Поїзд рвучко смикнувся. Гримнули колеса, м’яко попливла за вікном будівля вокзалу з написом «Запоріжжя-1».
— Чудове купе! — Орест Іванович роззирається навколо. — Я й не знав, що таке є.
— Це ж вагон-люкс, тут нам буде добре, — Ліка вдоволено посміхається. — Мій тато не міг допустити, аби я їхала у звичайному вагоні, — тож став спонсором нашої наукової експедиції… Що ж, розходьмося. Хто з ким? Хочеш зі мною? — це до Сабрини.
— Так.
— Розпакуєтесь — приходьте до нас, — запрошує Ліка. — Мене тут мама так харчами навантажила, що ледве піднімаю сумку.
Всі нарешті влаштовуються.
— Ти будеш перевдягатися? — Ліка хоче поговорити.
— Мабуть. Їхати досить довго, отож нема сенсу сидіти у дорожньому вбранні.
— Маєш рацію. Я теж перевдягнусь.
Вони дістають одяг, потім дивляться одна на одну і сміються. Точніше, сміється Ліка, а Сабрина стримано посміхається. Вони дістали однаковісінькі велюрові костюмчики: чорні штани і просторі рожеві кофтини.
— Таке навмисне важко вигадати, — зауважує Ліка. — Ну що ж, будемо, як інкубаторські.
— Не знаю, як це вийшло…
— Ну, чого ти? Просто в нас із тобою смаки однакові. Таке трапляється.
— Мабуть.
Вони ховають інші речі в сумки і вмощуються на м’яких диванчиках, що розташовані попід стінами. В купе чисто, стоять штучні квіти і блискотять дзеркала.
— Хто з хлопців тобі подобається? — Ліка лукаво поглядає на Сабрину. — Визначмося зараз. Орест чи Мар’ян? Котрого ти береш?
— Я не розумію… — Сабрина заклякає. — Що ти маєш на увазі?
— А, хай тобі! Ні, так не цікаво. Чого ти залазиш до мушлі, мов равлик?
— Я…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інший вид» автора Сєрова А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3“ на сторінці 1. Приємного читання.