Розділ 5. Складений злочин

Під конкуренцією кримінально-правових норм звичайно розуміють випадки, коли вчинене діяння одночасно містить у собі ознаки декількох складів злочинів, що передбачені різними статтями (частинами статті) кримінального закону, коли один і той самий одиничний злочин одночасно підпадає під ознаки декількох норм КК[291].

Найпоширенішим видом конкуренції є конкуренція загальної та спеціальної норм, яка характеризується тим, що одна норма (загальна) передбачає певне коло діянь, а інша (спеціальна) — окремі випадки з цього кола. У таких випадках при кваліфікації застосовується правило, згідно з яким, якщо злочин одночасно передбачений загальною та спеціальною нормою, то сукупність злочинів буде відсутньою, і застосуванню підлягає спеціальна норма, яка найбільшою мірою відбиває специфіку і особливості даного злочинного діяння[292].

Окремим видом конкуренції є конкуренція спеціальних норм. Вона має місце там. де вчинене діяння одночасно підпадає під ознаки двох або більше спеціальних норм. Це буває тоді, коли: а) одна із спеціальних норм містить обставини, що обтяжують відповідальність, а друга, навпаки, обставини, що її пом'якшують, а також б) якщо обидві спеціальні норми містять обставини, що обтяжують відповідальність.

За такої конкуренції правила кваліфікації інші. В першому випадку пріоритет має норма з пом'якшуючими обставинами, яка і повинна застосовуватись при кваліфікації. Якщо обидві спеціальні норми передбачають обставини, що обтяжують відповідальність, то кваліфікація вчиненого повинна відбуватися за тією з них, яка містить найбільш обтяжуючу обставину. Така кваліфікація ґрунтується на тому, що законодавець, встановлюючи норму з більш тяжкою кваліфікуючою обставиною, вже врахував можливість вчинення цього діяння за менш тяжких обтяжуючих обставин.

Нарешті, найскладнішим видом конкуренції норм є конкуренція частини і цілого. Саме цей вид конкуренції норм іноді важко розрізнити зі складеним злочином.

Даний вид конкуренції має місце там, де існують дві чи більше норми, одна з яких охоплює вчинене діяння в цілому, а інші — лише окрему його частину. При цьому вказані норми також знаходяться між собою у відносинах супідрядності, але вже не за обсягом, як загальна і спеціальна норми, а за змістом, тобто, як влучно зазначав А.Н. Трайнін, «один спеціальний склад включає до себе елементи іншого складу злочину»[293].

Цей вид конкуренції є більш складним, ніж конкуренція загальної та спеціальної норм і передбачає інші правила кваліфікації, які полягають в наступному: при конкуренції частини і цілого необхідно застосовувати ту норму, яка найповніше охоплює собою всі фактичні ознаки вчиненою діяння.

Отже, при конкуренції частини і цілого слід застосовувати ту норму, яка є більш повною за змістом і вужчою за обсягом. Це така норма, яка передбачає найбільшу кількість ознак вчиненого діяння і разом з тим розповсюджується, окрім даного діяння, на найменшу кількість інших видів злочинів цієї категорії. Із даного правила можна зробити висновок, що вказаний вид конкуренції здебільшого виникає між одиничними складеними злочинами і тими діяннями, із яких вони утворюються.

Норма, що передбачає відповідальність за діяння, що виступають в якості способу чи кваліфікуючої ознаки у складеному злочині, знаходиться у відносинах конкуренції частини і цілого з нормою, що встановлює відповідальність за даний складений делікт. За такої постановки питання — складений злочин буде цілим, а діяння, що виступають в якості способу чи кваліфікуючої ознаки, — його окремою частиною. Тут наявні відносини супідрядності за змістом понять.

Виходячи із правил кваліфікації такої конкуренції, вважаємо, що норма про відповідальність за складений злочин завжди має пріоритет перед нормами, що передбачають відповідальність за вчинення кожного окремого діяння, які об’єднані в межах одиничного складеного злочину Отже наявність такої норми (що передбачає складений злочин) виключає необхідність кваліфікації вчиненого за сукупністю злочинів. Інакше кажучи, окремі злочини, що утворюють складений делікт, самостійній кваліфікації не потребують.

Слід зазначити, що судова практика в цілому дотримується вказаних правил кваліфікації при конкуренції цілого і частини. Наприклад, в таких складених злочинах, як розбій і вимагання, поєднані із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189 КК). заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК), та в багатьох інших, питання про кваліфікацію зазначених дій за сукупністю злочинів не виникає. Тут діють правила кваліфікації одиничного складеного злочину.

Ще однією проблемою, яку необхідно розглянути при дослідженні складених злочинів є їх розрізнення (розмежування) із так званими злочинами збирального характеру. Незважаючи на те, що визначальною ознакою складеного злочину є пряма вказівка законодавця на діяння, із яких він складається, в літературі окремими авторами висловлюються думки, що до складених злочинів у силу вказівки закону належать такі діяння, як бандитизм (ст. 257 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), масові заворушення (ст. 294 КК), хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК), дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (ст. 392 КК) тощо[294].

Особливістю цих та їм подібних діянь є те, що вони мають, так би мовити, збиральний характер, а саме: здатні спричинити шкоду невизначеному колу суспільних відносин, і за своєю суттю є узагальненими поняттями, що потребують конкретного наповнення. У реальній дійсності такі злочини здійснюються шляхом вчинення інших злочинних діянь, які і визначають їх зміст у кожному конкретному випадку.

Наприклад, бандитизм може виявлятись в розбійних нападах, вбивствах, зґвалтуваннях[295]; масові заворушення — в погромах, що супроводжуються спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, підпалах, знищенні майна, вбивствах; хуліганство — у посяганнях на особу чи власність; дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань — у тероризуванні засуджених, спричиненні їм тілесних ушкоджень, нападах на адміністрацію, заволодінні зброєю тощо.

На перший погляд, у межах кожного із наведених тут деліктів також має місце своєрідне об’єднання діянь, прямо передбачених кримінальним законом, атому цілком закономірним є питання: чи можна злочини збирального характеру відносити до складених злочинів? Відповідь можна отримати, проаналізувавши диспозиції відповідних статей закону.

Почнемо з хуліганства. Аналіз ст. 296 КК свідчить, що складеним злочином слід вважати тільки хуліганство, пов'язане із опором представникові влади (ч. 3 ст. 296 КК) і хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї (ч. 4 ст. 296 КК), адже тільки ці склади можна «розчленувати» на окремі злочини.

Між тим, у літературі достатньо давно існує точка зору, що «хуліганство... часто (виділено авт.) є складеним злочином, під час вчинення котрого мають місце дії, які в інших умовах тягнуть самостійну кримінальну відповідальність. Погроза вбивством, нанесення образ, побоїв, легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень. знищення чи пошкодження майна без обтяжуючих обставин будуть складеною частиною вчиненого хуліганства і кваліфікуватися тільки за відповідною частиною статті про відповідальність за хуліганство»[296].

Зазначені діяння, дійсно, нерідко вчиняються із хуліганських спонукань або при хуліганстві, але це не надає останньому складеного характеру. По-перше, одне й те саме діяння не може бути складеним в одному випадку і не складеним в іншому. За законодавчою конструкцією воно або складене, або не належить до таких. По-друге, складений злочин утворюють не просто інші діяння, а злочинні діяння, кожне з яких само по собі передбачене в КК як окремий склад злочину. Стосовно хуліганства ситуація інша. Чинна редакція ч. 1 ст. 296 КК визначає його як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Як випливає із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» «за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнане таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії. поєднані із демонстративною зневагою до загальноприйнятних норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.»[297].

Отже, згідно із наведеними роз'ясненнями, грубе порушення громадського порядку при хуліганстві передбачає вчинення як кримінально-караних діянь, так і таких, які самі по собі (у чистому вигляді) до злочинних не належать (наприклад, порушення норм моралі, правил співжиття, зрив масового заходу тощо). І хоча через специфічний збиральний характер хуліганства окремі злочини можуть охоплюватись складом хуліганства (наприклад, нанесення легких тілесних ушкоджень як прояв особливої зухвалості хуліганства), це не є показником його складеної природи. Таким чином, слід визнати, що як основний склад хуліганства так і кваліфіковані його види (окрім хуліганства, пов'язаного із опором представникові влади (ч. 3 ст. 296 КК) і вчиненого із застосуванням вогнепальної або холодної зброї (ч. 4 ст. 296 КК). до числа складених злочинів не можуть бути віднесені[298].