Розділ 4. Адміністративно-юрисдикційна діяльність міліції громадської безпеки щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення

2) посадова особа міліції громадської безпеки яка порушила справу (уповноважена посадова міліції громадської безпеки, яка відповідно до ст. 255 КУпАП наділена повноваженнями щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення та здійснення розслідування у справі);

3) посадова особа юрисдикційного органу, яка відповідно до законодавства (статті 218-2448 КУпАП) наділена повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення щодо них рішення. Юрисдикційні повноваження таких осіб будуть визначені нами далі.

Перелік органів та посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, наведено в розділі ІП КУпАП, у якому врегульовано також деякі питання утворення та функціонування цих органів, а також визначено, які справи уповноважені розглядати ті чи інші органи або посадові особи, тобто вирішено питання про підвідомчість справ.

4.3. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення

Діяльність учасників адміністративного процесу розвивається за часом як послідовна низка пов'язаних між собою процесуальних дій щодо реалізації прав і взаємних обов'язків. Процес проходить у декілька фаз розвитку або стадій, які змінюють одна одну.

Під стадією слід розуміти таку порівняно самостійну частину провадження, яка водночас із його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання, документи та інші особливості.

Так, стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження. На кожній стадії відбуваються певні дії, які є частковими щодо загальної мети провадження. Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підводить підсумок діяльності. Після прийняття такого акта починається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою: наступна, як правило, починається лише після того, коли завершено попередню, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.

Характеризуючи адміністративно-процесуальні стадії, вкажемо на наявність різних точок зору з цього питання, а саме про зміст і кількість стадій. У теорії держави та права виділяють такі стадії правозастосовчого процесу:

1) встановлення фактичних обставин (фактичної основи справи);

2) вибір і аналіз норм права (встановлення юридичної основи справи);

3) рішення справи, яке виражене в акті застосування права.

На основі загальнотеоретичного підходу в адміністративно-правовій літературі робилися спроби власної класифікації стадій. Так, першу стадію називали по-різному. її називали первинні процесуальні дії. Однак таке формування чітко не визначає змісту стадії, не вказує на її функціональне призначення. Інші автори визначали цю стадію як "адміністративне розслідування", а також "порушення справи про адміністративне правопорушення". Робилися спроби об'єднати наведені формулювання і назвати стадію "адміністративне розслідування та порушення справи про адміністративне правопорушення".

Ми вважаємо, що найбільш повною є назва першої стадії - порушення справи про адміністративне правопорушення. При такому підході ця стадія включає в себе як адміністративне розслідування, так і його підсумкове процесуальне оформлення у вигляді протоколу про адміністративне правопорушення. На нашу думку, зводити "порушення справи" тільки до складання протоколу не правильно, оскільки це знижує функціональне призначення стадії.

Друга стадія характеризується як розгляд справи та винесення рішення по справі. Інколи вносилися уточнення - "по суті", "вирішення по суті справи". Як бачимо, запропоновані уточнення не покращують формулювання, оскільки кожна справа про адміністративне правопорушення розглядається уповноваженим суб'єктом і по ній приймається рішення. Більш доцільно назвати другу стадію-розгляд справи про адміністративне правопорушення і винесення рішення по справі.

Стосовно змісту та назви третьої стадії в науці також не склалося єдиного розуміння. Причому відмінність підходів стосується, перш за все, логічної послідовності дій. Ряд авторів уважають, що після винесення рішення у справі, логічно наступає стадія його оскарження (опротестування) або ж "перегляд справи і винесення рішення". Однак, як правильно підкреслює Ю. П. Битяк і В. В. Зуй, стадія оскарження (опротестування) постанови у справі наступає тільки в тих випадках, коли особа, яка притягується до адміністративної відповідальності (або потерпілий), не згодна з винесеною стосовно неї постановою. Тобто "оскарження (опротестування)" є логічним винятком і сама ця стадія, своєю суттю, альтернативна. Тому логічно послідовною, третьою, буде стадія виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, і тільки після цього можлива четверта (альтернативна) стадія - оскарження (опротестування) постанови у справі.

Слід помітити, що в літературі пропонувалися і нетрадиційні підходи як до змісту стадій, так і до їх кількості. Наприклад, В. А. Юсупов виділив такі стадії:

1) порушення справи;

2) збір та вивчення необхідної інформації;

3) попередній розгляд матеріалів справи;

4) вибір норм права для застосування;