Стратегія національної безпеки Китаю на відміну від інших країв, наприклад, С1І1А, позбавлена активної наступальної позиції. Китайські експерти надають характеристику реального статусу кожної країни. Визнається, що США — єдина супердержава, Китай та Японія на стадії розвитку, Росія — регіональна держава. Констатуючи про скорочення військового потенціалу Росії, китайські фахівці визнають, що сьогодні американська перевага у Тихоокеанському регіоні є очевидною.
Через це робиться висновок про необхідність вирівнювання даного положення, і пропонується конкретний механізм цього: китайсько-російське співробітництво.
Стратегія національної безпеки Китаю не міститься у жодному конкретному документі, втім позиції стратегії безпеки Китаю можна виявити, вивчивши офіційний оборонний бюлетень — Білу книгу Китаю. Окремі положення, які відображають суть підходів до забезпечення національної безпеки Китаю, розміщені також у чисельних доповідях і статтях. Так, прикладом, у книзі Ден Сяопіна вказується, що на міжнародній арені існують дві основні проблеми: проблема миру та проблема розвитку. Проблема миру — проблема Сходу і Заходу, проблема розвитку — проблема Півночі та Півдня. Зазначається також і на ту обставину, що все більшого розповсюдження набувають тенденції багатомірності й економічної глобалізації.
До національних інтересів Китаю належать: суверенітет, безпека, економічний розвиток, міжнародний статус і національна гідність. До довгострокових інтересів віднесені нарощування можливостей, послідовна реалізація етапів розвитку і досягнення процвітання країни. Нарощування можливостей передбачає розумне освоєння природного середовища, розвиток у сфері науки, технологій і економічний ріст.
Основними цілями стратегії національної безпеки е формування мирного та стабільного навколишнього середовища, захист суверенітету й незалежності, запобігання війн і здатність контролювати виникнення кризових ситуацій. У зв'язку із напруженою геополітичною обстановкою, у директивах дев'ятого п'ятирічного плану економічного і соціального розвитку КНР і перспективній програмі до 2010 року, зберігається довгострокова установка на зміцнення оборонного потенціалу. Особлива увага у даному контексті приділяється розвиткові збройних сил як інструмента опори влади і підтримання внутрішньополітичної стабільності.
Одночасно із скороченням бюджетних асигнувань створюються умови до докорінного оновлення економічного фундаменту оборонного комплексу, не послаблюється увага до мобілізаційних питань: висувається завдання підвищити ступінь суміщення можливостей по переходу при необхідності з мирного на воєнний стан. Основним відомством, яке займається питаннями безпеки і оборони є Міністерство державної безпеки.
У Законі "Про Державну оборону" 1991 року визначені повноваження державних органів у сфері безпеки і передбачено створення спільних координаційних нарад військових і цивільних органів в центрі й на місцях, рішення яких у межах їх компетенції обов'язковими для виконання. Таким чином закладено законодавчу основу для здійснення єдиної державної політики національної безпеки, в якій обов'язок по забезпеченню національної безпеки лежать не лише на державних, а й на недержавних інституціях.
У нинішній геополітичній ситуації Китай особливу увагу приділяє підвищенню статусу резервних компонентів. При чому забезпечення державної безпеки і громадського порядку покладено на Народну озброєну поліцію.
Із входженням до нової ери геостратегічної реальності, Китай все більшу увагу приділяє .удосконаленню якісних параметрів оборонного потенціалу. Керівництвом країни висувається вимога зміцнювати армію за рахунок науки і техніки, посилювати дослідження оборонного значення, створювати й удосконалювати механізм оборонної промисловості, який відповідає умовам ринкової економіки, поступово оновлювати озброєння і спорядження.
Характерною особливістю є те, що Китай здійснює воєнну стратегію активної оборони, тобто притримується принципу оборонних операцій, самооборони і оволодінням переваги через нанесення удару лише після удару противника.
Система забезпечення національної безпеки Китаю трансформується від кількісної переваги, від інтенсифікації людського фактору до інтенсифікації технічного фактору, а також підготовці висококваліфікованого особового складу і підвищення рівня модернізації озброєння з метою всілякого підвищення бойової ефективності збройних сил.
Зазначимо також і на тій обставині, що у більшості документів, у яких регламентується різні аспекти забезпечення національної безпеки проголошується нерозривна єдність державних органів і народу, як чинник єдності державної політики у сфері національної безпеки.
Останнім часом Китай все більше починає проводити активну політику світового масштабу. І якщо раніше визнавалася домінуюча роль США у світі, то у 2002 році Китай заявив, що рішуче відкидає гегемонізм і політику з позиції сили, бореться з політикою війни, агресії та експансії. З метою забезпечення даного положення перед збройними силами ставиться завдання підвищити можливості ведення бойових дій при раптових змінах обстановки в умовах використання сучасної Техніки, у тому числі високих наукомістких технологій. Одночасно із скороченням армії до 2,5 млн осіб, відбувається процес нарощування людського потенціалу Народною озброєною поліцією, чисельність якої у 2000 році збільшилась з 0,8 млн. до 2 млн осіб.
Ядерна стратегія Китаю відображена у концепції "обмеженого ядерного удару у відповідь", що передбачає будівництво обмежених за бойовим складом ядерних сил стримування, здатних створенням загрози нанесення неприйнятної шкоди вимусити імовірного противника відмовитися від застосування ядерної зброї проти Китаю. Принципом будівництва сил загального призначення є концепція "швидкого реагування" і "обмеженої війни" в умовах застосування високих технологій, які передбачають створення порівняно компактних збройних сил, оснащених сучасною технікою і озброєнням і здатних до негайного виконання бойових завдань у локальних конфліктах.
За оцінками китайських аналітиків, стереотипи мислення періоду холодної війни і політики з позиції сили не віджили себе у практиці міжнародних відносин і несуть потенційну загрозу миру та стабільності. У Китаї виходять з того, що ролі країн і співвідношення сил у світовій політиці не мають постійної конфігурації і за певних умов можуть змінюватися у несприятливих для Китаю напрямах. Через це, починаючи нове століття, керівництво країни сприймає як історичний імператив необхідність перетворити Китай на державу із могутніми збройними силами, здатними ефективно забезпечити національну безпеку від зовнішніх загроз.
Взагалі ж при розгляді системи управління національною безпекою Китаю слід враховувати історичну спадщину та світогляд даного народу.
Аналіз періодизації світових цивілізацій надає можливість висунути гіпотезу, відповідно до якої наступною світовою цивілізацією буде Китайська, відтак, окреслимо більш детально деякі загальні підходи, які є вкрай необхідними, для того, щоб зрозуміти не тільки як китайці управляють безпекою, а чому вони приймають ті чи інші управлінські рішення.
Першим, хто вивчав питання управління безпекою, передусім відпрацював цілісну систему розвідувальної діяльності був Сунь Цзи, який виклав дані положення у своїй книзі "Принципи війни", котра вийшла приблизно у 510 році до нашої ери. Ця книга є одним з найраніших відомих підручників з розвідки, а також з організації таємної служби, одним з основних завдань якої є забезпечення безпеки Китаю.
Для усвідомлення принципів та мотивів прийняття управлінських рішень в сфері забезпечення національної безпеки необхідно ознайомитися та вникнути в суть двох книжок: "Три царства" Ло Гуаньчжунга, яка написана у художньому стилі та викриває китайську підступність і гостроту китайського розуму. Це є необхідним для усвідомлення мотивів тих чи інших рішень китайського керівництва у сфері зовнішньої політики та безпеки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Національна безпека України» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Управління національною безпекою в Китаї“ на сторінці 1. Приємного читання.
