Розділ III. Кримінально-правова характеристика деяких злочинів, суміжних із злочинами у сфері службової діяльності

Глава 1. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, —

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, —

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

1. Предметом злочину є грошові кошти, які повинні виплачуватись громадянам як заробітна плата, стипендії, пенсії чи інші встановлені законом виплати, на які вони мають право. За певних умов предметом злочину можуть бути і матеріальні цінності, що мають бути передані громадянам при здійсненні зазначених виплат, зокрема при виплаті заробітної плати на сільськогосподарських чи переробних підприємствах у натуральній формі.

2. Під заробітною платою розуміється винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Видами заробітної плати є основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані із виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми, Законодавчо встановлений розмір плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт), іменується мінімальною заробітною платою (див. ст. 1, 2, 3 Закону "Про оплату праці" від 23 березня 1995 р.[419]).

Різновидом компенсаційних виплат є нарахована громадянам компенсація втрати ними частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, право на яку вони мають відповідно до Закону "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 р.[420], яким передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші передбачені законом виплати) у випадку порушення встановлених строків їх виплати — затримки їх виплати на один і більше календарних місяців. Постановою КМ від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, згідно з п. 4 якого сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100[421]. При цьому п. 2 названої постанови передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2000 р., проводиться відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМ від 20 грудня 1997 р. № 1427[422], до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період, Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначаються відповідно до законодавства, тобто притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 175 можливе як за несвоєчасну виплату передбачених законом виплат громадянам, так і за несвоєчасну виплату їм компенсації за втрату їх частини у зв'язку з порушенням строків їх виплати. У разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації громадянину надано право її оскарження у судовому порядку (ч. 1 ст. 7 Закону).

Пенсії і грошові допомоги, що нараховуються органами соціального захисту населення чи органами Пенсійного фонду України, фінансуються органами цього фонду, а також органами соціального захисту населення за рахунок інших джерел, передбачених законодавством України, доставляються та виплачуються одержувачам підприємствами поштового зв'язку згідно з Законом “Про зв'язок" (див.: п. 1 Інструкції про порядок організації, оформлення, фінансування та виплати пенсій, грошової допомоги підприємствами поштового зв'язку України, затвердженої наказом Держкомітету зв'язку України, Мінпраці та соціальної політики України, Пенсійного фонду України від 2 липня 1998 р. № 101/123/67[423]).

Під пенсіями слід розуміти види державного соціального забезпечення громадян, на яке вони мають право з підстав, визначених законодавством. До державних пенсій відносяться трудові (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальні пенсії. Право на трудові пенсії мають особи, що займались суспільно корисною працею, а на соціальні — усі непрацездатні громадяни на умовах, визначених ст.93–95 Закону "Про пенсійне забезпечення" від б грудня 1991 р.[424]. Підстави, порядок призначення, нарахування та перерахування пенсій визначаються Законом "Про пенсійне забезпечення" та законами, які регулюють пенсійне забезпечення окремих категорій громадян (див., наприклад, Закон “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 р.[425]).

Стипендії — це виплати за рахунок державних коштів (вид соціальної допомоги), які виплачуються особам, які навчаються у навчальних закладах та наукових установах за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, у навчальних закладах, що перебувають у власності АРК, та комунальних навчальних закладах за рахунок коштів відповідних бюджетів (див.: Порядок призначення і виплати стипендій, затверджений постановою КМ від 12 липня 2004 р. № 882[426]), стипендії ад’юнктам, слухачам і курсантам військових навчальних закладів Збройних Сил України та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів (див.: Інструкція про порядок відбору кандидатів та виплати стипендій ад'юнктам, слухачам і курсантам вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, затверджена наказом МО України від 21 лютого 2006 р. № 100[427]), а також виплачуються згідно з іншими законодавчими актами окремим категоріям громадян (довічні державні стипендії для учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, які виплачуються згідно з Положенням про довічні державні стипендії для учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, затвердженим Указом Президента України від 17 травня 2000 р. № 689/2000 в редакції Указу під 9 червня 2006 р. № 507[428]; державні стипендії видатним діячам науки, освіти та культури, що виплачуються згідно з Указом Президента України від 14 лютого 1996 р.[429] № 128 "Про державні стипендії видатним діячам науки, освіти та культури". Згідно з Положенням про державні стипендії видатним діячам науки, освіти та культури, затвердженим цим Указом, Президент України призначає 1000 щомісячних державних стипендій у розмірі 385 гривень, починаючи з 1 січня 2006 року, строком на два роки. Після закінчення цього строку стипендіат має право на повторне висунення своєї кандидатури на здобуття державної стипендії; довічні стипендії видатним діячам науки та освіти, що виплачуються згідно з Указом Президента України від 4 березня 1999 р. № 230 “Про довічні стипендії Президента України видатним діячам науки та освіти"[430] розміром 385 гривень щомісячно кожна починаючи з 1 січня 2006 р.; довічні щомісячні державні стипендії видатним діячам культури і мистецтва, що виплачуються згідно з Указом Президента України від 20 жовтня 1998 р. № 1152 “Про державну підтримку культури і мистецтва в Україні"; державні стипендії видатним діячам фізичної культури і спорту, що виплачуються згідно з Указами Президента України від 14 лютого 1996 р. № 128 "Про державні стипендії видатним діячам науки, освіти та культури" та від 22 липня 1997 р. № 668 "Про поширення чинності Указів Президента України від 14 лютого 1996 року № 128 та від 13 травня 1996 року № 341»; стипендії Президента України для видатних спортсменів із паралімпійських і дефлімнійських видів спорту та їх тренерів, що виплачуються згідно з Положенням про них, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2006 р. № 220 «Про заходи щодо фізкультурно-спортивної реабілатації інвалідів та підтримки паралімпійського і дефлімнійського руху в Україні» (такі стипендії виплачуються щомісяця з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому було прийнято рішення про їх призначення: протягом двох років — чемпіонам Паралімпійських, Дефлімнійських ігор та їх тренерам; протягом одного року — призерам Паралімпійських, Дефлімнійських ігор, чемпіонам та призерам чемпіонатів світу, чемпіонам Європи в паралімпійських, дефлімнійських номерах програми та їх тренерам. Розмір стипендії — 9 тисяч, 6 тисяч та 4 тисячі гривень); персональне коло стипендіатів визначається окремими Розпорядженнями Президента України[431].

До інших установлених законом виплат громадянам відносяться будь-які види грошових виплат, право на які мають окремі (певні) категорії громадян чи право на одержання яких виникає за наявності підстав, передбачених законодавством: компенсаційні виплати громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; виплати, що здійснюються за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (допомога по безробіттю, допомога в разі тимчасової втрати працездатності, матеріальне забезпечення у разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання тощо); інші передбачені законом соціальні виплати, наприклад, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми тощо.

Предметом злочину можуть бути не лише виплати, що здійснюються регулярно у визначені законодавством терміни, а й разові виплати. Види соціальних виплат, які не мають разового характеру, несвоєчасна виплата яких підлягає компенсації, визначені в абз. 3 п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМ від 21 лютого 2001 р. № 159[432].

3. Із об'єктивної сторони злочин характеризується безпідставною невиплатою зазначених у ч. 1 ст. 175 виплат громадянам більше ніж за один місяць.

Згідно із ч. 5 ст.97 КЗпП та ч. 5 ст. 15 Закону України “Про оплату праці" від 23 березня 1995 р., якими вони доповнені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати" від 21 жовтня 2004 р., оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці. При цьому ч. 5 ст. 24 Закону України “Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості[433].

Законом України від 19 вересня 1991 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 30 червня 1999 р. передбачено, що вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі (підпункт «б» пункту 1 ч. 1 ст. 31 Закону в редакції від 31 травня 2005 р.[434]).

Безпідставною має вважатись така невиплата, яка вчинена за наявності об'єктивної можливості її здійснення, тобто вчинена за наявності коштів на її виплату і відсутності поважних причин для невиплати. Безпідставною є як повна невиплата зазначених у ст. 175 КК виплат, так і невиплата їх у повному обсязі, тобто за наявності їх часткової виплати. Кількість громадян, яким безпідставно не виплачені повністю чи виплачені не у повному обсязі зазначені у ч. 1 ст. 175 КК виплати, для кваліфікації дій за ст. 175 КК значення не має. На практиці може мати місце, наприклад, безпідставна невиплата взагалі заробітної плати частині працівників підприємства, її виплата не у повному обсязі іншій їх частині при виплаті у повному обсязі решті працівників.