Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

Визнаючи С. винним у службовому підробленні, суд не з'ясував, чи є в його діях ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, оскільки за надання С. завідомо неправдивих відомостей при укладенні договорів застави майна від 28 листопада 2000 року та договору купівлі-продажу від 21 грудня 2001 року суд визнав його винним за ч. 2 ст. 222 КК.

Обґрунтовуючи свій висновок про доведеність вини С. у службовій недбалості, тобто у неналежному виконанні ним своїх службових обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки, суд обмежився переліченням доказів і ретельно їх не проаналізував, не з'ясував, чи звертався власник підприємства ВАТ «Д» із заявою до суду або прокуратури про відшкодування заподіяних підприємству матеріальних збитків і в чому вони полягали, чи обґрунтовано було застосовано до підприємства штрафні санкції.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд передчасно, без належної перевірки зазначених обставин справи зробив висновок про доведеність вини С. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364 і ч. 2 ст. 367 КК.

Тому при новому розгляді справи суду необхідно ретельно перевірити вищевказані обставини і дати їм належну юридичну оцінку, на підставі добутих доказів вирішити питання про винність або невинність С. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364 і ч. 2 ст. 367 КК.

Як вбачається із ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, судова палата у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області, визнаючи С. винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367 КК, своє рішення мотивувала тим, що С., будучи службовою особою (Головою правління ВАТ «Д», засновником і фактичним керівником ТОВ «М»), з метою отримання кредиту від імені зазначеного ВАТ «Д» уклав угоду із ТОВ «М» про співробітництво, а згодом виступив поручителем від імені ВАТ у договорі про виконання зобов'язань позичальником ТОВ «М» перед кредитором АППБ «А». При цьому надання завідомо неправдивої інформації кредитору з метою одержання кредиту виявилось, на думку суду, у тому, що С., достовірно знаючи про те, що всі активи ВАТ «Д» з 22 листопада 1999 р. перебувають у податковій заставі, вніс у кредитний договір будівлю лісопильно-деревообробного цеху ТОВ «Д», загальною вартістю 1580102 грн., як таку, що знаходиться у його власності, не є предметом застави за іншими зобов'язаннями, під забороною не перебуває та має право застави. За таких обставин дії С., пов'язані із наданням ним кредитору завідомо неправдивої інформації про те, що майно, яке виступає предметом застави по кредитному договору, не перебуває у заставі за іншими зобов'язаннями (у тому числі податковими), вчинені з метою одержання кредиту, який був фактично отриманий у сумі 3 999 000 грн., правильно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 222 КК.

Разом з тим в мотивувальній частині аналізованої ухвали колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України звернула увагу на те, що «… визнаючи С. винним у службовому підробленні, суд не з'ясував, чи є в його діях ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, оскільки за надання С. завідомо неправдивих відомостей при укладенні договорів застави майна… та договору купівлі-продажу…, суд визнав його винним за ст. 222 ч. 2 КК України». Отже, наводячи в ухвалі таке формулювання, колегія суддів фактично, як видається, поставила під сумнів можливість кваліфікації надання С. завідомо неправдивих відомостей при укладенні договору застави майна для одержання кредиту за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222 та ч. 1 ст. 366 КК. Проте в даному разі колегія суддів Судової палати у кримінальних справах фактично не висловила своєї позиції з питання про правильність (неправильність) такої кваліфікації.

Статтею 222 КК передбачена відповідальність не за підроблення документів, які надаються зазначеним у диспозиції ч. 1 цієї статті кредиторам, а за надання таким кредиторам завідомо неправдивої інформації, яка може бути надана, і як правило надається, шляхом надання завідомо підроблених документів, тобто міститься у підроблених документах. Надання завідомо підроблених документів, які містять певну завідомо неправдиву інформацію, є використанням таких документів і може бути способом вчинення інших злочинів (наприклад, шахрайства, відповідальність за яке передбачена ст. 190 КК), в тому числі і злочину, передбаченого ст. 222 КК. У такому разі, якщо такі документи надаються службовою особою, яка вчинила їх підроблення, має місце реальна сукупність злочинів, тобто дії такої службової особи мають кваліфікуватися за відповідними частинами статей 366 та 222 КК. Якщо ж документи, в яких міститься завідомо неправдива інформація, надаються службовою особою суб'єкта господарської діяльності, яка їх не підробляла, її дії мають кваліфікуватися лише за відповідною частиною ст. 222 КК і додаткової кваліфікації за ч. 3 ст. 358 КК, на наш погляд, не потребують, оскільки фактичне використання службовою особою завідомо підроблених документів є різновидом надання завідомо неправдивої інформації кредиторам, зазначеним у диспозиції ч. 1 ст. 222 КК (органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам).

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 222 та ч. 1 ст. 366 КК, інформація, яка надається службовою особою суб'єкта господарської діяльності кредиторам (у даному разі — банку) з метою одержання кредиту, може бути (стати) завідомо неправдивою й у разі (в результаті) службового підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншого підроблення документів, а також складання і видачі завідомо неправдивих документів, Тому кваліфікація надання службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації (яка, зокрема, внесена до договору застави майна) кредиторам з метою одержання кредиту за сукупністю злочинів, передбачених ст. 222 і ст. 366 КК, обумовлена такими причинами. По-перше, внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей не можна визнати способом вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами, який (спосіб) передбачений у ст. 222 КК як ознака об'єктивної сторони його основного та кваліфікованого складів. Наявність у ч. 1 ст. 222 КК формулювання „надання… службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації… кредиторам з метою одержання кредитів» означає, що інформація, яка надасться при вчиненні останнього злочину, має бути завідомо неправдивою, тобто за своїм змістом хоча б частково не відповідати дійсності.

По-друге, зазначені вище дії, що заподіяли матеріальну шкоду, сума якої дорівнює чи перевищує двісті п’ятдесят установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але є меншою ніж п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК. Якщо ж сума такої шкоди у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто утворює великий розмір такої шкоди, дії винного мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК. По-третє, якщо в результаті надання службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації кредиторам з метою одержання кредиту спричинені наслідки мають і/або лише немайновий характер (наприклад, моральна шкода, шкода організаційного характеру, що не пов'язана з моральною (підрив авторитету чи ділової репутації такого суб'єкта господарювання, зниження обсягів виробництва та/або реалізації продукції, необхідність перепрофілювання підприємства, вимушене звільнення з роботи працівників тощо), інші прояви нематеріальної шкоди, які, наприклад, можуть бути пов'язані з суттєвим обмеженням об'єму правомочностей щодо володіння, користування та/або розпорядження майном), останні охоплюються поняттям «тяжкі наслідки». Якщо ж в результаті таких дій заподіюється й матеріальна шкода, розмір якої у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК. Щоправда, в аналізованій ухвалі колегія суддів не вирішила питання про тє, чи була заподіяна (або могла бути заподіяна) зазначеними діями С. шкода немайнового характеру, яка є різновидом тяжких наслідків.

Що стосується внесення С. завідомо неправдивих відомостей при укладанні договору купівлі-продажу (між продавцем — ВАТ «Д» (від імені якого виступив С.) — та покупцем — ДП «С-У»), то ці дії правильно визнані судом як такі, що утворюють склад службового підроблення (ст. 366 КК). Проте і в даному разі суд не обґрунтував своєї позиції щодо того, яка шкода спричинена цими діями, кому вона спричинена та чому вона має ознаки тяжких наслідків.

Не вирішила Судова палата Апеляційного суду області та колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України й питання про те, яким чином С. мав намір розпорядитися коштами, одержаними як кредит. Адже, як зазначається в абз.2 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25 квітня 2003 р. № 3, якщо винна особа надавала завідомо неправдиву інформацію з метою привласнення коштів у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту, її дії потрібно кваліфікувати як готування до заволодіння чужим майном шляхом шахрайства чи замах на вчинення цього злочину, а в разі фактичного обернення одержаних коштів на свою користь чи на користь інших осіб — як закінчене шахрайство за відповідною частиною ст. 190 КК.

Глава 4. Суб'єктивна сторона злочинів у сфері службової діяльності

Із суб'єктивної сторони всі склади злочинів, передбачені розділом XIII Особливої частини КК, окрім службової недбалості (ст. 367 КК), є умисними. При цьому психічне ставлення до вчинюваних дій (бездіяльності) у матеріальних складах умисних злочинів (ст. 364, 365, ч. 2 ст. 366 КК) характеризується лише прямим умислом, а до їх наслідків — як прямим чи непрямим умислом, так і необережною формою вини. Саме так визначають психічне ставлення службової особи до наслідків вчинюваних дій автори коментарів до статей розділу XIII Особливої частини КК[285]. Пленум Верховного Суду України в абз.3 п. 4 постанови від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» роз'яснює судам, що ставлення службової особи до наслідків вчинюваних нею дій при перевищенні влади або службових повноважень можливе як умисне, так і необережне[286].

А.В. Савченко, В.В. Кузнецов та О.Ф. Штанько пишуть, що суб'єктивна сторона складів злочинів, передбачених ст. 364 та 365 КК, характеризується умисною або змішаною формою вини.

Н.О. Гуторова, даючи загальну характеристику злочинів у сфері службової діяльності, пише, що ставлення службової особи до настання тяжких наслідків при зловживанні владою або службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК), перевищенні влади або службових повноважень (ч. 3 ст. 365 КК) та при вчиненні службового підроблення (ч. 2 ст. 366 КК) може бути як умисним, так і необережним, не визначаючи при цьому, чи може бути необережним ставлення службової особи до наслідків у вигляді істотної шкоди як ознака основних складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 365 КК. При характеристиці цих злочинів (ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 365 КК) Н.О. Гуторова пише, що психічне ставлення до наслідків у складах злочинів, передбачених ст. 364 та 365 КК, може бути і необережним, тобто, очевидно, вважає, що і до настання істотної шкоди психічне ставлення службової особи може бути і необережним[287].

О.Ф. Бантишев та В.І. Рибачук зазначають, що за суб'єктивною стороною зловживання владою чи службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень характеризується прямим умислом щодо діяння та прямим чи непрямим умислом щодо наслідків у вигляді істотної шкоди чи тяжких наслідків. Разом з тим, вважають вони, стосовно наслідків не можна виключати і можливість необережності у формі злочинної самовпевненості чи недбалості[288].

Окремими вченими обґрунтовувався раніше і обґрунтовується нині висновок, що із суб'єктивної сторони психічне ставлення до наслідків при зловживанні владою або службовим становищем та при перевищенні влади може бути лише умисний[289].

М.Й. Коржанський не конкретизує психічне ставлення до наслідків при вчиненні злочинів, передбачених ст. 364, 365 та ч. 2 ст. 366 КК, обмежуючись вказівкою, що передбачені цими статтями злочини вчинюють умисно[290].

Мотиви та/або мета є обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст. 364, 368, 369, 370 КК:

— ст. 364 КК — корисливі мотиви, інші особисті інтереси, мотиви задовольнити інтереси третіх осіб;