Розділ 9

— Тримай його! Аби не видерся, паскуда. Міцніше затягни, я кажу, міцніше! — двоє чоловіків вовтузилися з третім, якого вони зв’язали та посадили на лаву.

— А як вирветься? Що робить? — спитав один із них.

— Як, як… Тобі б тільки гундіти! — відгукнувся перший. У цей момент зв’язаний заворушився. З його рота стирчала скручена ганчірка. Він витріщив очі на своїх катів, мов перелякана дитина. А ті все переймались полоненим, затягували вузли мотузки.

— Ну, тепер точно кінець. Пов’яжуть тебе, Миколо, кхе-кхе, — продовжив перший.

— Ти майстер лякати! Та чорт зі мною. Де наша не пропадала, — завершив свою роботу підручний і нарешті розігнувся. Тоді уважно подивився на жертву, прижмурився і видав:

— Так тобі і треба, комуняка!

Тут до кімнати ввійшов четвертий. Його похмуре огрядне обличчя застигло, наче маска абсолютного невдоволення. Здавалося, його дратували і морозний день, і суха завірюха, що істерично билася в маленькі вікна, і темрява хати, і те, що двоє довго панькаються, а час тане снігом на його кожусі. Він розумів, що діяти треба негайно.

— Що ви як ті мухи восени, а ну давайте швидше, — проричав він.

— Та все, Гриню, готово, зараз тут поправлю, — сказав перший і зсунув мотузку.

— Так-так. Ну, шо, хлопчики. Заварили ми кашу, але виходу нема.

— Та який там вихід. Довели, паскуди!

— Добре, пішли вже.

Коли вони вже зібрались було виходити з хати, двері відчинились і всередину увійшов Нестор. Його було важко впізнати. На обличчі, яке заросло щетиною, проступали темні плями. Одяг зносився, руки вкрилися чорними смугами, які глибоко в’їлися в шкіру. Чолов’яга був відверто брудний, і від нього смерділо сумішшю поту, тютюну, пороху й мертвого звіра.

— Чого тут, усе виходить? — спитав Нестор.

— А як же! — швидко випалив Микола.

— Треба думати, шо далі, — прогримав Гриць.

— Так, а де міліціонер? — поцікавився Нестор.

— У підвалі, разом із комсомольцями. Але троє втекли, — прозвучало у відповідь.

— Ай, це дуже погано, — сказав Нестор.