Розділ «Глава 7. СТАНДАРТИ АДВОКАТСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ»

Якщо звернутись безпосередньо до теорії ігор, то в ній принцип мінімаксу розкривається так: мінімаксним виграшем (мінімаксом) є гарантований програш другого гравця. Другий гравець у теорії ігор — це той, хто обирає стратегію після обрання стратегії ініціатором (першим гравцем). Для зазначених авторів принцип мінімаксу "полягає в тому, щоб стратегія другого гравця (у нашому випадку адвоката) гарантувала б виграш (результат у справі) не менший, ніж значення гри (можливі, бажані адвокатом результати у справі), незалежно від вибору стратегії першим гравцем (наприклад прокурором)".

При цьому в теорії ігор при виборі оптимальної стратегії "другий гравець повинен мати мінімальний програш, якщо перший дотримується своєї найкращої стратегії". Зазначене дає підстави для використання теорії ігор в адвокатській діяльності. Справа в тому, що в умовних 50% випадків адвокат представляє інтереси протилежної сторони як другого "гравця" (адвоката — представника цивільного відповідача, адвоката-захисниха). Відповідно, в даному випадку, коли адвокат виступає в ролі другого "гравця", перший гравець (прокурор, адвокат — представник цивільного позивача, адвокат — представник потерпілої особи) має можливість обрати оптимальний момент, правові підстави та факти, які могли б використовуватись як докази. У такій ситуації адвокат, який представляє інтереси другої сторони, об'єктивно може враховувати у своїй діяльності як орієнтир мінімальний програш за термінологією теорії ігор чи відповідні цьому терміну небажані наслідки, що можуть настати внаслідок судового рішення, яке набере законної сили. Такий підхід не суперечить нормативним положенням Закону, Правилам адвокатської етики.

У цілому всі тактичні засоби та прийоми можна виокремити у три основні групи: організаційні, процесуальні та психологічні тактичні прийоми. Серед основних організаційних тактичних засобів можна виокремити ті, що притаманні абсолютно всім формам судочинства (наприклад визначення меж доказової бази), і тих, що є специфічними для окремих порядків провадження, наприклад для судового розгляду кримінальних справ за участю суду присяжних (формування колегії присяжних). Ці засоби визначені нормативно, але ефективність їх використання залежить не лише від суворого дотримання норм процесуального закону. Серед суто процесуальних тактичних прийомів можна вирізнити ті, що безпосередньо пов'язані з процесом дослідження доказів і доведення обґрунтованості правової позиції перед судом.

Істотну роль відіграють і психологічні тактичні прийоми, що можуть бути поєднані з організаційно визначеними процесуальними процедурами. Дійсно, адвокати використовують під час виконання своїх професійних функцій різноманітний психологічний арсенал. І це невипадково, адже вдале використання засобів психологічного впливу може стати найефективнішим способом досягнення адвокатами мети своєї процесуальної діяльності, збільшити результативність активних процесуальних дій та зміцнити правову позицію у справі.

Психологічний вплив, що використовується адвокатами, певним чином відповідає ознакам тактичного прийому, хоч і має більш системний характер. Тактичний прийом, у свою чергу, визначений О. В. Полстоваловим як лінія свідомої поведінки особи, що рекомендована криміналістикою, відповідає вимогам закону та моралі і найбільш ефективна у певній ситуації[6]. При цьому, будь-який засіб, що використовується адвокатами з метою реалізації своїх професійних функцій, у тому числі заходи психологічного впливу, повинен відповідати таким ознакам, як законність, вибірковість та етичність. А. Н. Васильєв зазначає, що з погляду моралі прийоми недопустимі, якщо застосовані чи поєднані з: насильством і погрозами насильства; обманом; використанням культурної відсталості і релігійних забобонів; використанням аморальних спонукань; будь-якими діями, що можуть за формою чи інтенсивністю спонукати до хибних показань чи самообмови; будь-якими діями, що принижують людську гідність. Дотримання цих умов при використанні адвокатами методів психологічного впливу повинно стати неодмінним правилом їх процесуальної діяльності.

Таким чином, психологічний вплив є цілком допустимою дією адвокатів, спрямованою на стимулювання психічної сфери людини чи груп людей з метою ефективного представлення та доведення своєї правової позиції за умови дотримання критеріїв допустимості прийомів такого впливу.

Однак не кожен вплив відбувається цілеспрямовано, тим більше, з метою досягнення певних професійних цілей. Навіть професіонал найчастіше використовує психологічний арсенал інтуїтивно, ґрунтуючись на власному досвіді спілкування з іншими людьми. Такий емпіричний досвід навіть може передаватись у вигляді рекомендацій і порад, що допомагають уже більш свідомо справляти вплив на інших людей. Вид психологічного впливу, що є невід'ємною рисою професіоналізму, може називатися акмеологічним. Наприклад, О. В. Кириченко вважає, що "акмеологічний вплив є інтегральним поняттям, яке вироблено для опису складного, системного, багаторівневого соціально-психологічного явища і яке відображає процес цілеспрямованого, комплексного, високоефективного, поліфункціонального, психологічно вивіреного, технологічно організованого впливу на одиничний чи груповий суб'єкт у межах інтерсуб'єктної взаємодії з професійною метою"[7].

Акмеологічний вплив, що справляється адвокатами, можна класифікувати за різними критеріями. По-перше, помітною є різна цілеспрямованість застосовуваного впливу: 1) на особу (на суддю, на присяжного засідателя, на свідка); 2) на групу осіб (на лаву присяжних засідателів, на колегію професійних суддів, на групу потерпілих); 3) на соціум (на публіку в залі судових засідань, на суспільство за допомогою ЗМІ). По-друге, треба відзначити різноспрямованість застосовуваного психологічного впливу: 1) на логіку (аргументація доказами); 2) на почуття (аргументація усталеними моральнісними настановами); 3) на емоції (аргументація емоційними станами). По-третє, можна помітити різні рівні спрямованості психологічного впливу. 1) свідомий (на мотиваційні центри особистості); 2) підсвідомий (на емоційні та функціональні стани). По-четверте, суттєво різниться технологія застосування психологічного впливу: 1) явний (відкрите декларування мети впливу); 2) прихований (приховування мети впливу або самого факту використання впливу); 3) безпосередній (справляється безпосередньо адвокатом); 4) опосередкований (справляється адвокатом за допомогою стороннього фактора — показання свідка, ЗМІ, висновку експерта).

Найчастіше засоби психологічного впливу використовуються учасниками судових процесів інтуїтивно, на підставі раніше набутого досвіду спілкування з іншими людьми. Водночас, зважаючи на наявність певних психологічних захисних бар'єрів, які оточують кожну людину, треба визнати, що ефективність психологічного впливу залежить від успішності проходження суб'єкта акмеологічного впливу крізь ці бар'єри та здійснення формувального впливу на мотиваційні установки об'єкта. О. В. Кириченко виділяє всього три таких захисних психологічних бар'єри: "фільтр безпеки", "фільтр інтересу" та "фільтр довірливості"[8]. Проходження крізь "фільтр безпеки" залежить від рівня довіри до суб'єкта акмеологічного впливу. Т. П. Скрипкіна визначає довіру як здатність людини апріорі наділяти явища та об'єкти навколишнього світу, а також інших людей, їх можливі майбутні дії та власні передбачувані дії властивостями безпеки (надійності) та ситуативної користі (важливості)[9]. Тобто рівень довіри до суб'єкта акмеологічного впливу залежить від сприйняття його образу іншими. Створення позитивного, довірчого ставлення учасників процесу, зокрема суду, до адвокатів здебільшого залежить від їх особистісних якостей. Подолання "фільтра інтересу" визначається ціннісним навантаженням тієї інформації, яка повідомляється чи відстоюється адвокатом. Чим важливішою вона буде для осіб, на яких спрямовується акмеологічний вплив, тим більше шансів у адвоката успішно подолати і цей захисний бар'єр. Нарешті, "фільтр довірливості" ефективно можна подолати лише за умови збігу мотиваційних настанов об'єкта і суб'єкта акмеологічного впливу, який можливий за умови навіювання емоційних станів, схожих на емоційний стан суб'єкта професійного впливу. Вважаємо, що проходження крізь "фільтр довірливості" особливо ускладнене у зв'язку із суттєвим впливом на цей процес систем психологічної безпеки об'єктів акмеологічного впливу та створення перешкод цьому процесу активними діями протилежної процесуальної сторони. Однак подолання "фільтра довірливості" адвокатами все ж можливе за умови побудови правової позиції, стратегії і тактики процесуальних дій з урахуванням мотиваційних настанов об'єкта акмеологічного впливу. Так, правова позиція захисту має бути не лише доказово аргументованою, а й емоційно зрозумілою для суду.

2. Методики та технології застосування адвокатами психологічного впливу

Практична діяльність адвокатів потребує побудови цілісного уявлення про конкретні способи, прийоми, методику Й технологію застосування акмеологічного впливу, адже способи психологічного впливу, що використовуються адвокатами, можуть істотно різнитись. Наприклад, Є. В. Сидоренко визначає такі види психологічного впливу: переконання, самопросування, навіювання, зараження, пробудження імпульсу до подразнення, формування благоприхильності, прохання, примус, деструктивна критика, маніпуляція.

Переконання як вид психологічного впливу означає свідомий аргументований вплив на іншу людину чи групу, котрий змінює їхні судження, ставлення, наміри чи рішення. Саме цей вид впливу найбільш поширений при здійсненні адвокатом своїх функціональних обов'язків. Самопросування, тобто повідомлення цілей і презентація свідчень своєї компетентності та кваліфікації, щоб бути оціненим за гідність і завдяки цьому здобути перевагу. Поширеним у судових засіданнях також є навіювання, свідомий аргументований вплив на особу чи групу осіб, що має на меті змінити їхній стан, ставлення до обставин справи. Великої професійної майстерності потребує використання зараження, що має спричинити передання свого стану чи ставлення іншій людині чи групі людей, які сприймають цей стан або ставлення. Специфічними видами психологічного впливу є пробудження імпульсу до подразнення та формування благоприхильності. Такі заходи часто застосовуються через певні іміджеві ходи, мовленнєві та невербальні чинники. Жодне судове засідання не відбувається без прохання як основної форми звернення до суддів. На відміну від попереднього виду психологічного впливу, примус у судовому процесі застосовується вкрай рідко, можна лише вказати на можливість оскарження судових рішень до вищестоящих судових інстанцій. Однак вважати право на оскарження чистим видом психологічного впливу, напевно, складно. На жаль, застосовуються в ході судового розгляду і такі види акмеологічного впливу, як деструктивна критика та маніпуляції.

Указані способи психологічного впливу діють вибірково щодо свідомості людини. Так, психічне зараження спрямовано на підсвідомий рівень об'єкта акмеологічного впливу і полягає у переданні йому емоційного стану суб'єкта цього виду впливу. В механізмі зараження основну роль відіграє пов'язаність стадного інстинкту і почуття належності особистості до соціуму. Якщо вдається заразити емоційним станом одну чи декількох осіб, інші, найімовірніше, приєднаються до подібного емоційного настрою. Таку реакцію можна порівняти з охопленням єдиним емоційним станом глядачів будь-якого видовища. У певному розумінні судовий процес також є видовищем. Недарма С. С. Сливка звертав увагу на необхідність розвитку акторської культури юриста як складової професійної юридичної культури в цілому. Як зазначає Р. Чалдіні, люди, щоб вирішити, чому вірити та як діяти у певній ситуації, орієнтуються на те, чому вірять і що роблять в аналогічній ситуації інші люди. Автор називає це принципом соціального доказу.

Навіювання здійснюється як на підсвідомому, так і на свідомому рівнях і, як висловився відомий фізіолог В. М. Бєхтерєв, "становить один зі способів впливу одних осіб на інших, яке може відбуватись як навмисно, так і не навмисно з боку особи, яка впливає,... шляхом безпосереднього прищеплення психічних станів, тобото ідей, почуттів і відчуттів, не вимагаючи взагалі жодних доказів і не потребуючи логіки".

Переконання як спосіб акмеологічного впливу відбувається вже тільки на свідомому рівні. Переконання за допомогою доказів, аргументів дає можливість "перетворити інформацію, що повідомляється слухачу, на систему його настанов, ціннісних орієнтацій, принципів"[1]. Водночас, треба визнати, що для забезпечення високої ефективності процесуальної діяльності адвокатів вони повинні використовувати як прямий, так і побічний способи переконання.

Таке визначення способів акмеологічного впливу, що можуть і повинні бути застосовані адвокатами, відповідає необхідності звернення їх аргументації до логіки, почуттів та емоцій суду. Ще дореволюційні науковці зазначали, що "оратор повинен або переконати, або стурбувати, або полонити. Переконують — доказами, турбують — збудженням відповідного настрою чи почуття і беруть у полон своєю особою, тобто рисами характеру"[2]. Інакше кажучи, переконання впливає на логіку, зараження — на почуття, навіювання — на емоції. Такий вплив має бути комплексним як такий, що має вищу ефективність порівняно з використанням окремих способів впливу.

Отже, на "фільтр безпеки" впливає в основному такий спосіб впливу, як зараження ("це безпечно, довіряй мені"), на "фільтр інтересу" діє переважно переконання ("це цікаво і важливо, слухай мене"), і, нарешті, "фільтр довірливості" долається за допомогою навіювання ("ми схожі, думай як я").

Найчастіше на практиці адвокати використовують такі прийоми акмеологічного впливу:

1. Прийоми акмеологічного впливу, спрямовані на подолання "фільтра безпеки":

— метод позитивної соціальної установки, що реалізується адвокатами за рахунок таких факторів, як зовнішній вигляд, визначність авторитету як професіонала високого ґатунку;