Розділ «43. ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ»

У сучасному світі прогрес кожної країни невіддільний від її участі у світовому обміні матеріальними та духовними цінностями. Нині жодна, навіть найрозвиненіша, країна не зможе однаково ефективно виробляти весь асортимент сучасної продукції. Часи національної відокремленості, господарської замкненості держав минули.

Провідні позиції в міжнародних економічних відносинах посідають економічно розвинуті країни Заходу, частка яких становить від 2/3 до 3/4 усіх видів міжнародних зв'язків. Країни, що розвиваються, ще й досі вельми залежать від експорту сировини, палива і продовольства.

Ще 1974 р. ООН прийняла програму Нового міжнародного економічного порядку, мета якого полягає в перебудові міжнародних економічних відносин на справедливій основі. Програмою передбачено: І) встановлення повного національного суверенітету над природними ресурсами і всіма видами господарської діяльності; 2) поліпшення умов міжнародної торгівлі; 3) скорочення технологічного розриву між розвиненими країнами і тими, що розвиваються; 4) полегшення тягаря фінансової заборгованості країн, що розвиваються; 5) контроль за діяльністю міжнародних монополій.

За час, який минув відтоді, країни, що розвиваються, спромоглися досягти значних успіхів. Але впровадження нового міжнародного економічного порядку, різнобічного включення Півдня у всесвітні економічні відносини залишається однією з нагальних проблем світового господарства.

Основні форми міжнародних економічних зв'язків — це міжнародна торгівля, вивіз капіталу і кредитно-фінансові відносини, науково-технічне співробітництво, міжнародне виробниче співробітництво, надання міжнародних послуг і міжнародний туризм.

Міжнародна торгівля — одна з форм зовнішніх економічних зв'язків. Вона характеризується трьома головними показниками: 1) оборотом; 2) товарною структурою; 3) географічним розподілом.

У 1992 р. оборот світової торгівлі становив 7530 млрд доларів, утому числі експорт—3700, імпорт — 3830. У структурі світової торгівлі на готові вироби (машини та обладнання, хімікати тощо) припадає 75 %, а на сировинні матеріали й напівфабрикати (продовольчі й сільгосптовари, сировина, мінеральна сировина, паливо) — 25 %. Головний регіон міжнародної торгівлі — Європа. На початку 90-х років на Західну Європу припало 52,4 % світового товарообороту, на Східну Європу — 5,8 %. Друге місце у світовій торгівлі посідає Азіатсько-Тихоокеанський регіон (21,6 %). Північна Америка — на третьому місці (15,5 %).

Активну участь у світовій торгівлі бере Україна. У 1998 р. її торговий оборот становив 27,2 млрд дол. США, у тому числі експорт -12,6, імпорт — 14,6. На країни СНД та Балтії припадало 4,4 млрд доларів експорту і 8,2 млрд імпорту. Найважливішими торговими партнерами України є Росія, США, Німеччина, Казахстан, Білорусь, Великобританія, Італія, Польща, Туреччина. Україна повинна прагнути до підвищення в експорті питомої ваги машин та обладнання, товарів тривалого використання підвищеної трудомісткості.

Зростає частка у світовій торгівлі країн, що розвиваються. Це зумовлено збільшенням експорту сировини, а в останні роки — і готових виробів. Проте існує небезпека тривалого закріплення за молодими суверенними країнами статусу сировинних придатків до промислово розвинутих країн. Але країни, що розвиваються, прагнуть перебудувати свою зовнішню торгівлю і змінити типовий характер їх товарообміну сировини на промислові товари.

Імпорт капіталу і кредитно-фінансові відносини наприкінці XX ст. розвиваються швидше, ніж торгівля товарами. Імпорт капіталу здійснюється удвох формах: міжнародні позики й кредити, прямі закордонні капіталовкладення, що їх здійснюють транснаціональні корпорації. На початку 90-х роках XX ст. сумарний обсяг прямих закордонних капіталовкладень перевищив 1 трлн доларів. У світі сформувалися три головні центри фінансово-кредитної діяльності: США, Західна Європа, Японія.

Науково-технічні зв'язки — нова форма міжнародних економічних зв'язків, що здійснюються на комерційній і некомерційній основі та виявляються в обміні або купівлі-продажу науково-технічних знань, а також у розробленні спільних проектів.

Міжнародне співробітництво в сфері матеріального виробництва набуває дедалі більшого значення. Воно виявляється в таких формах: міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва; спільне виробництво продукції на дво-, багатосторонній основі, коли окремі країни беруть участь у випуску тієї чи тієї продукції; праця у сфері капітального будівництва; організація спільних підприємств.

На світовий економічний розвиток впливає міжнародна торгівля послугами, яка на початку 90-х років сягнула 800 млрд доларів, що становить 1/5 світового експорту. Набувають поширення послуги в галузі транспорту, інформації й телекомунікацій, оренда машин та обладнання, розрахунки з допомогою ЕОМ, ринкові, наукові та прогнозні дослідження, консультаційні, управлінські послуги, послуги інжинірингу тощо. Основна торгівля послугами відбувається на ринку, що його утворюють розвинуті країни Заходу; на них припадає майже 90 % світового експорту і 80 % світового імпорту послуг. Перші три місця в торгівлі послугами посідають Японія, США і Німеччина.

Міжнародний туризм — одна з форм обміну послугами. Щорічно в туристичних поїздках бере участь 1/3 населення Землі.

Туризм. Розрізняють три види туризму: рекреаційний, науковий та діловий; на перший вид припадає 70 %. Основний потік туристів переміщується в межах розвинених країн. Для Іспанії та Австрії туризм — одна з основних експортних галузей, вона дає відповідно 30 і 80 % прибутків від експорту. Провідне місце туризм посідає в Італії, Франції, Греції, Швейцарії, Ізраїлі. В Україні переважає маршрутно-пізнавальний туризм.

Організація спортивних турнірів і змагань також належить до однієї з форм зовнішньоекономічної діяльності, бо об'єднує зусилля й фінанси багатьох країн-учасниць. Найбільш масштабними є літні та зимові Олімпійські ігри, чемпіонати світу та Європи з хокею, футболу, фігурного катання, шахів, тенісу, велоспорту тощо.

Культурна співпраця передбачає організацію виставок картин або експозицій провідних музеїв світу, музичні та пісенні конкурси, фестивалі, обмін творчими колективами, спільне вивчення культурних та історичних цінностей (стародавні піраміди, розкопи доісторичних поселень), обмін кіно-, відео- та аудіопродукцією.

Спільне підприємництво — вельми поширена форма зовнішньоекономічної діяльності. У світі — десятки тисяч підприємств зі змішаним капіталом; в Україні зареєстровано понад тисячу. Окрім економічних вигоду вигляді отримання інвестицій або нових технологій, спільне підприємництво пом'якшує й політичні проблеми, бо країна, що вклала капітал в економіку іншої країни, зацікавлена в її сталості. Сфера діяльності спільних підприємств в Україні — торгівля, будівництво, туризм, посередницькі послуги, промислове виробництво.

В основі туристичного буму, що охопив світ, лежать такі причини: новий рівень розвитку продуктивних сил, пов'язаний з досягненнями науково-технічної революції; глобальний феномен урбанізації, який змушує жителів великих міст шукати відпочинку в інших країнах; швидкий розвиток автомобілізації та авіаційного транспорту, зростання якості та рівня життя населення; швидкий ріст культури, що посилює пізнавальні потреби людей. У 1994 р. число міжнародних туристів склало 528 млн. осіб проти 160 млн. 1970 p. Доходи від туризму зросли до 300 млрд. дол. США. Це більш як 7 % обсягу всього світового експорту і приблизно 30 % світового експорту послуг. Туризм прямо чи опосередковано забезпечує роботою понад 200 млн. осіб. До індустрії туризму належать: підприємства, що надають послуги з розміщення туристів (готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати та ін.); туристичні фірми; транспортні організації з перевезення туристів; інформаційні та рекламні служби; органи управління туризмом; підприємства з виробництва товарів туристичного сервісу; підприємства роздрібної торгівлі; видання туристичної літератури.