право обвинуваченого на захист. Досудове розслідування може бути відновлено за необхідності і без факту затримання підозрюваного.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Актуальні питання кримінального процесу України» автора Блажівський Є.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання підстав зупинення досудового розслідування“ на сторінці 4. Приємного читання.
