Коли тобі видихають у лице сигарний дим, ти смикаєшся, задихаєшся, розплющуєш очі, а над ними раптом — зорі і ніякого тобі смороду.
Головне, що той міст стоїть на місці, а коли ти так рано прокидаєшся, це означає лише одне:
там заснув твій вартовий.
То вилазиш зі спального мішка, уповзаючи в холод, стримуєш лайку, бо навколо чесно сплять молоді бійці; доповзаєш твердою землею за опорний пункт і маєш єдину радість, що інстинкти не підвели — так і є: Степан спокійно спить у бойовій позиції.
Обережненько відводиш йому від руки «калашнікова», знаючи, що йому сниться сон про те, як він не спить.
Лише потім торкаєш за плече.
— Якого чорта? — тіпається він, схопившись за зброю, якої нема. — З вашими шуточками, — дуже хоче матюкнутися, але зброї однаково нема. — Я не спав, — мружить чесні свої очі.
Тут він бачить у себе під ногами розібрану зброю і, стиснувши зуби, швидко починає її складати докупи.
— Ну, що? — суворо питає лейтенант.
— Та кому цей мостик треба? — не здається він. — Ото нічого робить, тільки ганяти нас сюди.
Ця суперечка продовжилася б, якби не сухе русло заскрипіло своїми камінцями, —
на нього саме обережно виходив доволі спортивний загін незнайомців, тобто мундири на них були неармійські, — і якби не рипало під каблуками, усе це здавалося б тим самим Степановим сном.
— Штабна перевірка? — він намагається прокинутися.
Однак лейтенант не відповідає, бо відповідь є наочною крізь тепловізор — видно, що вони занадто спритно рухаються, аби бути регулярними федералами.
Степан також тулиться оком до свого оптичного прицілу й бачить, що попереду йде дивний чоловік — у чорному комбінезоні і схожий на ніндзю, якби не вогник у кулаці, бо там — сигара.
Який солдат, навіть з найманців, може собі таке дозволити?
Хто цей начальничок і яка в нього психіка, — уявляв з огидою лейтенант ту психіку, — щоби, йдучи рейдом, смердіти сигарою?
— Ти кажеш «кому цей місток потрібен?». Оно в них запитай, — шипить до підлеглого. — Ану шуруй, тихенько підіймай наших, — люто шепоче до Степана, щоб той, нарешті, не сперечався.
Тим часом одкочується боком подалі, аби відвести цих диверсантів од своїх непорушних сонних хлопців, і ще встигає подумати: «А може, таки справді уявний супротивник?».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УКРИ » автора Жолдак Б.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3“ на сторінці 1. Приємного читання.