Розділ «ТЕМА 3. Конституційне законодавство»

3.13. Питання шлюбу, сім'ї, батьківства і материнства

3.14. Громадянство України. Набуття та втрата громадянства. Нормативно-правові акти, що регулюють вирішення цих питань

Поняття "людина", "особа", "громадянин" слід послідовно розрізняти, оскільки кожне з цих понять має чітко визначений зміст і характеризує людську істоту з різних позицій. Людина - біологічна істота, яка вирізняється мовою, здатністю мислити, створювати й використовувати знаряддя праці. Зважаючи на це, юридична теорія й практика застосовують поняття "права людини", до яких належать такі конституційні права, як: право на життя (ст. 27), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо. Особа -суб'єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом суспільства подібних до себе суб'єктів, а також підкоряється правилам поведінки, виробленим цією спільнотою. Громадянин - людина, яка перебуває у сталих і необмежених у часі та просторі юридичних зв'язках з конкретною державою. Під поняттям "права громадянина" розуміють конституційні права, до яких належить право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право проводити збори, мітинги, походи, демонстрації (ст. 39) тощо.

Для визначення постійних юридичних зв'язків особи з певною державою поряд із терміном "громадянство" ще застосовують термін "підданство". Громадянство - це не обмежений у просторі й часі правовий зв'язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов'язків. Громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. На території України перебувають певні категорії фізичних осіб.

Питання громадянства України регулюються Конституцією України, Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року та міжнародними договорами України, належать до компетенції Президента України. У ст. 25 і 26 Конституції України та у ст. 2 чинного Закону закріплено загальні принципи громадянства нашої держави. Відповідно до ст. 4 Конституції в Україні існує єдине громадянство. Конкретні підстави й порядок набуття та припинення громадянства України, компетенція державних органів, які беруть участь у вирішенні цих питань, регламентуються Законом.

3.16. Обов'язки громадян України. Правова допомога адвоката у випадках притягнення громадян до відповідальності за порушення конституційних обов'язків

3.18. Перелік прав і свобод, які регулюються винятково законами України. Порядок прийняття законів та набрання ними чинності

Відповідно до п. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України. Закріпленню правового статусу людини і громадянина в України присвячено Розділ II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина".

Ст. 22 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

У Конституції закріплюються вихідні позиції законодавчого процесу, тобто порядку діяльності, спрямованої на створення нового, а також на зміну чи скасування чинного закону. За ст. 93 Конституції України, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України надано Президентові, народним депутатам України, Кабінетові Міністрів України. Верховна Рада дотримується певної послідовності розгляду законопроектів, однак якщо законопроект, на думку Президента України, є нагальним, тоді цей документ розглядається Верховною Радою позачергово. Детально питання, пов'язані з процедурою законотворчого процесу, закріплені у Законі України "Про Регламенті Верховної Ради України від 10 лютого 2010 року.

Прийнятий Верховною Радою України закон підписує її Голова й нагально направляє його Президентові України, який упродовж 15 днів повинен вивчити закон, обравши одне з двох можливих рішень: 1) схвалити й підписати закон; 2) накласти на закон вето, повернувши до Верховної Ради для повторного розгляду.

Якщо упродовж 15 днів Президент не повернув закон до Верховної Ради, він вважається схваленим, має бути підписаний Президентом і офіційно оприлюднений. Якщо після відхилення Президентом цей закон за повторного розгляду Верховною Радою підтримало не менш як дві третини її конституційного складу, вето Президента вважається перебореним. У цьому випадку, незалежно від свого ставлення до закону, Президент зобов'язаний підписати й офіційно оприлюднити його, опублікувавши у "Відомостях Верховної Ради України" або в газетах "Урядовий кур'єр" чи "Голос України". Закон набуває чинності за 10 днів після його офіційного оприлюднення.

3.19. Акти Кабінету Міністрів України, їх прийняття та результати. Формування та повноваження Кабінету Міністрів України

3.20. Прокуратура України, її завдання, організація та порядок діяльності

Прокуратура України - централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою. Прокуратура не підпорядкована ні виконавчій, ні судовій владі, у своїй діяльності керується Конституцією України і Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року.

Конституція України регламентує обов'язки, функції та повноваження прокуратури України. За ст. 121 Конституції, Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються такі функції: а) підтримання державного обвинувачення в суді; б) представництво інтересів громадянина чи держави в суді; в) нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; г) нагляд за додержанням прав і свобод людини й громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004) тощо.

Правову основу організації та діяльності прокуратури утворюють Конституція України (розділ VII "Прокуратура") та Закон України "Про прокуратуру" (з наступними змінами і доповненнями) та низки інших законодавчих актів. Відповідно до зазначених актів прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України (Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004). Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур.

Діяльність прокуратури спрямована на зміцнення демократичної, соціальної, правової держави та забезпечення національної безпеки України, однак на прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і Законом України "Про прокуратуру". Законні вимоги прокурора є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, однак не є обов'язковими для суду.

3.21. Недоторканність людини, права заарештованого та затриманого. Оскарження затримання та порушення кримінальної справи

3.22. Політичні парти, громадські організації, професійні спілки. Утворення та діяльність політичних партій і громадських організацій