Розділ «ТЕМА 4. Цивільне право»

У законі немає ні вичерпного, ні хоча б приблизного уніфікованого переліку підстав виникнення права спільної власності. Пов'язується це з тим, що підставами виникнення права спільної власності є найрізноманітніші юридичні факти: створення або придбання майна спільними зусиллями або за спільні кошти, приватизація житла, перехід майна до кількох спадкоємців, укладення численних договорів тощо.

В деяких випадках суб'єктам пропонується альтернатива, у яку саме власність набути майно: сумісну або часткову. Так, ч. 2 ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлює, що передача займаних квартир (будинків) у порядку приватизації здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку).

Стосовно одного і того ж майна (частини майна) може існувати одночасно спільна сумісна та спільна часткова власність. Наприклад, у випадку, коли власниками 1/2 частки у праві власності на об'єкт нерухомості за договором купівлі-продажу стали подружжя, кожне з яких перебуває у зареєстрованому шлюбі, ця частина майна буде належати подружжю на праві спільної сумісної власності, а інша 1/2 - на праві спільної часткової власності іншому співвласнику. Іншими словами, подружжя у "внутрішніх" відносинах між собою вважатимуться суб'єктами права спільної сумісної власності, а у "зовнішніх" відносинах з іншим співвласником об'єкту нерухомості - підкорятимуться правилам, що регулюють здійснення права спільної часткової власності (наприклад, на них поширюється ст. 362 ЦК, що встановлює переважне право учасників права спільної сумісної власності на придбання майна, що продається іншим учасником, за ціною, оголошеною для продажу).

Здійснення спільної часткової власності здійснюється визначене у статті 358 ЦК:

1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

3. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Здійснення спільної часткової власності здійснюється визначене у статті 358 ЦК:

1. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням супу на підставі позову інших співвласників, якщо (ст. 365 ЦК):

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.