Аналіз зарубіжного досвіду управління національною безпекою надає можливість зробити наступні висновки, котрі можуть буди корисними для формування українського націобезпекового законодавства.
• 1. Концепція національної безпеки має бути висхідним документом у сфері управління національної безпеки. Такий підхід репрезентують такі країни, як США, Росія, Монголія, Молдова, Естонія, Білорусь тощо.
• 2. Положення стосовно управління національною безпекою у конкретних сферах життєдіяльності мають розвивати відповідні доктрини (Доктрина інформаційної безпеки, Доктрина воєнної безпеки, Доктрина геополітичної безпеки тощо).
• 3. У Концепції слід чітко визначити національні інтереси, шляхи формування державної політики, пріоритети, вектори зосередження головних зусиль.
• 4. Необхідно не лише зазначати на таких суб'єктів управління національною безпекою як громадяни та громадські організації, як це зроблено в Законі України "Про основи національної безпеки", КНБ Росії, Білорусі тощо, а визначити необхідність і органічну обумовленість формування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки, а отже, внести до переліку суб'єктів забезпечення національної безпеки: органи самоорганізації населення, приватний нотаріат, адвокатуру, громадські об'єднання тощо, передбачивши конкретні форми їх участі. Вдалим прикладом цього є КНБ Молдови, Китаю тощо.
• 5. Монополія на управління національною безпекою — атавізм тоталітарних держав. Ніхто не забирає у держави права здійснювати загальну координацію забезпечення національної безпеки, ініціювати залучення громадян до тих чи інших заходів, втім держава не має права забирати права у громадян на вільний вибір в рамках закону засобів і суб'єктів власного захисту лише за державними інституціями.
• 6. Необхідно витримувати домірність між ціною і ризиком, які можуть бути витрачені на захист національних інтересів зі ступенем їх важливості: успішна політика національної безпеки має бути заснована на дотриманні розумного балансу між її цілями і можливостями для їх досягнення. Причому даний принцин розповсюджується для вирішення як зовнішніх, так і внутрішніх завдань. Політика Франції, коли будь-які інтереси захищаються якнайбільшими силами та засобами є не досить ефективною і раціональною.
• 7. Слід передбачити механізм розповсюдження на європейському континенті української мови й українських цінностей, що слугуватиме запорукою її органічного не лише входження, а н формування системи загальноєвропейської безпеки, а згодом і формування європейською цивілізації, системостворюючим елементом якої має виступати Україна.
• 8. Необхідно передбачити взаємодію із розвідками інших країн і передусім у рамках Західноєвропейського і Північноатлантичного союзу. Позитивним є досвід Росії, яка у концепції прямо зазначає на важливість використання розвідки та контррозвідки для забезпечення національної безпеки.
• 9. Доцільно розробити критерії важливості при диференціації національних інтересів, застосовуючи принцип домірності.
• 10. Постає потреба у перегляді векторів небезпеки: на сучасному етапі найбільшу загрозу для України становлять зовнішні загрози. Прикладом, бензинова криза у травні 2005 року, хоча і мала внутрішні ознаки, такими вони були лише за формою, за змістом вони були зовнішніми, оскільки стали проявом політики Москви щодо Києва. Відтак, причинами внутрішніх проблем почасти стали виступати зовнішні чинники.
• 11. Слід передбачити конкретну адресність інформації та аналітики, отриманих розвідспівтовяриством, та їх безпосередній вплив на прийняття рішень у сфері національної безпеки. З цією метою потребує перегляду статус та призначення РНБОУ, яка має виконувати не лише функції координації та контролю, а й організації та реалізації заходів у сфері управління національною безпекою.
• 12. Доречно структурувати напрями управління національною безпекою із характером загроз. Позитивним у даному плані є використання досвіду Білорусі.
• 13. Корисним е зазначення на можливості використання м'якої сили для досягнення українських національних інтересів.
• 14. Доцільно, в контексті реалізації політики євроінтеграції, констатувати про необхідність участі України у формуванні нових та участі в уже створених системах колективної міжнародної та глобальної безпеки. Причому національна безпека України має розглядатися як частина міжнародної та загальноєвропейської безпеки.
• 15. Слід виділити проблеми багатофакторності впливу на сучасну ситуацію в світі, обумовлену революцією в області технології, засобів зв'язку; сфері організаційних структур, у відносинах між країнами, урядом і народом в окремих країнах; у здатності багатонаціональних корпорацій та інших неурядових організацій чинити вплив на хід розвитку подій на міжнародній арені.
• 16. Здатність ефективного управління системою національної безпеки має бути на пряму пов'язана зі здатністю ефективної координації різних відомств, державних і недержавних інституцій, які забезпечують або сприяють в забезпеченні національної безпеки.
• 17. Ключовим, і це має бути відображено у КНБ, має стати переоцінка ролі аналітичних центрів, які у майбутніх системах безпеки будь-якого рівня гратимуть найголовнішу роль. Вірна інформація стосовно системної безпеки України дозволятиме приймати ефективні управлінські рішення, котрі слугуватимуть реалізації національних інтересів, передусім за кордоном.
• 18. Україна, вбачаючи себе природним компонентом архітектури загальноєвропейської системи безпеки, ураховуючи неефективність дії ОБСЄ, має задекларувати у КНБ те, що вона виступає за формування нового сильного міждержавного утворення з метою формування і реалізації політики європейської безпеки. Одним з дійових інструментів для реалізації даної ідеї є підписання Україною нових договорів колективної безпеки зі своїми партнерами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Національна безпека України» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Висновки“ на сторінці 1. Приємного читання.
