Як і будь-яка теорія, націобезпекознавство має певну структуру. Вона має наблизити до відкриття нових пластів глибоких і гранично важливих стосовно ідей автора.
Перший пласт — переконання у безмежних можливостях удосконалення і самовдосконалення системи національної безпеки. Відкинувши архаїчну управлінську систему координат (вхід, параметри процесу, вихід без раціонального усвідомлення, стосовно яких систем мають вживатися дані терміни) у НБЗ, відповідно до наших поглядів, аналізується феномен національної безпеки, використовуючи не лише управлінські, а й низку теорій інших наук. Висновки про можливу зміну у системі її системостворюючих елементів є не стільки поглядом про неможливість прогнозування її розвитку, а скільки закликом до пошуку принципово нових шляхів у роботі із системами даного класу. Запропонований науковий напрям певним чином слугує відкриттям інших дверей до осягнення можливих шляхів еволюції складних, відкритих нелінійних динамічних систем, до яких безперечно належить система національної безпеки, тим самим демонструючи наявність чисельних і аж ніяк не ідентичних шляхів осягнення нацією свого буття, опосередкованого надійною безпекою.
Зауважимо, що неврахування положень пропонованого напряму може призвести до того, що українська нація прямуватиме лише хаотично, невпорядковано. Будь-яка нація, яка не має ефективно діючої СНБ і науково обґрунтованої методології управління даною системою, приречена залишитися з часом історичним спомином. Крім цього, численні та змістовні намагання узалежнити нашу країну від інших держав, з подальшим позбавленням її суверенітету та самостійності, а також з відвертою інформаційною війною, поєднаною із засобами ведення холодної війни, актуалізують проблему розроблення націобезпекознавства одним із завдань якого і є теоретико-методологічне забезпечення поступу української державної нації, збереження та розвиток самостійності, незалежності, сприяння розбудові гуманістичної світової спільноти, ґрунтуючись на засадничих положеннях функціонування та розвитку самоорганізаційних систем.
Звичайно, даний науковий напрям характеризується поліваріантністю і багатошаровістю теоретичного змісту і веде від осягнення механізмів функціонування системи національної безпеки, до інтерпретації проблем дестабілізації системи як ззовні, так і зсередини. Водночас він уможливлює вперше подивитись на процес націогенезису і державотворення з огляду методології синергетик нового міждисциплінарного наукового напряму про самоорганізацію систем.
Другий пласт — проблема безпеки самої системи. Стрижневим компонентом цього питання є функціональна дестабілізація, яка обов'язково призводить до колапсу системи. Водночас при розгляді фундаментальних елементів представленої теорії: нація, національна ідея, національної безпека тощо, акцентується на існуванні генетичної державності, під якою розуміється — іманентне спадкове на генному рівні прагнення особи (представника нації) до набуття його нацією власної держави. А отже, очевидним є факт генетичного коду системи, яка має забезпечити існування та прогресивний розвиток держави. Наскрізною ідеєю є те, що проблема управління системою національної безпеки в умовах наявності існування у середовищі постійної потенції дестабілізації різної інтенсивності, — це проблема захисту української нації, забезпечення еволюції державної нації. По цьому шляху має йти даний науковий напрям, ґрунтуючись на серйозному кібернетичному, геополітичному, соціологічному, документальному матеріалі.
Напевно, уперше з такою достовірністю і відкритістю, з поясненням численних технологій, спрямованих на знищення України як самостійної, соборної і незалежної держави, дана теорія уможливлює не лише виробити шляхи поступу, а й розібратися у джерелах виникнення загроз і небезпек системі національної безпеки, зокрема її системі забезпечення. Крім того, оригінальним є сам підхід: загрози та небезпеки не розглядаються окремо від самої системи. Концепція даної позиції обов'язково вміщує генезис не лише нації та системи національної безпеки, а й генезис дестабілізуючих чинників як систем, які за певних обставин можуть призвести до функціональної дестабілізації, а згодом до колапсу системи.
Лейтмотив авторського бачення — дуальна природа явищ, тому націобезпекознавство вивчає не лише систему забезпечення, а й систему дестабілізації самої системи національної безпеки. Дестабілізація, дисфункція системи національної безпеки є іншою стороною функціонування та стійкого розвитку держави, тому саме вони у своїй єдності утворюють баланс, що було враховано при написанні даного навчального посібника.
Водночас здебільшого автори розглядають загрози та дестабілізацію як щось окреме, відірване, аномальне. Зокрема, така позиція очевидна при аналізові тероризму, коли останній називають соціально аномальним явищем. Така своєрідність властива майже у переважній частині наукової літератури, в якій, наприклад, аналізуються причини злочинності, проблеми боротьби з кіберзлочинністю, і увага фокусується лише на самих аномальних об'єктах. Водночас будь-яке аномальне явище не характеризується своєрідністю, воно не с чимось неприродним і невластивим певному явищу; воно існує завжди поряд, і є індикатором помилок в алгоритмі соціального управління. Тому, розглядаючи чинники, що дестабілізують систему національної безпеки, ми не маємо на меті створення теорії дестабілізації, дисфункції (сугестивної деградації), теорії хаосу, теорії знищення або ж теорії пригнічення національних інтересів. Навпаки: розгляд ґенези цих систем, через відповідні теорії, що їх пояснюють, уможливить за допомогою зворотних зв'язків прослідкувати процес управління, та віднайти точку біфуркації, на якій система обрала неправильний шлях розвитку, тобто був порушений алгоритм управління.
Третій пласт пропонованого наукового напряму — прогностичні сценарії можливих перепон на шляху націо- і державогенези української нації. Визначивши фундаментальні, на підставі методології націобезпекознавства, параметри СНБ, окресливши основний механізм активізації алгоритмів дестабілізації, пропонується модель системи національної безпеки. Водночас побудова цієї моделі не є самоціллю, головне — це за допомогою даної теорії окреслити матрицю національної безпеки, визначивши не лише мету, принципи, функції існування та методи забезпечення безпеки, а й можливі варіанти еволюції небезпек та загроз. Синхронізація прогнозування еволюції підсистем забезпечення національної безпеки і її дестабілізації має сприйматися як головний верифікуючий критерій ефективності функціонування даної системи. Події 11 вересня 2001 року в США показали, що колишні моделі систем національної безпеки, які будувалися з огляду на можливість безпосереднього воєнного втручання, і відповідно до чого проводилася адекватна розвідувальна діяльність, виявилися недієздатними. Було продемонстровано неспроможність концепції забезпечення національної безпеки, яка ґрунтувалася на принципі забезпечення ліквідації наслідків загроз у короткий термін.
Актуальним у даному аспекті є розгляд процесів самовідроджен-ня структури. І тому серйозним завданням є розроблення механізмів нейтралізації діяльності дестабілізуючих систем, відродження української нації і перетворення держави у одну з провідних країн світу.
Розроблення даного наукового напряму дозволить, позбавивши розум лінощів та інформаційного опіуму, знявши тавро про нібито помилку історії щодо незалежності України, яка ніколи не зможе бути самостійною державою, надати можливість з іншого боку подивитись на процес забезпечення національної безпеки, а у більш загальному плані - забезпечення розвитку нації через розвиток усіх її складових елементів, і передусім системи національної безпеки. Фундаментальним питанням на цьому шляху є розроблення теоретико-методологічних засад державного управління системою забезпечення національної безпеки.
Загалом, проведений аналіз головних напрямів досліджень у цій галузі дає підстави говорити про домінування структурно"функціонального підходу до розгляду національної безпеки. Це виявляється у розгляді феномену національної безпеки як складної системи, що є сукупністю підсистем, які І піддаються аналізові. Останнім часом навіть цей підхід зазнав певних змін, і сучасні наукові дослідження проблем національної безпеки відбуваються лише крізь розгляд інформаційної та воєнної безпеки.
Така звуженість, а головне — методологічна невиправданість застосування лише структурно-функціонального підходу до аналізу СНБ, є неадекватною тим еволюційним процесам, що відбуваються у світі, і свідчить, за умови незмінення даної методології, про неможливість охоплення усього спектру цілей, завдань і проблем побудови СНБ, а отже унеможливлює вироблення загальної стратегії забезпечення національної безпеки і максимальної реалізації національних інтересів. І у даному контексті розроблення, формування і становлення націобезпекознавства як самостійного міждисциплінарного наукового напряму залишається актуальним і практично важливим завданням.
Очевидно, що за цих умов людству потрібні не лише нові знання, а й новий світогляд, яким і є синергетика. Саме за допомогою методології даної науки можна окреслити нові альтернативи, динаміку розвитку та пошуку розв'язання численних фундаментальних суперечностей, головна з яких полягає у протиставленні організаційної і самоорганізаційної систем. Саме це і спонукає до розв'язання низки важливих і складних проблем побудови надійної системи національної безпеки.
Розв'язання цих проблем значно активізувалося, особливо після подій 11 вересня 2001 року у СІНА. Було утворено нову систему глобальної безпеки, переглянуті підходи до організації і функціонування систем національної безпеки цілого ряду країн. Зокрема, у
США було утворено Міністерство внутрішньої безпеки, яке за своєю організаційною структурою нагадує монстра. Водночас застосування пропонованої нами методології дозволяє дійти висновку про недостатню ефективність та відсутність механізмів оперативного управління даною системою, що при виникненні реальної загрози національній безпеці призведе до неможливості прийняття швидкого та ефективного управлінського рішення та його реалізації.
Таким чином, нові проблеми продовжують розв'язувати за допомогою "старої методології", призначеної для теоретичного забезпечення функціонування організаційних структур. До речі, український законодавець також не є винятком і Закон України "Про основи національної безпеки", прийнятий 19 червня 2003 р., а також проект Закону України "Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки", прийнятий у першому читанні, повністю відтворюють загальні підходи та методологію попередньої Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, прийняту 16 січня 1997 р. Але про це докладніше йтиметься нижче.
Водночас, національну безпеку, що являє собою результат організаційної і самоорганізаційної структури, пропонується забезпечувати за допомогою іншої методології — методологи націобезпекознавства. Про необхідність застосування нової методології наголошують і В. Шевченко та Г. Костенко, які зазначають, що для розв'язання проблем НБ необхідна методологія, яка б уможливила узгодити різнопредметні знання (суспільних, природничих і технічних наук) у суперечливу єдність таким чином, щоб розв'язати конкретне практичне питання.
Особливе місце, крім питань управління даною системою, посідають питання забезпечення національної безпеки через дослідження і вплив на самоорганізацію систем дестабілізації. Наголошуємо на тому, що ця проблема є важливою складовою загальної концепції побудови ефективної системи забезпечення національної безпеки. Основою рішення мають стати принципи самоорганізації систем, з яких випливають загальні цілі, функції, принципи та методи ініціювання самооргашзації систем дестабілізації за умови функціонування складних відкритих нелінійних динамічних систем будь-якої природи і характеризувати умови, за яких дані цілі і методи можуть бути реалізованими при побудові СЗНБ.
Найважливішою метою вдосконалення наукових основ національної безпеки слід вважати розроблення засобів і методів істотного підвищення рівня зрілості системи забезпечення національної безпеки. Досягнення поставленої мети ґрунтується передусім на функціонуванні гнучкого державного управління СНБ в умовах різнорівневої активності систем дестабілізації. Традиційні уявлення про можливість застосування методології дослідження організаційних структур під час аналізу СНБ в умовах дестабілізації є не зовсім ефективними, і науково не досить обґрунтованими, оскільки воші не здатні розробити алгоритми управління самоорганізаційними системами, а отже і дії системи в умовах самоорганізації систем дестабілізації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Національна безпека України» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ (НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВСТВА)“ на сторінці 3. Приємного читання.
