Розділ «3»

— Звідки ти знаєш? А може, й ні? — Ліка розкручує пляшку. — Так, Сабрина і Орест. Звідки ти знала?!

— Просто знала. На світі нема нічого випадкового. Цілуйтеся.

— Я не… — Сабрина почервоніла. — Власне, я не вмію.

— Я тебе навчу, — нахиляється до неї Орест. — Ти тільки не стискай уста, добре?

Він цілує її, відчуваючи, що якесь давно забуте почуття прокидається в ньому. Але губи дівчини холодні, а вона напружена. Орест заглядає в її очі. І них застиг жах. Всі змовкли.

Сабрина сидить мов громом прибита, бліда й нерухома.

— Ну, чого ти? — Ліка бере її за плечі. — Це просто жарт, гра така. Хіба ти ніколи не грала в таку гру?

…

— Але трохи по-іншому. Тому вона… так. Нічого, це минеться. Крути пляшку.

— Звідки ти все знаєш? — Ліка дивується все більше. — Може, ти знаєш, хто буде наступною парою?

— Знаю. Ти і я.

— Це смішно.

Пляшка зупиняється.

— Справді, — Ліка зводить очі. — Як ми з тобою будемо цілуватись?

— Жартома. У нас із орієнтацією все гаразд.

Мар’ян розливає всім вино. Він стурбовано дивиться на Сабрину, яка сидить мовчки, хоч вже не така пригнічена.

— З тобою все гаразд?

— Так.

Він торкається її холодних пальців.

— Я згадала анекдот, — сміється Ліка. — Ой, про Колобка, смішний! Купався Колобок, купався, потім вийшов з води і каже: «От, дідько, голову забув помити!»