Розділ 5

— Ти що? Найрозумніший? Чого норовишся?

Ним хитало, був у дупель п’яний. Решта міських товаришів, схоже, набулькалась так само. Похмурий підійшов ближче до Федота, майже увіткнувся в нього носом. Плямкнув, хотів був щось сказати, але язик, вочевидь, заплітався.

— От ти хто? — нарешті вимовив похмурий.

— Куркулина він, — устряв Мачула. — Хто мою хату підпалив? Ти, га?!

Він підступив до Шевченка й спробував штовхнути. Федот ухопив його за руку, міцно стиснув.

— Ти диви! Він на представника влади руку підняв?! — Мачула спробував видертись.

Тут утрутився Нестор, обережно поклав руку на долоню сусіда, подивився на нього, усім своїм виглядом показуючи, що треба вгамуватися.

— Чекай-чекай, ви що такі гарячі? Мабуть, треба заспокоїтись, — сказав он.

— Це хто такий? — одразу ж обурився похмурий, обернувшись до Нестора. — Ти хто?

— Я колгоспник, — автоматично відповів той.

— Так… а… чом… ти… не… в колг… — останні звуки похмурий з’їв.

— Голова мене засадив, — із сердечної простоти доповів йому Нестор.

— Хто? — знову обурився п’яний, — го… го… голова?..

Нестор усміхнувся, подивився на серйозного Федота.

— Оце ви насмокталися!

— Хто? — поставив традиційне вже запитання похмурий.

— Ну, годі. Пожартували й давайте нас назад, на підвал, — спробував відмахнутися Нестор.

— Ти що… думаєш… я жартую? — щиро здивувався похмурий.

Тої ж миті він витяг пістолет, підвів курок і приставив дуло до чоловічого підборіддя.

— А тепер… я жартую? — спитав він.