Розділ 5. Складений злочин

Так, Червоноперекопським районним судом АР Крим П. було засуджено за ч. 4 ст. 296 КК за те. що він у процесі вчинення хуліганства, що супроводжувалася особливою зухвалістю, із застосуванням заздалегідь заготовленої ним гумової палиці, спричинив потерпілому А. тяжкі тілесні ушкодження. Розглядаючи цю справу за поданням прокурора, апеляційний суд зазначив, що хоча за ознакою особливої зухвалості, а тим більше із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, хуліганством може бути визнано і таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалося насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень[258], однак аналіз як диспозиції, так і санкції ч. 4 ст. 296 КК свідчить, що злочин, за який встановлено відповідальність у ст. 296 КК, не передбачає спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень як кваліфікуючих ознак хуліганства. Сукупність злочинів, передбачений статтями 121 і 296 КК не враховується законодавцем в одному складі і в цих випадках одиничний складений злочин не утворюється. А тому, якщо під час хуліганських дій винним було умисно вчинено інший злочин, який за своїми ознаками та ступенем тяжкості суттєво відрізняється від хуліганства, а саме: умисне заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, то зазначені дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 121 КК України і за сукупністю із хуліганством, оскільки такі діяння не охоплюються жодною частиною ст. 296 КК України.

Таким чином, віднесення діяння до одиничного складеного злочину або. навпаки, до сукупності злочинів, залежить від конструкції складів злочинів у КК. Утім, треба зауважити, що складений злочин сам по собі може утворювати сукупність з іншими видами одиничних злочинів, і тоді кваліфікація таких діянь також буде здійснюватися за кількома статтями КК. Наприклад, особа спочатку вчиняє розбій, поєднаний із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), а потім умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК).

Судова практика суперечливо і неоднозначно ставиться до такого юридичного явища, як складені злочини, нерідко припускаючись помилок у кваліфікації. Особливою непослідовністю та суперечливістю вже тривалий час відрізняються підходи судової практики до кваліфікації такого складеного злочину, як вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК).

Звернемося до історії питання. До 1959 року в КК всіх союзних республік була передбачена відповідальність за вбивство, вчинене з метою полегшити або приховати інший тяжкий злочин (ст. 142 КК УРСР 1922 р., ст. 138 КК УРСР 1927 р.). Законодавець не конкретизував, яке саме суспільно небезпечне діяння він вважав «іншим тяжким злочином», не визначав його ознаки. Тому складений злочин не утворювався, і у випадках вчинення умисного вбивства для приховання чи полегшення іншого злочину завжди мала місце сукупність злочинів.

У 1959 році внаслідок змін, внесених указом Президії Верховної Ради УРСР від 28 липня 1959 р. відповідальність за умисне вбивство була посилена і в ст. 138 КК УРСР 1927 р. з'явилися нові кваліфікуючі ознаки, серед яких окремо виділялося «вбивство при зґвалтуванні» (п. «в» ст. 138 КК). У 60-ті роки цей склад передбачався в КК всіх союзних республік, як вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. «ж» ст. 93 КК УРСР 1960 р.). У цей період складений характер даного злочину підтверджувався не тільки його законодавчою конструкцією, а й визнавався судовою практикою. Пленум Верховного Суду СРСР у постанови від 3 липня 1963 р. «Про деякі питання, що виникають в судовій практиці у справах про умисні вбивства» (п. 8) вказував, що умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням, підлягає кваліфікації лише за п. «е» ст. 102 КК РРФСР (п. «ж» ст. 93 КК УРСР)[259]. У 1975 році Пленум прийняв протилежне рішення щодо кваліфікації цього злочину, і, вважаючи, що тут має місце два самостійних злочинних діяння, рекоменду вав кваліфікувати їх за сукупністю злочинів — за п. «е» ст. 102 і ст. 117 КК РРФСР (п. «ж» ст. 93 і ст. 117 КК УРСР)[260].

Судова практика наступних років також йшла шляхом кваліфікації таких ситуацій за сукупністю злочинів. У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» зазначалось, що «дії особи, яка в процесі зґвалтування чи замаху на цей злочин або відразу після цього вчинила умисне вбивство потерпілої, потрібно кваліфікувати за п. «ж» ст. 93 і відповідно ст. 17 і ч. 4 ст. 117 чи ч. 4 ст. 117 КК, як такі, що потягли особливо тяжкі наслідки.

Якщо ж з метою приховати зґвалтування чи замах на цей злочин було вчинене умисне вбивство потерпілої через деякий час після скоєння зазначеного злочину (за наявності розриву в часі), дії винного слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 117 або ст. 17, ст. 117 і п. «ж» ст. 93 КК, як вбивство з метою приховання раніше вчиненого злочину»[261].

Як видно, ситуації абсолютно різні, а кваліфікація рекомендується однакова, за винятком того, що в другому' випадку п. «ж» ст. 93 помінявся місцями зі ст. 117 КК.

Нині чинна постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи», яка прийнята на підставі КК України 2001 року, дає судам (п. 14) аналогічне роз'яснення щодо кваліфікації цього злочину: «умисне вбивство тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст 115 КК, якщо воно було поєднане із зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом, тобто мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 КК чи ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК»[262].

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» також зазначається (п. 12), що «у разі, коли зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом було поєднане з умисним вбивством потерпілої особи, яка мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них. такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених пунктом 10 частини другої статті 115 та частиною четвертою статті 152 чи частиною третьою статті 153 КК, як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки»[263].

Зауважимо, що в юридичній літературі також немає єдності поглядів щодо кваліфікації вбивства, поєднаного із вчиненням інших злочинів. Особливі непорозуміння зазначене питання викликає серед російських науковців. Їх причиною стали зміни, внесені Федеральним законом від 21 липня 2004 р. № 73-ФЗ до ст. 17 КК РФ «Сукупність злочинів». Згідно з новою редакцією ч. 1 ст. 17 КК РФ сукупністю злочинів визнається вчинення двох чи більше злочинів, за жоден з яких особу не було засуджено, за винятком випадків, коли вчинення двох чи більше злочинів передбачене статтями Особливої частини чинного Кодексу як обставина, що тягне більш суворе покарання. Вочевидь, що у зазначеному доповненні російський законодавець фактично визначив поняття одиничного складеного злочину і відмежував останній від випадків сукупності.

Внаслідок змін до ст. 17 КК РФ точки зору російських вчених щодо кваліфікації вбивств, поєднаних із вчиненням інших злочинів[264], стали діаметрально протилежними, через що в науковому світі наразі спостерігаються два основні підходи до вирішення вказаної проблеми.

Одні автори вважають, що у всіх зазначених в ч. 2 ст. 105 КК РФ випадках поєднання вбивства з іншими злочинами, необхідна кваліфікація за сукупністю ч. 2 ст. 105 КК РФ зі статтями про відповідальність за ці злочини. На їх думку, виняток, визначений в ч. 1 ст 17 КК РФ, не розповсюджується на вчинення вбивств, поєднаних зі злочинами, названими в ч. 2 ст. 105 КК, а використання терміну «поєднаність» (російською «сопряженность») не означає, що законодавець вважає вбивство із відповідними кваліфікуючими ознаками одиничним складеним злочином, який посягає як на життя людини, так і на об’єкти, що охороняються статтями 126, 131, 132, 162. 163, 209 КК РФ.

Науковці доводять, що об’єкти всіх зазначених злочинів не можуть розглядатися як додаткові у кваліфікованих складах вбивств. Отже, вчинення зґвалтування, розбою, вимагання, бандитизму тощо про поєднання вбивства з якими йдеться в ч. 2 ст. 105 КК, не є обставинами, що тягнуть більш суворе покарання[265]. Ці вчені підтримують позицію судової практики РФ, вказуючи, що вона виходить із того, що кожний злочин, якщо його вчинено, повинен отримати відповідну оцінку[266].

Інші науковці, незважаючи на тенденції судової практики, переконані. що особлива суспільна небезпечність вбивства міститься саме в його «синтезі» з іншими злочинами, а тому останні не утворюють самостійного складу злочину. На їх думку, нова редакція ч. 1 ст. 17 КК РФ підтвердила, що вбивство, поєднане із іншими злочинами є законодавчо врахованою сукупністю злочинів, тобто одиничним складеним злочином.

Наприклад, Т.Г. Черненко вважає, що якщо законодавець, врахувавши особливу суспільну небезпечність синтезу вбивства з іншими злочинами, виділив у зв'язку з цим складені злочини, передбачивши за них досить суворе покарання, аж до довічного позбавлення волі та смертної кари, то вчинене потрібно кваліфікувати як єдиний злочин, а не сукупність злочинів. Інакше втрачається весь сенс законодавчого конструювання складеного злочину[267].

Л.В. Іногамова-Хегай, проаналізувавши санкції за кваліфіковане вбивство і поєднані з ним інші посягання, також дійшла висновку, що склади злочинів, зазначені у пунктах «в», «з», «к» ч. 2 ст. 105 КК РФ, поєднані із основним складом вбивства в єдине ціле, в одиничний складений злочин і пов'язані однією спільною дією — насильством[268].

М.Г. Іванов, відстоюючи позицію кваліфікації вбивства і злочину, з яким останнє поєднане, тільки за ч. 2 ст. 105 КК РФ, вказує, що законодавець, створюючи «злочини поєднаності», мав на увазі вид злочинного посягання, який включає як основний склад, так і його кваліфіковані різновиди[269].

Показавши різні підходи кримінально-правової доктрини та судової практики, спробуємо розібратися в ситуації, яка виникає при кваліфікації вбивства, поєднаного із зґвалтуванням.

Дійсно, за чинності КК України 1960 року, наведені роз'яснення Пленумів можна було виправдати із практичної точки зору. У пункті «ж» ст. 93 КК 1960 року крім зґвалтування передбачалася ще одна кваліфікуюча ознака, а саме: вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. І якщо при кваліфікації застосовувався лише п. «ж» ст. 93 КК, то залишалося незрозумілим, у зв’язку зі зґвалтуванням чи в зв'язку з іншим злочином потерпілу позбавили життя. За цих умов практиці крім вбивства треба було надати юридичну оцінку і цьому іншому злочину, а за змістом п. «ж» ст. 93 КК 1960 р. це було можливо лише шляхом кваліфікації вчиненого за сукупністю зазначеного пункту ст. 93 і відповідної статті КК (при зґвалтуванні — ст. 117 КК 1960 р.). Тут і виникала суперечність: з одного боку, більш правильною виявлялася кваліфікація за сукупністю злочинів, а з іншого, — це був типовий одиничний складений злочин, який через свою законодавчу конструкцію повинен кваліфікуватися за однією статтею КК.