• окреслити його місце в системі наук та роль при формуванні системи знань про національну безпеку;
• встановити кореляційні зв'язки між самим націобезпекознавством та приватними теоріями національної безпеки, тим самим заклавши підвалини до організації управління знаннями в сфері національної безпеки;
• намітити алгоритми формування системи національної безпеки, вичленити складові елементи та взаємозв'язки між ними, встановити системостворюючі елементи;
• відповідно до окреслених складових елементів, розробити модель системи забезпечення національної безпеки й основні напрями її функціонування, застосовуючи методологію системного та синергетичного підходів.
Людство з давніх часів стикалося з проблемою забезпечення особистої, суспільної, етнічної, державної, а зрештою, і національної безпеки. І поворотним моментом у неможливості здійснити поставлене завдання була не фізична сугестія (рабство, завоювання держави, ембарго світових держав відповідно), а дестабілізація світоглядних настанов, їх концептуальна фрагментація. Крім того, в окреслених нами випадках (особиста, суспільна, етнічна, державна, національна безпека) цей чинник зберігає свою значущість, а отже, він і становить головний об'єкт уваги системологів управлінців при побудові надійної системи забезпечення національної безпеки.
Ця проблема має системний характер і звичайно не обмежується створенням системи окремо діючих органів. Передусім має враховуватись один зі стрижневих принципів системних досліджень: системні явища досліджуються системою методів, на засадах системних принципів, для досягнення цілей системи. Тому система забезпечення національної безпеки передбачає і керівників найвищої ланки, які мають убезпечувати національні інтереси від зовнішніх та внутрішніх загроз та небезпек; і політиків, які мають піднятися до рівня представництва інтересів нації, не вдаючись у особистісні чвари, які зокрема можуть бути інспіровані зовнішніми силами, що мають бажання дестабілізувати СЗНБ або закласти перманентний параметр дестабілізації; і керівників великих фінансово промислових компаній, банківських установ, які мають ураховувати не лише можливість власної економічної вигоди, а спиратися передусім на національні інтереси; це і просто окремі представники української нації, які мусять у складний час виявляти стійкість інтересам нації та намагатись інтегрувати власні інтереси до них. Проявом останнього стала так звана "помаранчева революція" у листопаді-січні 2004-2005 років.
Аналізуючи сучасні процеси, що відбуваються у світі, можна дійти висновку про стагнацію колишніх моделей розуміння такої філософської категорії, як "безпека". Ця категорія є фундаментальною при розробці НБЗ, тому зміна парадигмальних настанов щодо її розуміння певним чином має кореспондувати зміні уявлень про мету, завдання, принципи побудови та методи забезпечення національної безпеки. Тривалість дискусій з цього питання відбиває певну складність не лише у розумінні такої категорії як "національна безпека", а й взагалі багатоальтернативність існування її самої. Через це, намагання розглядати національну безпеку крізь призму аналізу окремих її елементів з наступною екстраполяцією на усю систему, вважається не беззаперечним і у принципі безперспективним.
Одним з ефективних засобів дослідження складних систем є синергетика, яка надає можливості по-новому підходити до аналізу системи національної безпеки. Саме синергетика уможливлює розглядати її як відкриту нелінійну динамічну систему. Водночас, з певною долею очевидності, можна стверджувати, що сьогодні відсутня цілісна теорія, здатна пояснити зародження, існування та розвиток, можливі трансформації системи національної безпеки, виникнення джерел загроз системі, їх передбачення та нейтралізацію. Загалом не є сформованим понятійно-категорійний апарат, методологічний інструментарій дослідження цієї системи, а питання щодо необхідності формування цілісної системи знань про національну безпеку порушується українськими дослідниками лише у постановочному аспекті. Певним чином заповнити цю прогалину намагається автор даного навчального посібника, який є логічним продовженням викладених ним думок у монографії "Теоретичні основи та елементи національної безпеки України".
В українській юридичній літературі ця проблема ще не стала об'єктом спеціального вивчення, тому наша головна ідея полягає у тому, щоб підвести теоретичний базис під побудову й організацію ефективного функціонування системи національної безпеки, а отже і забезпечення національних інтересів. Але актуальність дослідження полягає у реалізації нагальної потреби пов'язати потреби забезпечення безпеки особи, нації, побудови української державності з формуванням, на засадах неопарадигми національної безпеки, достатньої системи національної безпеки, яка складатиметься з підсистем державного і недержавного забезпечення.
Слід зазначити, що проблема побудови системи національної безпеки належить сьогодні до наймодніших і найактуальніших питань як наукової, так і передусім політичної літератури. Причому, останнім часом можна спостерігати появу на шпальтах інформаційних видань чимало блискучих концепцій, які є такими переважно з естетичного погляду і більше відбивають кон'юнктурні прагнення окремих політичних діячів, що подекуди сприяло превалюванню політичних моментів над теоретичним осмисленням. З огляду на постійну ескалацію екстремістських форм виявлення людської поведінки, особливо тероризму, наукова теорія має зарахувати проблему побудови системи національної безпеки до найбільш пріоритетних, складних і значущих, а отже, наразі гостро постає питання про розроблення цілісної і всебічно обґрунтованої системи знань про національну безпеку — теорії національної безпеки, яку автор пропонує називати націобезпекознавство. Цей науковий напрям має зосереджувати увагу на розглядові питання про те, як утворюється система національної безпеки і що вона являє собою.
За допомогою НБЗ можна буде сформувати категорійно-понятійний апарат, встановити структурно-функціональні зв'язки, окреслити методологію дослідження системи національної безпеки та сформувати ієрархічну систему проблеморозв'язуючих приватних теорій, призначених для різногалузевих фахівців у сфері національної безпеки.
Мета націобезпекознавства — формування методології дослідження національної безпеки. Головне завдання націобезпекознавства — запропонувати новий підхід до дослідження національної безпеки через застосування синергетичного підходу.
Концептуальна ідея націобезпекознавства полягає у тому, що за його допомогою можна прогнозувати моменти наближення до точок біфуркації, нейтралізовувати фатальні флуктуації, управляти загрозами та небезпеками тощо. Цей науковий напрям також дозволить обґрунтувати методологічні засади, які мають убезпечити аналіз такої складної системи від суб'єктивізму, спроб віддавати перевагу при оцінці суспільних подій, явищ чи то політичним, прагматичним та раціональним чинникам, чи то стихійним, несвідомим, ірраціональним, переносити власні уподобання або міркування на відносини минувшини. Це може спричинити неадекватність сприйняття необхідності побудови СНБ, і тим самим унеможливити убезпечення нації.
Крім згаданого, за допомогою даного наукового напряму можна намічати шляхи щодо закладання фундаменту з підготовки управлінців нової формації — управлінців, діяльність яких передусім ґрунтуватиметься на необхідності забезпечення національної безпеки України, а отже, і забезпечення національних інтересів. Важливість якнайскорішого розв'язання даного питання обумовлена насамперед тим, що, як влучно висловився В.В. Медведчук, у країні немає змоги запровадити тонке державне регулювання, оскільки немає керівників найвищої ланки із системним мисленням і немає стратегічних структур, які б інтегрували усі тактичні розробки у практичні дії. У цьому питанні слід зважати передусім на ту обставину, що зазвичай готують фахівців з управління окремими складовими національної безпеки (наприклад, управлінець у галузі інформаційної безпеки, управлінець у галузі воєнної безпеки тощо), водночас питання управління усією системою національної безпеки, а також самоорганізаційними системами майже не розглядаються, а відтак — бракує фахівців з управління макросистемами, що характеризуються самоорганізацією.
Постає запитання: чому така пильна увага приділяється нами питанням управління? Спробуємо відповісти на нього.
Зауважимо, що у літературі виокремлюють три хвилі війн: аграрна, індустріальна та інформаційна. Сьогодні супротивник має паралізувати саме управління для досягнення власної переваги. Але однією з наскрізних ідей НБЗ є та, що вона обґрунтовує основну мету дестабілізації — дестабілізувати передусім особу, при звести її до світоглядної деградації, керувати її світоглядом, впливати на її формування, а через це впливати на поступ нації, спрямовувати його у необхідному руслі. Крім того, при розгляді атрибутивних ознак нації, демонструється не лише відсутність потреби, а навіть серйозно аргументується позиція, відповідно до якої ані територія, ані мова, ані навіть культура не є визначальними показниками нації. Головним показником нації є її бажання бути, самоототожнення окремого індивіда з нацією, усвідомлена інтеграція власної буттєвості у сферу колективної свідомості, спрямування власних інтересів до інтересів нації.
Отже, суб'єктивний чинник має вирішальне значення, саме тому руйнування нації не є ефективним через ведення війн, сепаратизм, нав'язування іншомовної культури, знеславлення історичної спадщини. Одним з прикладів цього є одвічне намагання Ізраїлю знищити Палестину. Ця нації ще десять років тому не мала де-юре ані території, ані власного національного ядра. Але суб'єктивний чинник, усвідомлення приналежності до палестинської нації, дух палестинського народу спустошили намагання Ізраїлю перешкодити його націо- і державотворенню і, гадаю, у найближчій перспективі на карті світу знову з'явиться держава Палестина.
Тому центральним компонентом дестабілізації є не емпіричні (зовнішні, об'єктивні) атрибути нації (територія, мова, культура, антропологічна расовість, історичні традиції тощо), а ірраціональні (внутрішні, суб'єктивні), пригнічення, дестабілізація яких здатна зруйнувати усю систему і, врешті-решт, знищити націю. Саме тому у націобезпекознавстві чільне місце посідають питання побудови не лише ідеології національної безпеки, скільки світогляду самої нації щодо безпеки. Якраз завдячуючи йому, нація може не лише плекати надію на власний розвиток, а й упевнено прямувати до державності, застосовуючи на науковій основі значний арсенал знань.
Ця позиція дозволяє сформулювати доктрину пригнічення національних інтересів, яка полягає у нав'язуванні певного запрограмованого світогляду, образу діяльності та розвитку нації. Це підтверджує теза Г. Кісінджера про те, що знання світогляду противника важливіші за об'єктивну реальність.
Загалом викладене можна резюмувати так: сучасні геополітичні суперечки розв'язуватимуться на рівні дестабілізації системи управління через нав'язування світоглядних настанов певній нації. Тобто, колапс системи управління відбуватиметься зсередини, але його буде інспіровано ззовні. Саме з урахуванням цієї обставини і має прогнозуватися розвиток підсистем дестабілізації, тому у межах пропонованого нами наукового напряму цьому і приділена увага.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Національна безпека України» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ (НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВСТВА)“ на сторінці 2. Приємного читання.
