Розділ 6. Злочин із похідними наслідками

Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація

Наразі в судовій практиці існують певні напрацювання щодо тлумачення змісту похідних наслідків, які визначені через оціночні поняття в окремих злочинах з похідними наслідками Наприклад, згідно з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» особливо тяжкими наслідками, передбаченими ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК можуть бути визнані, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний із стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є не безпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом[334].

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 10 грудня 2004 р № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» вказується, що під тяжкими наслідками в ч. 2 ст. 245, ч. 2 ст. 252 КК слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об’єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об'єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах, тощо[335].

Тяжкими наслідками при перевищенні влади або службових повноважень (ч. 3 ст. 365 КК), згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», визнаються заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, або смерті, доведення його до самогубства, спричинення матеріальних збитків, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство, створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви, тощо[336].

Отже, вважаємо, що завдяки судовій практиці і роз’ясненням вищої судової інстанції цілком можливо нейтралізувати негативні якості оціночних понять, уніфікувати їх зміст і тим самим уникнути помилок при кваліфікації злочинів.

4. Матеріальний склад злочинів із похідними наслідками і наявність опосередкованого причинного зв'язку. Усі злочини з похідними наслідками мають матеріальний склад, а тому встановлення причинного зв'язку в них є обов'язковим. Однак з'ясування особливостей співвідношення діяння і наслідків у їх складах призводять до висновку, що встановленню підлягає не тільки причинний зв’язок між діянням і основним (прямим, найближчим) наслідком, а й зв'язок між діянням і наслідком додатковим (похідним, віддаленим).

Причинний зв'язок у першій із зазначених ланок є прямим або безпосереднім[337]. Щодо діяння і додаткового (похідного) наслідку слід говорити про опосередкований причинний зв'язок. При його встановленні потрібно визначити: а) наявність безпосереднього зв'язку між діянням і основним (прямим) наслідком: б) передування в часі прямого наслідку щодо похідного наслідку: в) обумовленість похідного наслідку прямим наслідком; г) реальну можливість настання похідного наслідку внаслідок спричинення основного (прямого) наслідку. Як бачимо, в зазначеному випадку спрацьовує правило «причина причини є причиною спричинення» (causa causae est causa causati), що визначає сутність опосередкованого причинного зв'язку.

Таким чином, якщо не встановлено причинний зв'язок між діянням і додатковим (похідним) наслідком, то буде відсутнім і склад даного злочину, а особа може понести кримінальну відповідальність лише за діяння, що спричинило настання основного (прямого) наслідку, звичайно, за умови причинного зв’язку між ними.

Наведене дозволяє стверджувати, що приналежність злочинів із похідними наслідками до складних одиничних злочинів пояснюється також і специфічним характером їх причинного зв’язку, який, як доведено, також має складний характер.

Прикладом правильного встановлення причинного зв'язку між діянням і наслідками у злочині даного виду може стати наступна кримінальна справа.

Дніпровський районний суд м. Києва вироком від 24 травня 2005 р. засудив Б. за ч. 2 ст. 121 КК за те, що він 18 вересня 2004 р., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, через особисту неприязнь побив А., завдавши йому по декілька ударів кулаком у голову та ногою в живіт, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких 22 вересня цього ж року А. помер.

У касаційній скарзі захисник посилався на те, що судове слідство у справі проведено неповно й однобічно, з порушенням права засудженого на захист та інших вимог кримінально-процесуального закону. Він стверджував, що Б. злочинів, за які його засуджено, не вчиняв, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджені зібраними у ній доказами, котрим суд, крім того, не дав належної оцінки, внаслідок чого неправильно застосував кримінальний закон.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги відмовила з таких підстав. Як убачалося із матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній проведено з додержанням вимог кримінально-процесуального закону, порушень закону, що тяти б скасування постановлених у справі судових рішень, не встановлено, а висновки суду про винність Б. у вчиненні ним злочинів, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними у ній та викладеними у вироку доказами.

Зокрема, свідок К. на досудовому слідстві та в судовому засіданні дав докладні показання про обставини побиття Б. потерпілого А. і заподіяння останньому таких тілесних ушкоджень, від яких той помер. Свої показання свідок підтвердив і при проведенні за його участю відтворення обстановки й обставин події, очної ставки з Б. Інший свідок — Л. — послався у своїх показаннях на те, що під час інциденту між А. та Б., останній завдавав удари ногами по тілу потерпілого і при цьому один з ударів було завдано ногою зверху вниз.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи в А. виявлені тяжкі тілесні ушкодження живота, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких сталася смерть потерпілого. Експерту судовому засіданні повністю підтвердив висновок експертизи і пояснив, що між отриманою потерпілим А. травмою живота та настанням його смерті є необхідний причинний зв'язок. Крім того, експерт зазначив, що така травма при падінні виникнути не може.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги відмовила і визначила, що завдання ударів ногами по тілу потерпілого, від яких настала його смерть, за відсутності доказів наявності умислу в особи на позбавлення потерпілого життя, суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК[338].

До суб'єктивних ознак розглядуваних злочинів належить змішана вина: умисел щодо діяння і основного (прямого, найближчого) наслідку і необережність щодо додаткового (похідного, віддаленого) наслідку.

Питання про змішану (складну, подвійну) вину є неоднозначним і суперечливим у кримінальному праві[339]. Як відомо, окремі склади злочинів у законі сформульовані таким чином, що в них має місце ускладнена суб'єктивна сторона, коли в межах одного складу злочину чітко проглядається різне психічне ставлення суб'єкта до діяння (умисел) і до наслідків (необережність). Такі склади в теорії кримінального права називаються складними складами з двома формами вини[340]. їм в свою чергу відповідають складні злочини з двома формами вини, які інакше вчені називають злочинами, що кваліфікуються за тяжкими наслідками або злочинами з похідними наслідками[341].

На думку А.І. Рарога, який досліджував суб'єктивну сторону злочинів даного виду, вони характеризуються сполученням двох різних форм вини: умислу і необережності (сполучення прямого і непрямого умислу, а також самовпевненості та недбалості змішаної вини не утворює ). При цьому йдеться про «різне психічне ставлення особи щодо різних юридично значущих об'єктивних ознак, одні з яких є обов'язковою ознакою основного складу злочину, а інші — кваліфікуючим наслідком»[342]. На неоднорідне психічне ставлення особи щодо діяння і наслідків у злочинах даного виду вказують В.Д. Іванов. С.К. Мазуков, Є.В. Шевченко та інші автори.

А.І. Рарог виділяє два типи злочинів, кваліфікованих за наслідками, залежно від особливостей їх суб’єктивної сторони. Перший тип складають злочини, основний склад яких є матеріальним, а в ролі кваліфікуючої ознаки виступає більш тяжкий наслідок, ніж той, що є обов'язковою ознакою основного складу. Для цих злочинів характерним є те, що кваліфікуючий наслідок полягає у спричиненні шкоди не тому безпосередньому об'єкту, на який посягає основний вид даного злочину, а іншому об’єкту. Скажімо, умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК) в якості об’єкта має здоров'я людини, однак якщо воно спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), то об’єктом цього необережного посягання стає життя людини. Злочини з похідними наслідками даного типу характеризуються умисним спричиненням прямого наслідку і необережним ставленням до більш тяжкого похідного наслідку, який є кваліфікуючою ознакою цього злочину.

Другий тип злочинів, кваліфікованих за наслідками, характеризується неоднорідним психічним ставленням до дії (бездіяльності), що є злочинними незалежно від наслідків, а також до кваліфікуючого наслідку. Це стосується тих злочинів, основний склад яких є формальним, а кваліфікований склад містить певні тяжкі наслідки. Вказані наслідки можуть визначатися конкретно, наприклад, незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК) або формулюватись за допомогою оціночних понять — зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152 КК). У складах цього типу умисне вчинення злочинної дії (бездіяльності) сполучається із необережним ставленням до кваліфікуючого наслідку[343].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» автора Зінченко І.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. Злочин із похідними наслідками“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи