Розділ «3»

— Поглянь. У нас є двоє симпатичних хлопців. І щоб було цікавіше, варто трохи пофліртувати. То котрого ти береш?

— Здається, Мар’ян уже зайнятий.

— Ні, люба, у Наталки нема шансів. Власне, він її з такого боку й не цікавить. То ти береш Мар’яна?

— Я утримаюсь. Думаю, якось воно само покаже, якщо взагалі щось таке станеться. Стосунки, що зав’язуються в подібних обставинах, нічого не варті. Отож, мені нецікаво.

— А ти любиш все довготривале?

— Я прагну цього. А ось що ти робиш тут?

— Ти маєш на увазі, що при грошах мого тата я могла б бути деінде? — Ліка злоститься. Знову ці розмови, нічого не міняється.

— Ні. Я маю на увазі, що ми всі тут — одинаки, білі вовки, з тих чи інших причин. А яка в тебе причина? Чому ти не вписалась в товариство наших аристократок?

— Он воно що… — Ліка полегшено зітхає. — А я гадала, ти спитаєш… втім, не має значення. А щодо товариства так званих аристократок, то мені з ними невимовно нудно. Селючки ж викликають в мене снобське відчуття жалю і презирства, а наші ударниці-стаханівки ненавидять мене як класового ворога. От і вся історія.

— Чому ти так завелася спочатку? Я тебе чимось образила?

— Ні. — Ліка торкається плеча Сабрини. — Ні, не образила. Але я гадала… Просто так сталося, що останні кілька років моєму татові добре ведеться в бізнесі. А до цього ми були звичайною собі родиною, вічно рахували копійки, жили в «хрущовці» і харчувалися картоплею. Як усі. А ось коли з’явилися статки… Жоден з моїх друзів і подруг не зміг цього пережити. Хтось від заздрощів просто звихнувся, хтось намагався використати мене, точніше, мого тата — через мене. І всім їм чомусь здавалось, що я повинна якось їм допомогти. Поділитися. Ти розумієш? За останні три роки я втратила всіх друзів. А коли все-таки вирішила трохи повчитися, то боялася, що тут буде така сама історія. Але я зустріла тебе та інших. Ви не станете ні заздрити, ні використовувати мене, я це знаю.

— Але ж ти… Ліко, мені страшенно незручно, твій подарунок…

— Дурниці. Ти ж не просила. Не в цьому річ, зрозумій.

— Я розумію. А чим займається твій тато?

— У нього взуттєва фабрика. Знаєш, чотири роки тому він взяв гроші в борг під заставу квартири — більше в нас нічого не було. І відкрив перший цех. Справи пішли, ще й як! Взуття порівняно недороге, якісне і гарне. Тепер у нього великий бізнес і кілька магазинів. Я закінчу вчитися і буду допомагати.

— А навіщо тобі ще й філфак?

— Для загального розвитку. Ну, де наші гості? Я вже зголодніла, а ти?

— Так собі.

— Бери собі Мар’яна. Він, здається, зацікавився тобою.

— Я не думаю, що…