Розділ 3. ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ ТА ЙОГО ТРАКТУВАННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ (1914-1991 рр.)

У червні 1917 р. згідно з Першим універсалом Центральної ради створено уряд - Генеральний секретаріат (виконавчий орган). Головним напрямом його діяльності була організація державних і місцевих українських фінансів. Для цього в 1917 р. вводили додатково прогресивно-прибутковий податок в обсязі чверті від загальноросійського прибуткового податку, поземельний податок в обсязі 10 коп. з десятини землі, разовий податок в обсязі чверті від денної заробітної плати.

За третім Універсалом від 20 листопада 1917 р., проголошено Українську Народну Республіку (УНР) як незалежну державу, що перебуває у федеративному зв'язку з Росією. Програма соціально-економічних перетворень охоплювала:

o скасування приватної власності на землі поміщицькі, нетрудових господарств (вважалося господарство понад 50 га), удільні (належали царській родині) та церковні;

o визнання землі власністю трудового народу й передання її без викупу селянам;

o установлення на підприємствах 8-годинного робочого дня;

o встановлення державного контролю над "торгово-промисловим життям республіки";

o забезпечення демократичних свобод: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків тощо.

Проте програма не була реалізована. Центральна рада залишила чинними всі закони Російської імперії до створення власне українських. Комісари Тимчасового уряду перейшли на службу до Центральної ради. Не було націоналізовано російські банки, встановлено державний контроль у промисловості, створено торговельний флот і налагоджено роботу залізниць.

Аграрне питання мали вирішити Українські установчі збори. У роз'ясненні із земельного питання, опублікованому через тиждень після Універсалу, заборонялося "свавільне захоплення земель та іншої власності". Землю передавали у розпорядження Генерального секретаріату земельних справ і земельних комітетів на місцях. Зазначалося, що загальнонародне право власності означає заборону продавати, купувати, заставляти, дарувати чи передавати у власність землю, адже це власність усього народу. 18 січня 1918р. ухвалено тимчасовий земельний закон. Було підтверджено основні положення Третього універсалу, міськими землями мали розпоряджатися органи місцевого самоврядування, іншими - сільські громади, волосні, повітові та губернські земельні комітети. За рішенням земельних комітетів землю надавали безплатно у громадське та приватнотрудове користування (власною працею) окремим особам, товариствам і громадським установам під оселі та будівлі, розміщення торговельних і промислових підприємств. Право користування землею мало спадковий характер. Передати право на користування могли лише громади і земельні комітети. Землю конфісковували, але колишнім землевласникам за їх бажанням і згідно з рішенням волосних земельних комітетів залишали у трудове користування частину землі, сади та виноградники.

Михайло Туган-Барановський (1865-1919), який вважав себе представником "соціалістичної думки", у працях "Соціалізм як позитивне вчення" і "Російська революція і соціалізм", опублікованих у 1917 р., розглядав соціалістичний лад як господарську систему вищої продуктивності, звертав особливу увагу на трудову мотивацію людини в соціалістичному суспільстві ("людський фактор економіки"), обґрунтовував цілий комплекс реформ: у сільському господарстві заміна капіталізму трудовими селянськими господарствами, пов'язаними кооперацією; у промисловості - встановлення державно-регульованого капіталізму в інтересах усього суспільства і під контролем робітничого класу.

Костянтин Воблий (1876-1947) у праці "Земельне питання у програмах різних партій" (1917) негативно ставився до негайної конфіскації землі, що спричинить потрясіння основ народного господарства.

Продовольче питання постійно перебувало в центрі уваги УЦР. Тимчасовий уряд установив тверді ціни на сільськогосподарську продукцію, але вони були меншими, ніж її собівартість. Ціни на промислову продукцію збільшувались. Це призвело до обмеженого постачання продуктів харчування на ринок. Генеральний секретаріат з продовольства виступив проти вивезення з України продуктів харчування для потреб російської армії. Після жовтневого перевороту 1917 р. український уряд проголосив зерно власністю республіки і заборонив торгувати ним приватним особам.

Для поліпшення фінансового становища на початку грудня 1917 р. створено Головну скарбницю УНР, якій підпорядкувались губернські і повітові казначейства. 20 грудня 1917 р. ухвалено податкову політику держави. Власники торговельних закладів мали внести на рахунок Київської контори Українського державного банку або в державні ощадні каси не менш ніж 75 % від денної виручки за 21-23 грудня. Внески зараховували на рахунки вкладників з правом розпорядження на загальних підставах. Почалося створення національної грошової системи. У січні 1918 р. були випущені державні кредитні білети вартістю 100 крб.

22 січня 1918 р. Центральна рада четвертим Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки. Генеральний секретаріат перейменували у Раду народних міністрів. Було ухвалено закони про 8-годинний робочий день, про землю, про грошову одиницю.

Грошовою одиницею УНР стала гривня, що мала містити 8,712 г золота, дорівнювати півкарбованцеві і поділятися на 100 шагів. Планували випустити срібні гривні, золоті двадцятигривняки, паперові гроші вартістю 2, 5,10,20,100, 500 і 1000 грн і дрібну монету в 1, 2, 5,10, 20 і 50 шагів. Проте в обігу перебували паперові кредитні білети вартістю 2,10,100, 500,1000 і 2000 грн, білети державної скарбниці вартістю 5, 50, 100, 200 і 1000 грн (друкували у державній друкарні Берліна). Шаги вартістю 10, 20, 30, 40 і 50 друкували на картонному папері, вони мали напис "ходить на рівні з дзвінкою монетою". Так, 2 гривні дорівнювали 1 рублеві 1917 р.

Економічна криза поглиблювалася. Центральна рада не змогла створити місцеву адміністрацію, організувати відбудову господарства. У контексті Брестського договору 1918 р. було підписано нерівноправний економічний договір (23 квітня 1918 р.) щодо поставок продовольства та сировини Німеччині й Австро-Угорщині. Ці держави зобов'язувалися поставляти в Україну сільськогосподарські машини, нафтопродукти, хімічні, фармацевтичні товари, посуд тощо.

У квітні 1918 р. за підтримки німецької держави, війська якої окупували Україну після Брестського мирного договору (лютий 1918 р.), до влади прийшов Павло Скоропадський, проголошений гетьманом України.

Економічну політику Української держави (Гетьманату) визначали Закон "Про тимчасовий державний устрій України" та "Грамота до всього Українського народу".

Було створено систему та налагоджено діяльність адміністративних органів: Ради міністрів Української держави, губернських і повітових старост, промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства. Проголошено відновлення приватної власності та свободи підприємництва як підґрунтя культури й цивілізації. Націоналізовані земля і підприємства були повернуті власникам. У червні 1919 р. відновлено право купівлі-продажу землі. На виробництві обмежувалась свобода профспілкової діяльності, рівень заробітної плати встановлював власник підприємства.

У сільському господарстві урядовими органами були губернські та повітові комісії, Вища земельна комісія, створена в жовтні 1918 р., яку очолив П. Скоропадський. "Тимчасові правила про земельні комісії" зобов'язували селян не лише повернути поміщикам забране майно, але й відшкодувати збитки. Було запроваджено державну монополію на хліб, тверді закупівельні ціни. Врожай, окрім визначеної норми для власного споживання, виробник мав здати до хлібного бюро. Хліб також реквізовували.