Розділ «3.7. Моделі економічного розвитку»

Стратегія у класичному розумінні — це мистецтво, загальний план здійснення будь-якої дії або процесу для досягнення певної мети. Відносно регіональної політики вона виступає як спосіб та засіб її проведення, форма управління господарською діяльністю та територіальною організацією суспільства, що спрямовується на реалізацію цільових завдань регіонального і загальнодержавного значення [19, с. 118].

Стратегія економічного розвитку регіону є науково обґрунтованою програмою дій з метою реалізації об'єктивно обумовлених принципів розвитку регіону. Мета стратегії — реалізація місії регіону (забезпечення високого рівня життєдіяльності людей і максимальне освоєння його потенціалу) на основі прийняття ефективних управлінських рішень. Вона є стрижнем цільових регіональних програм і повинна гармонійно вписуватися у стратегію розвитку країни.

Для успішної реалізації стратегії економічного розвитку регіону важливим є вироблення фінансових механізмів у вигляді системи практичних заходів щодо оптимізації бюджетного процесу в регіоні й залучення інвестиційних ресурсів для ефективного вирішення завдань регіонального розвитку.

Стратегія економічного розвитку регіону здійснюється на основі моделі (концепції) регіонального розвитку — сукупності поглядів щодо шляхів вирішення соціально-економічних проблем, досягнення цілей і реалізації завдань розвитку регіону в перспективі [18, с.154].

Модель економічного розвитку — це основне бачення процесів економічного розвитку регіонів і країни в цілому, що пропонується для реалізації органами влади та місцевого самоврядування.

Особливості моделей економічного розвитку (ступінь досягнення мети, комплекс заходів щодо її досягнення) визначаються конкретними умовами співвідношення та взаємодії економічних факторів. Моделі економічного розвитку складаються на основі теоретичних закономірностей функціонування економічних об'єктів у ринковій системі. Конкретні умови (історичні, географічні, соціально-культурні) у різних країнах і регіонах обумовлюють особливі співвідношення і взаємодію економічних та інших факторів, також ступінь досягнення економічних цілей, а звідси й особливості розвитку національних і регіональних моделей.

Модель розвитку економічних систем (світової економіки, основних груп країн світу, національних економік, регіонів, регіональних угруповань), розглянута в динаміці, являє собою послідовність моделей, характерних для певних часових відрізків.

Характеристику регіональних моделей економічного розвитку визначають: економічні ресурси, регіональні особливості, характер економіки, рівень економічного розвитку, місце в країні та світі, організаційна та галузева структури господарства, роль економічних агентів, система державного регулювання економіки, відкритість економіки та ступінь залучення до світогосподарських зв'язків, використання іноземного капіталу. Відповідно до часових етапів розвитку розглядається динаміка цих характеристик. У моделях розвитку інтеграційних угруповань робиться наголос на меті й завданнях угруповань, організаційній структурі та ресурсах, ролі та місці у світовому господарстві, перспективах і проблемах, програмах розвитку [23].

Різні вчені й практики напрацювали велику кількість подібних моделей. Перелічимо коротко лише деякі з них.

Неокласична модель розвитку базується на постулаті: вільний нерегульований ринок природно приводить до усунення нерівності між регіонами й, отже, не слід обмежувати стихійну дію ринкових сил. На практиці, в умовах "державного капіталізму", така модель себе не виправдала.

Посткейнсіанська модель розвитку заснована на державному регулюванні міжрегіональних відмінностей шляхом стимулювання інвестицій і припливу приватного капіталу в слабко розвинені регіони. Для цього використовуються такі інструменти регіональної економічної політики, як субсидії, кредити та податкові пільги.

Модель наздоганяючого розвитку базується на меркантилістській теорії (одержання прибутку за рахунок розвитку торгівлі) та передбачає насамперед стимулювання імпортозаміщення. Мета подолання відставання країни за економічним рівнем здійснюється за допомогою розвитку внутрішнього ринку. Суть цієї моделі полягає у протекціонізмі галузей національної економіки (сприяє розвитку імпортзаміщуючих галузей), що досить часто підкріплений державною монополією зовнішньої торгівлі (захищає вітчизняні товари від конкуренції з іноземними) і неконвертованістю національної валюти (перешкоджає вивозу національного капіталу, концентруючи його У внутрішніх капіталовкладеннях). Ця модель сприяє створенню багатогалузевої економіки, однак протекціонізм в остаточному підсумку знижує конкурентоздатність товарів на світовому ринку, що стає гальмом для подальшого розвитку й викликає необхідність застосування іншої моделі розвитку — експортоорієнтованої. Суть її в орієнтації створюваних галузей переважно на зовнішній ринок. Ця модель передбачає високу конкурентоспроможність товарів. Вона може сполучатися з активним залученням до експортного виробництва іноземного капіталу за допомогою створення сприятливого інвестиційного клімату (податкові пільги, політична та соціальна стабільність тощо).

Інноваційна модель розвитку — економічна модель розвитку, заснована на використанні високих технологій, що сприяють створенню конкурентоспроможної продукції, як правило, для зовнішнього ринку. Для цього використовується такий інструмент регіональної економічної політики, як створення центрів розвитку у вигляді вільних (спеціальних) економічних зон, технополісів, технопарків і т.п.

В основу соціально-економічного розвитку економічно розвинених країн Заходу покладено саме інноваційну модель розвитку. Вона базується на інформаційному способі виробництва і відповідній йому господарській системі — "новій економіці". Головним ресурсом останньої є творчі здібності людей, що формують інтелектуальний капітал. Для цього ресурсу не характерна традиційна вичерпність. Він забезпечує економічне зростання без пропорційного збільшення витрат сировинних ресурсів. Тому найбільш ефективними стають вкладення в самих працівників, у підвищення творчого потенціалу людської особистості, що фактично є невіддільним від особистого споживання. У такий спосіб формується саморегульований механізм, який дозволяє здійснювати інвестиції, що стимулюють економічне зростання за допомогою максимізації особистого споживання.

Таким чином, відмінною характеристикою "нової економіки" є капіталовкладення в людський фактор. Зараз 2/3 бюджету США витрачається на освіту, соціальне забезпечення, охорону здоров'я тощо. Не менш важливою рисою є дуже високий рівень наукомісткості та інформатизації.

Необхідними умовами створення моделі "нової економіки " є:

- стимулювання зростання (у відсотковому співвідношенні до ВВП) інвестицій в інформаційні технології;

- реструктуризація корпорацій з метою зниження видатків, підвищення гнучкості і поліпшення використання інформаційних технологій;

- полегшення доступу інвесторів на фінансовий ринок;