Розділ 5. Складений злочин

Інтелектуальна ознака умислу полягає в усвідомленні винним того, що своїм посяганням він завдає шкоду декільком об’єктам кримінально-правової охорони; що у вчиненому ним діянні містяться ознаки декількох взаємопов’язаних одне з одним діянь, з яких одне (додаткове) є або способом, або кваліфікуючою ознакою іншого основного діяння, через що вчинюваний злочин має підвищену суспільну небезпечність.

Передбачення суспільно небезпечних наслідків, як наступна ознака інтелектуального моменту умислу у складеному злочині, полягає в розумінні суб'єктом того, що наслідки настануть саме від вчинених разом декількох діянь, і що ці діяння та їх наслідки пов'язані між собою необхідним причинним зв'язком[249].

Зміст вольового моменту умислу в складених злочинах залежить від співвідношення, в якому перебувають основне і додаткове діяння.

Так, у тих злочинах, де спосіб виступає як окреме діяння, суб'єкт, вчиняючи це діяння допоміжного характеру (застосовуючи цей спосіб), переслідує мету вчинити таким шляхом інше, основне діяння. Він завжди діє цілеспрямовано, усвідомлює спосіб вчинення основного діяння, передбачає, що саме цей спосіб забезпечить настання наслідку і бажає цього наслідку. Наприклад, вчиняючи насильницький грабіж, винний усвідомлює, що саме шляхом застосування насильства, що не є небезпечним дня життя та здоров'я, він заволодіє чужим майном, передбачає, що таке насильство сприятиме заволодінню майном і бажає заволодіти цим майном таким шляхом.

У складених злочинах другого виду, де основне діяння кваліфікується додатковим злочином, зміст вольового моменту умислу дещо інший. Кваліфікуючий злочин завжди підвищує суспільну небезпеку діяння в цілому, отже його фактичні ознаки також мають усвідомлюватися суб'єктом. Наслідки додаткового кваліфікуючого злочину можуть і не бути бажаними для винного, а виступати побічним результатом основної діяльності[250]. Скажімо, при вбивстві, поєднаному із зґвалтуванням, може мати місце непрямий умисел щодо смерті потерпілої особи, якщо застосовуючи насильство і бажаючи подолати її опір, винний свідомо припускає, що може таким чином позбавити потерпілу життя.

Вивчення суб'єктивної сторони складених злочинів дає підстави вважати непереконливими точки зору деяких авторів щодо можливості вчинення суб'єктом необережного додаткового діяння в складеному злочині. Зокрема, В.В. Устименко вважає, що таким складеним злочином, як перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством (ч. 2 ст. 365 КК) охоплюється спричинення необережного тяжкого і середньої тяжкості тілесного ушкодження[251]. Таке твердження не є обґрунтованим, бо в цьому випадку (як і в інших подібних), насильство виступає способом вчинення основного діяння, вказує на його цілеспрямованість, що свідчить лише про умисну вину. Спосіб вчинення злочину є об'єктивною ознакою, він обов'язково повинен усвідомлюватися особою. А.І. Рарог справедливо зазначає, що науково необґрунтованим є побудування необережної форми вини щодо таких кваліфікуючих ознак, як особливі властивості об'єкта, спосіб вчинення злочину, обстановка, умови тощо[252]. У разі вчинення умисного злочину особа може діяти необережно лише щодо однієї кваліфікуючої ознаки — суспільно небезпечного наслідку, а «інші кваліфікуючі обставини умисного злочину можуть ставитися у вину лише тоді, коли злочинець завідомо знав про наявність таких обставин»[253].

До речі, судова практика однозначно виключає можливість поглинання необережної шкоди ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК. У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» роз'яснено, що необережне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження охоплюється ч. 3 ст. 365 КК, тобто, на думку Пленуму, є не складеним злочином, а іншим видом одиничного злочину — таким, що кваліфікується за наслідками. За ч. 2 ст. 365 КК кваліфікується лише умисне спричинення шкоди здоров'ю, що виразилося в завданні побоїв або ударів, умисних легких або середньої тяжкості тілесних ушкодженнях, мордуванні, тощо[254].

Таким чином, застосування насильства, а значить і спричинення шкоди потерпілому, не може не охоплюватися умислом винного в тих складених злочинах, де насильство виступає способом їхнього вчинення. Отже, в тих випадках, де основне діяння поєднане (супроводжується, пов'язане) з додатковим діянням, суб'єкт завжди усвідомлює, що вчиняє діяння, яке посягає на декілька об'єктів кримінально-правової охорони, передбачає, що внаслідок цього настануть суспільно небезпечні наслідки і бажає чи свідомо припускає їх настання. Звідсіля випливає, що складений злочин має не лише чіткі об'єктивні ознаки, а й з суб'єктивної сторони характеризується тільки умисною формою вини. Усі випадки необережного спричинення шкоди знаходяться за межами його складу.

Підсумовуючи викладене, визначимо, що складений злочин — це вид одиничного ускладненого багатооб'єктного (поліоб'єктного) злочину, який об'єднує декілька внутрішньо пов'язаних між собою, супідрядних умисних діянь, кожне з яких передбачено в кримінальному законі як окремий самостійний склад злочину.

Зазначимо також, що в літературі деякі автори не завжди вбачають різницю між складними і складеними злочинами, ототожнюють їх, називаючи «складними (складеними)», як, наприклад, Р.Р. Галіакбаров і ЮЛ. Ляпунов, або «складними чи складеними», як, наприклад, М.І. Бажанов і О.М. Яковлев[255].

На нашу думку, ця неточність не є суто термінологічною. Складний (ускладнений) злочин — це родове поняття щодо складеного злочину. Останній с лише одним із багатьох видів (різновидом) одиничних ускладнених злочинів, а тому ставити між ними знак рівності і ототожнювати, на наш погляд, неприпустимо.

Складений злочин є найбільш розповсюдженим видом одиничних ускладнених діянь. Він завжди повинен кваліфікуватися за однією статтею (чи частиною статті) Особливої частини КК.

Наявність у законі вказаних деліктів дає можливість посилити відповідальність за типові, вже існуючі в реальному житті складні форми злочинної діяльності, не застосовуючи при цьому правила кваліфікації за сукупністю злочинів, що дозволяє позбутися надмірної, громіздкої кваліфікації. При цьому, встановлюючи відповідальність за складений злочин, законодавець повинен урахувати ознаки останнього і при побудуванні відповідної санкції, в якій обов’язково має відображатись суспільна небезпечність кожного з діянь, що входять до його складу.

5.3. Відмежування складеного злочину від суміжних понять та окремі питання його кваліфікації

Складені злочини, передусім, слід відрізняти від сукупності злочинів Таке розмежування має значення не тільки для визначення виду сукупності злочинів (ідеальна та реальна), а й для правильної кваліфікації вчиненого особою діяння.

У теорії кримінального права давно усталилась думка, що складені злочини є спеціальними випадками врахованої законодавцем сукупності злочинів[256]. Таке визначення не суперечить ознакам складеного делікту. У кожному випадку його вчинення так само, як і при сукупності, мають місце два чи більше окремих діяння, кевкне з яких передбачено в окремій статті Особливої частини КК як самостійний склад злочину Але внаслідок органічного зв’язку між такими діяннями законодавець об’єднує їх в одиничний складений злочин, який кваліфікується за однією статтею КК.

Отже, якщо вчинені особою дії (бездіяльність) хоча і передбачені в окремих статтях КК, але в законі існує норма, в якій закріплено відповідальність за їх «сумісне (спільне, об’єднане) вчинення» — сукупність злочинів не утворюється, а має місце одиничний складений злочин, що і враховується при кваліфікації.

Наприклад, Калінінський районний суд м. Горлівки Донецької області визнав винними і засудив В. га П. за те, що вони за попередньою змовою з метою відкритого заволодіння чужим майном напали на Р., та застосувавши насильство, небезпечне для життя та здоров'я, почали бити його руками і ногами у різні частини тіла, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, заволоділи його мобільним телефоном та іншим майном на суму І тис. 415 грн. Засуджені вчинили насильство над особою і заволоділи її майном, але такі діяння розглядаються законом як єдиний складений злочин, тому дії В. га П. судом правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК.

Таким чином, у всіх випадках складеного злочину вчинене необхідно кваліфікувати за однією статтею КК, а при ідеальній або реальній сукупності необхідно застосовувати дві або більше статей КК — залежно від того, скільки злочинів входить до такої сукупності. Зазначена кваліфікація зумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний (один) злочин. Тоді як за наявності сукупності злочинів у поведінці особи є два або більше злочинів, кожен з яких передбачений відповідною статтею КК[257].

У судовій практиці часто виникають проблеми відмежування сукупності від одиничного складеного злочину, причиною яких є неправильне розуміння ознак останніх.