Розділ 5. Складений злочин

Так, припинення існування певних суспільних відносин чи зміна характеру і ступеня суспільної небезпечності того чи іншого діяння призводили до того, що законодавець із часом відмовлявся від окремих складених конструкцій, і деякі діяння або взагалі декриміналізувалися, або із одного складного діяння утворювалося декілька простих.

Наприклад, обґрунтовано були виключені з числа кримінально-караних діянь такі складені злочини, як самовільне привласнення влади службовою особою, що супроводжувалось явним дискредитуванням радянської влади (ч. 2 ст. 91 КК УРСР 1922 р.); ухилення від призову на дійсну військову службу шляхом підкупу службової особи (ч. 2 ст. 5618 КК УРСР 1927 р.); ухилення від надання чи здачі по мобілізації робочих тварин, возів, вчинене шляхом підлогу документів (ч. 2 ст. 65 КК УРСР 1927 р.): незаконне звільнення заарештованого з-під варти або сприяння його втечі, поєднане із насильством над вартою (ч. 2 і 3 ст. 77 КК УРСР 1927 р.), хуліганство, поєднане із зґвалтуванням та підпалом (ч. 3 ст. 70 КК УРСР 1927 р.) тощо.

Окремі з цих діянь були декриміналізовані із прийняттям нового кримінального законодавства в 60-ті роки, адже зі змінами певних суспільних відносин зникла необхідність охороняти їх засобами кримінального права; інші — законодавець продовжує вважати кримінально-караними діяннями, однак описуючи їх ознаки, до утворення складених конструкцій не звертається.

Таким чином, можна зробити висновок, що наявність у законодавстві складених злочинів обумовлена комплексом різноманітних факторів (політичних, економічних, історичних, соціальних тощо), які в одних випадках, — більш вдало, в інших, — менш вдало і не завжди своєчасно використовує і враховує законодавець, формулюючи відповідні норми закону.

5.2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки складеного злочину.

Розглянемо ознаки складеного злочину Об'єктивні ознаки цього виду одиничного злочину полягають у наступному.

1. Багатооб'єктність (поліоб'єктність) складеного злочину. Це діяння завжди посягає на два чи більше безпосередніх об'єкти кримінально-правової охорони. Перший з цих об'єктів у складеному злочині завжди є основним, превалює над другим, найбільш повно характеризує антисоціальну спрямованість і зміст злочину в цілому. Другий об'єкт виступає як додатковий обов’язковий, який у сполученні з основним визначає спрямованість діяння, спосіб, умови його вчинення, тобто виконує другорядну; допоміжну функцію.

Щодо цієї ознаки Н.Ф. Кузнецова займає протилежну позицію, зазначаючи, що першою ознакою складеного злочину є єдиний безпосередній об'єкт посягання всіх діянь, що входять у складений злочин. Вона вважає, що саме єдність об’єкта цих злочинів забезпечує їм статус одиничного діяння і на цій підставі виключає їх багатооб'єктність, оскільки «об’єкти окремих злочинів, що входять у складений злочин, втрачають свою самостійність, входячи як компоненти до об’єкту складеного злочину». Виходячи з цього, об’єкт складеного злочину Н.Ф. Кузнецова визначає як «єдиний складно-складений об’єкт»[230].

На нашу думку, з такою позицією навряд чи можна погодитися, по-перше, тому, що відносячи до складеного злочину, скажімо, умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням, Н.Ф. Кузнецова не пояснює, яким чином при скоєнні цього двооб’єктного злочину його основний і додатковий об’єкти втрачають свою самостійність і стають лише компонентами «єдиного складно-складеного об’єкту». Не зрозуміло, що це за «складно-складений об’єкт» і з яких суспільних відносин він складається (компонується).

По-друге, до складених Н.Ф. Кузнецова відносить і такі діяння, як терористичний акт, бандитизм, масові заворушення, хоча останні, на наш погляд, мають зовсім іншу юридичну природу і не є складеними злочинами, адже відрізняються від них за своїми об'єктивними ознаками, оскільки не утворюються самостійними злочинними діяннями, кожне з яких передбачено як відповідний склад злочину. Тому такі діяння належать не до складених, а мають розглядатися як злочини так званого «збирального характеру»[231].

По-третє, висловлюючи вищенаведені судження, Н.Ф. Кузнецова суперечить сама собі, адже у визначенні складених злочинів вказує, що останні «...складаються із двох чи більше умисних злочинів, які при ізольованому їх розгляді є самостійними злочинами»[232]. Якщо це так, то кожне з цих злочинних діянь має свій об’єкт посягання, і при їх об'єднанні у складений злочин ці об’єкти нікуди не зникають, не втрачають своєї самостійності, а лише певним чином підпорядковуються один одному, набуваючи такої субординаційної залежності, за якої об'єкт одного злочину стає основним, а іншого — додатковим обов'язковим об’єктом єдиного складеного злочину.

По-четверте, здається також, що Н.Ф. Кузнецова в даному випадку просто підміняє одне поняття іншим, ототожнюючи об’єкт як елемент загального поняття складу злочину і як безпосередній об’єкт конкретного вчиненого злочинного діяння. Дійсно, у першому значенні об'єкт завжди є єдиним елементом складу злочину, тоді як у другому — йдеться про інше, а саме, про наявність у структурі безпосереднього об’єкта декількох окремих суспільних відносин, яким завдається шкода при вчиненні конкретного злочину. Такі злочини традиційно визнаються двооб'єктними (поліоб’єктннми), до кола яких належать, в тому числі, і складені злочини.

Нарешті, навряд чи правильно тільки єдність об’єкта вважати критерієм віднесення діяння до кола одиничних злочинів, що на думку авторки як раз і виключає кваліфікацію вчиненого за сукупністю. Скоріше навпаки, двооб’єктність складених злочинів, разом з іншими їх ознаками, не тільки не виключає їх віднесення до одиничних злочинів, як помилково вважає Н.Ф. Кузнєцова. а і є підставою для виключення у таких випадках кваліфікації за сукупністю злочинів. Вважаємо, що саме задля цього (або в тому числі для цього) законодавець і об'єднує окремі самостійні злочини в складні законодавчі конструкції різних видів.

Таким чином, для більшості складених злочинів характерним є наявність одного основного і одного додаткового обов’язкового об'єктів. Однак серед них є й такі, що спричиняють шкоду більшім кількості суспільних відносин. Зокрема, це хуліганство, пов'язане з опором представнику влади, яке вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї (ч. 4 ст. 296 КК). Вказане діяння посягає не лише на громадський порядок (основний об'єкт), не тільки на авторитет органів влади (один додатковий об'єкт), а й на охоронювані кримінальним законом відносини громадської безпеки (інший додатковий об’єкт).

Зазначимо також, що прагнення законодавця поставити під першочергову охорону певні суспільні відносини, зовсім не означає, що ці відносини є більш важливими порівняно з іншими, які теж порушуються цим злочином.

Між тим, у літературі висловлюється думка, що за «загальним правилом, додатковий об’єкт із точки зору суспільних інтересів є менш соціально цінним порівняно з основним об'єктом»[233]. Уявляється, що це твердження є сумнівним, бо існують складені злочини, в яких додатковий об'єкт є, навіть, більш значущим і важливим, ніж основний, оскільки посягання на нього є більш небезпечним. Наприклад, при розбої, поєднаному із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), здоров'ю людини з точки зору соціальних цінностей слід віддати перевагу перед відносинами власності. Так само сказане стосується і насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК), незаконного заволодіння транспортним засобом, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ч. 3 ст. 289 КК), і багатьох інших складів злочинів. Вважаємо, що в цих та інших подібних випадках законодавець, помішуючи те чи інше діяння до відповідного розділу Особливої частини КК, враховує не тільки важливість охоронюваних суспільних відносин, а й обирає як основний об'єкт таке суспільне благо чи інтерес, посягання на які складають соціальну сутність злочину, визначають його спрямованість. Цим і пояснюється, що спричинення шкоди додатковому об’єкту, який іноді у складених злочинах є більш важливим за основний, відсувається, так би мовити, на другий план.

До сказаного додамо, що в юридичній літературі іноді ототожнюють багатооб'єктні і складені злочини, помилково вважаючи, що «складений злочин має місце там, де діяння посягає на основний і додатковий об’єкти»[234].

Наприклад. Б.М. Леонтьев та І.М, Тяжкова вказують, що здається теоретично і практично необґрунтованим виділення самостійної групи складних злочинів із декількома об’єктами (багатооб’єктних злочинів), тому що складаючись із двох чи більше злочинів, складені злочини завжди посягають на два чи більше об’єкта[235]. Вочевидь, що за такого підходу не враховується правова природа складених злочинів. Вони є складеними не через те, що посягають на два чи більше об’єкта, а тому, що складаються із декількох діянь, кожне з яких спрямоване на спричинення шкоди своєму об’єкту.

Отже, наявність декількох об’єктів сама по собі не надає злочину складеного характеру. На нашу думку, зі сказаного можна вивести таку залежність: кожен складений злочин є багатооб'єктним, однак не кожен багатооб'єктний злочин за своєю конструкцією належить до складених діянь.

Оскільки складений злочин є багатооб'єктним діянням, він спричиняє шкідливі соціальні зміни в сфері декількох об’єктів кримінально-правової охорони, тобто в цілому має більш високий ступінь суспільної небезпеки, ніж діяння, що входять до його складу. Спираючись на цю властивість розглядуваних злочинів, деякі криміналісти висловлюють думку, що складений злочин існує тільки в тих вішалках, коли діяння, що його складають, не виходять за межі відповідного складного складу за ступенем своєї суспільної небезпечності[236].