— А як мені треба було вчинити? Вона вчепилася в мене, тримає й волає. Одне слово — баба! — розповідав Федот своєму співкамерникові про те, що відбулося з ним сьогодні.
— Воно-то так. Але ти маєш сам думати. Нічого б не трапилось, ну що б вони, розстріляли б тебе? — Нестор примружився й подивився на сусіда.
— Ех, а ти хіба не чув, що в сусідньому селі прямо на ґанку й кінчили? Не пригадую, як його звали: чи то Юрко, чи то Микола…
— То люди дарма теревенять. Неможливо це.
— Ага, от ти вважаєш, так задурно нас сюди кинули?
— Це звичайне самодурство. Голова злий, як той пес, зірвався. А тебе просто провчити вирішили.
— Ох, не вірю я в це, Несторе. Брат каже, далі буде гірко.
— Ну, не знаю. Можливо, перебісяться.
Два приятелі сиділи в повній темряві. Примарний жмутик місячного сяйва пролізав крізь віконце, протікав липкуватим ріденьким потоком у вузьке приміщення. Стояла глибока морозна ніч.
— Зимно тут! Так повиздихаємо, — промовив Федот.
Під час неочікуваного й небажаного виходу з дому він устиг накинути легку тужурку, тому тепер увесь час тер замерзлі долоні, намагаючись зігрітися.
— Зараз я надихаю, не переймайся, — упевнено пробуркотів Нестор і, як здавалося в темряві, по-дитячому й просто усміхнувсь.
— Ага, на тебе вся ж надія, — підхопив Федот.
Нестор задоволено закрякав, завовтузився, зашурхотів.
— Що ти там, хід риєш, утекти надумав? — поцікавився Шевченко.
— Та що, незручно, спину тягне, у дупу піддуває, — поскаржився Нестор.
— Ну, ти взагалі, старий. Розжер сраку, навіть у «холодну» не влазиш.
— Та яка там срака… Дупка, така маленька, як кулачок.
— З тобою в тюрмі нормально не посидиш, ти будь-яку біду на сміх перевернеш, сусіде.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Куркуль» автора Бутченко Максим на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5“ на сторінці 1. Приємного читання.