Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

Глава 1. Об'єкт злочинів у сфері службової діяльності

§ 1. Загальнотеоретичні положення щодо поняття “об'єкт злочину”

Питання про безпосередні об'єкти конкретних злочинів, видові та родові об'єкти окремих груп злочинів, як і про те, що є об'єктом злочину взагалі, та про співвідношення понять «об'єкт кримінально-правової охорони», «об'єкт злочину» та «об'єкт злочинного посягання (впливу)» були, є і, очевидно, будуть залишатись одними з найбільш спірних у теорії кримінального права. Вирішення концептуальних положень щодо поняття об'єкта злочину обумовлює і вирішення питань про родові, видові та безпосередні об'єкти окремих злочинів та їх груп.

Власну позицію з питання про поняття об’єкта злочину в тій чи іншій мірі висловив (оприлюднив), очевидно, кожен вчений в галузі кримінального права, оскільки об'єктивно це і має бути, зокрема, при кримінально-правовій характеристиці будь-якого складу злочину, Передбаченого в Особливій частині Кримінального кодексу України (далі по тексту — КК). При цьому, залежно від мети і характеру досліджень і публікацій, одні з них просто висловлюють свою позицію щодо об'єкта того чи іншого складу злочину, зокрема в науково-практичних коментарях до конкретних статей Особливої частини КК, інші — обґрунтовують свою позицію критикою позицій з цього питання інших дослідників. Останнє особливо характерне (властиве) дисертаційним та монографічним дослідженням, а також навчальним посібникам з питань кримінальної відповідальності за окремі (конкретні) види злочинів, передбачених Особливою частиною КК.

Необхідність (чи то вимушеність) висловлювати власне розуміння (визначення) поняття об'єкта злочину або взагалі, або об'єкта конкретного злочину чи певних груп злочинів обумовлюється традиційним (класичним) підходом до кримінально-правової характеристики (аналізу) юридичних складів злочинів за їх елементами (системно-структурними складовими частинами): об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона, суб'єкт, зокрема при тлумаченні та науково-практичному коментуванні змісту їх ознак.

У теорії радянського кримінального права найбільш поширеною була точка зору, що об'єктом злочину є суспільні відносини[1]. Окремі дослідники проблеми об'єкта злочину вважають, що ця теорія була домінуючою в теорії радянського кримінального права і залишається такою в теорії кримінального права України. Зокрема, А.А. Музика пише, що висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, є загальним для науки українського кримінального права, хоча трапляються й інші, досить оригінальні погляди (А.А. Музика робить посилання на позицію П.С. Матишевського і Є.В. Фесенка та С.Б. Гавриша) на дану проблему[2]. Таке твердження, очевидно, є дещо неточним, оскільки щодо поняття об'єкта злочину багатьма вченими висловлювались раніше і висловлюються нині також інші думки, Окремі вчені об'єктом злочину називали інтереси[3], інші — суспільні відносини як цінності[4], треті — як суспільні відносини, так і окремі їх структурні елементи. Так, А.В. Кузнецов писав, що об'єкт злочину — це суспільні відносини, інтереси та суб'єктивні права громадян, що їх виражають, та суб'єкти цих відносин[5]. Суспільні відносини визнаються об'єктом злочину багатьма вченими і нині. Зокрема, В.Я. Тацій, детально розглянувши висловлені в літературі погляди з цього питання, робить категоричний висновок, що, по-перше, безпосереднім, так само як загальним і родовим об'єктами можуть бути лише суспільні відносини, а не будь-які блага і цінності, а спроби підмінити суспільні відносини, які виступають об'єктом злочину, будь-якими іншими соціальними явищами («елементами суспільних відносин», їх «матеріальним вираженням», тим, що стоїть за безпосереднім об'єктом; «умовами нормального функціонування соціального встановлення», що охороняються кримінальним законом, та ін.), є помилковими (необґрунтованими), і, по-друге, що безпосередній об'єкт злочину і об'єкт кримінально-правової охорони — це одне й те саме. У той же час, вважає В.Я. Тацій, поняття «безпосередній об'єкт злочину» і «об'єкт злочинного впливу» розрізняються між собою: безпосередній об'єкт злочину — це ті суспільні відносини, які поставлені під охорону кримінального закону і які тому є елементом складу злочину, а об'єкт злочинного впливу — це конкретно порушені відносини[6].

А.В. Савченко, В.В. Кузнецов і О.Ф. Штанько також безапеляційно стверджують, що «сьогодні теорія кримінального права виходить із того, що об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди». Вони також стверджують, що загальновизнаною тезою в теорії права щодо структури суспільних відносин є та, що їх структурними елементами є: суб'єкти суспільних відносин, предмет суспільних відносин і соціальний зв'язок як суть суспільних відносин. До обов'язкових ознак об'єкта злочину, на їх думку, належать суспільні відносини, а до факультативних — предмет злочину та потерпілий від злочину[7].

Дещо обережнішою є позиція В.К. Матвійчука, який вважає, що кримінально-правовою доктриною в переважній своїй більшості визнається, що об'єктом злочину є суспільні відносини, на які посягає те чи інше злочинне діяння, і що у такому сенсі він становить істотний елемент (ознаку) складу злочину і значною мірою визначає небезпеку асоціальної поведінки особи, вказує на її соціальну суть — суспільну небезпеку. Разом з тим слід погодитись із В.К. Матвійчуком, що об'єкт злочину був і залишається основним критерієм класифікації (точніше, очевидно, не класифікації, а систематизації — Я.А) складів злочинів при побудові системи Особливої частини кримінальних кодексів на теренах колишнього СРСР. При цьому В.К. Матвійчук зазначає, що такий підхід, як йому здається, цілком правильний, але з деякими невеликими уточненнями, що така доктрина не тільки забезпечувала, але й сьогодні і в майбутньому забезпечуватиме з врахуванням інших ознак складу злочину правильну оцінку злочинних діянь і відповідальність за них[8].

Послідовним прибічником теорії «об'єкт злочину — суспільні відносини» є М.Й. Коржанський, який стверджує, що визнання суспільних відносин об'єктом злочину є загальним як для науки кримінального права, так і законодавством України. Разом з тим позиція М.Й. Коржанського, на мій погляд, є суперечливою. З одного боку, М.Й. Коржанський вважає, що об'єктом злочину взагалі у кримінальному праві є суспільні відносини, які знаходяться під охороною кримінального закону, зміною котрих заподіюється суспільно небезпечна шкода, під якими він розуміє виникаючі або установлені в інтересах груп, класів, суспільства врегульовані суспільними нормами і примусовою силою суспільства суспільні інтереси поведінки, а спрощено — суспільна поведінка, яка являє собою систему вчинків суспільних суб'єктів, спрямованих на реалізацію суспільних інтересів.

З урахуванням наведеного підходу, М.Й. Коржанський, розрізняючи поняття «об'єкт злочину» і «об'єкт кримінально-правової охорони», визначає об'єкт злочину в кримінальному праві і законодавстві як забезпечену суспільством суб'єктам суспільних відносин можливість відповідної інтересам суспільства поведінки його членів, груп, класів або їх стану, яка (можливість певної поведінки або стану) є змістом, осередком суспільних відносин і головною ознакою об'єкта злочину, а об'єкт кримінально-правової охорони — як фактичну поведінку або стан учасників суспільного життя, в яких реалізуються суспільні інтереси[9]. Водночас М.Й. Коржанський, виділяючи чотири ступені об'єкта злочину: 1) загальний об'єкт (сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом): 2) родовий об'єкт (окрема група однорідних суспільних відносин, які складають певну галузь суспільного життя — власність, особу та ін.); 3) видовий об'єкт (суспільні відносини одного виду — життя, особиста власність); 4) безпосередній об'єкт (конкретний прояв суспільних відносин даного виду — життя І.І. Ковальчука, особиста власність В.В. Петренка та ін.)[10] — відступає від своєї позиції, особливо при визначенні безпосередніх об'єктів конкретних злочинів. Зокрема, він пише, що безпосередніми об'єктами посадових злочинів можуть бути особа, інші важливі суспільні цінності, блага[11].

Ю.В. Александров та В.А. Клименко також дотримуються «позиції тих вчених, які традиційно розуміють під об'єктом будь-якого злочину охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини»[12].

Багато вчених, на відміну від В.Я. Тація, не ототожнюють поняття «об'єкт злочину» та «об'єкт кримінально-правової охорони». Зокрема, А.А. Музика вважає, що поняття «об'єкт злочину» і «об'єкт кримінально-правової охорони (захисту)» різні за обсягом. Цей вчений зазначає, що зміст поняття «об'єкт кримінально-правової охорони (захисту)» передбачає виникнення кримінально-правових відносин не тільки в разі вчинення злочину, а й тоді, коли в діях чи бездіяльності особи немає ознак складу злочину (наприклад, у випадках необхідної оборони, крайньої необхідності, неосудності тощо), тобто кримінальний закон охороняє коло суспільних відносин, яке є ширшим, ніж та їх сукупність, яку охоплює загальний об'єкт злочинів. А.А. Музика робить висновок, що об'єктом кримінально-правової охорони є правопорядок у цілому як сукупність урегульованих нормами права суспільних відносин, а про суспільні відносини можна говорити як про об'єкт злочину лише у випадку, коли посягання на них є злочинним, коли їх передбачено законом[13].

Про тотожність понять «об'єкт кримінально-правової охорони» та «об'єкт злочину» можна говорити, на мій погляд, при визнанні об'єктом злочину саме суспільних відносин, а не особистих благ чи інтересів особи, суспільних цінностей.

Даючи оцінку теорії об'єкт злочину — суспільні відносини, П.С. Матишевський та Є.В. Фесенко констатували, з чим слід погодитись, що вона протягом останніх десятиріч переважала у теорії кримінального права України. При цьому вони роблять висновок, що ця концепція не цілком відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей, і «основним її недоліком є певне перебільшення значення категорії «публічного» стосовно до категорії «приватного» у сфері соціального життя. Людина з її потребами, інтересами і правами відійшла на другий план»,

Крім того, на їх думку, визначення об'єкта як сукупності суспільних відносин надто загальне і розпливчасте, такі відносини можуть виступати як об'єкт злочинності в цілому, а об'єкт як елемент складу злочину вужчий і конкретніший. П.С. Матишевський та Є.В. Фесенко вважають, що об'єктом злочину, який найповніше, порівняно з іншими елементами складу злочину, відображає характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватись не якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності[14].

З різкою критикою концепції об'єкт злочину — суспільні відносини виступив Г.П. Новосьолов: «Пішовши шляхом не від окремого до загального, а від загального до окремого і фактично «запрограмувавши» себе на необхідність розуміння суспільних відносин як об'єкта кожного злочину, радянська кримінально-правова наука за весь період свого існування так і не змогла створити теорії, здатної усунути розбіжності між продекларованим загальним розумінням об'єкта злочину і його характеристикою щодо конкретних складів злочинів. Не тільки раніше, але і нині прибічники критикуємої точки зору в рамках Особливої частини як об'єкт злочину розглядають особу, здоров'я, честь, гідність, конституційні права і свободи, громадську безпеку, конституційні основи, мир і безпеку людства і т. п. — те, що ніяк не може бути назване суспільними відносинами як такими»[15].

На думку Г.П. Новосьолова, трактовки (конструкції) «безпосереднього» об'єкта злочину не лише як правових благ, охоронюваних законом інтересів, суб'єктивних прав тощо, але і як таких суспільних відносин, які або щось регулюють (участь у підприємницькій діяльності, ринок цінних паперів, зовнішньоекономічну діяльність тощо), щось забезпечують (нормальне функціонування особи, статеву недоторканність і статеву свободу особи, громадську безпеку і громадський порядок, безпеку руху і експлуатації транспорту, основи конституційного ладу тощо), або десь складаються (скажімо, у сфері державного регулювання оподаткування, споживчого ринку), які хоча формально і не вступають у явне протиріччя із вихідною тезою, явно мають «наліт» штучності та схоластичності і, найголовніше, нічого не дають для практики застосування кримінально-правових норм[16].

Сам же Г.П. Новосьолов, виходячи з того, що: 1) в основу розробки поняття об'єкта злочину повинно бути покладене вирішення питання про сутність і спрямованість шкоди, яка спричиняється чи може бути спричинена в результаті вчинення кримінально караного діяння; 2) не уявлення про злочинну шкоду повинні ставитись у залежність від того, як інтерпретується об'єкт злочину, а навпаки, уявлення про об'єкт злочину повинні бути обумовлені вирішенням питання про сутність злочинної шкоди; 3) злочин спричиняє або створює загрозу спричинення шкоди не чомусь (благам, нормам права, відносинам тощо), <і комусь, і тому як об'єкт злочину необхідно розглядати не щось, «і когось — робить висновок, що об'єктом будь-якого злочину, а не лише спрямованого проти особи, є люди, які в одних випадках виступають як окремі фізичні особи, в інших — як деякого роду множинність осіб, які мають або не мають статусу юридичної особи, в третіх — як соціум (суспільство), та що ніякої іншої шкоди, крім шкоди людям, злочин заподіяти не може[17].

Крім того, критикуючи пропоновані в теорії точки зору щодо класифікації об'єктів «по горизонталі», Г.П. Новосьолов вважає, що 1) об'єкт злочину завжди конкретний і не існує у вигляді «родового» чи «загального» об'єкта, а тому в реальній дійсності в посяганні нема ніякого іншого об'єкта, крім безпосереднього; 2) реально існують передумови як для самого поділу злочинів за їх спрямованістю на певні види, так і для виокремлення в рамках окремих злочинів декількох об'єктів, та що 3) не лише об'єктом кожного злочину, але і кожним об'єктом багатооб'єктного злочину є люди — індивіди чи їх малі або великі групи (об'єднання)[18].